Олександр П., український гастарбайтер
На будівництві Ростов-Арени з нами поводилися, як з худобою
06.09.2017 17:18 4979

Те, що українці-заробітчани в Росії зникають, стало відомо не сьогодні. Про те, що вони стають фактично заручниками, які можуть потрапити за грати, відомо й дипломатам, і правоохоронним структурам. Укрінформ ще минулого року з посиланням на експертів розповідав, що тисячі українців вже сидять у російських в'язницях. Рекрутські пункти росіян стоять по вокзалах, офіцери ФСБ вербують людей, на кордоні підкидають наркотики, а потім ставлять умову: або їдь «бити хохлів» на Донбас, або займайся ремонтними роботами.

Затримання активіста Гриба, заяви посадовців лише підтверджують та актуалізують сказане. Нещодавно нам удалося зустрітися з чоловіком, він родом з Амвросіївки Донецької області, який півроку працював на будівництві «Ростов-Арени», грандіозної споруди – спортивного стадіону на 45 тис. місць для Чемпіонату світу з футболу, який має пройти в Росії у 2018 році.

Поведінка, вимова, деталі та власне те, як до нас потрапив Олександр, не ставило під сумнів його історію. Але він категорично відмовлявся фотографуватися, бо боявся за своє життя та життя родини. Втім, попри анонімність, ми вирішили надрукувати інтерв'ю з ним. Просто вважаємо, що ці дані повинні дійти до відома родин заробітчан, які працюють у Росії. І коли вони ухвалюватимуть рішення щодо продовження співпраці з Росією, щоб чітко зважували особисті ризики та задавалися питанням: вартує чи не вартує шкурка вичинки? Протягом підготовки інтерв'ю ми змушені були викреслити прямі цитати прорабів-росіян, оскільки розмовляють вони переважно мовою «мату».

- Олександре, як ви потрапили в Росію, саме на цей об'єкт?

- Я не мав роботи. Ми живемо в Амвросіївці. Поїхав туди у січні, в липні повернувся. Повернувся, бо не платили. Обіцяли зарплату 35 тисяч рублів (приблизно 610 дол. США), по факту платили вдвічі меншу, яку доводилося вибивати. Вибивали зі скандалами, збуреннями. Буквально вичавлював зарплату. Причому затримки почалися вже буквально з другого місяця роботи. Там ми жили в гуртожитку. Це просто якесь «недоробло», двері в кімнату можна було вибити пальцем. Виїжджали о сьомій, приїжджали пізно. Працювали у майбутніх роздягальнях, душових для футболістів. Стіни шпаклювали, ґрунтували, цемент носили. Переносили арматуру, виносили сміття – підсобні роботи.

- А як ви знайшли цю роботу?

- Ну, я шукав по Інтернету. Оголошень про роботу в Росії багато. Я вибрав те, де не потрібно було туди дзвонити, а вказувалася лише електронка. Я створив скриньку та написав, а відповіли мені дуже швидко. Наступного ранку я вже мав підтвердження пропозиції: «Конечно, приезжайте, люди нужны». Я позичив гроші в батьків та поїхав. Приїхав, знайшов у Ростові адресу, там сиділи вже люди, які теж чекали. Ми підписали документ, угоду, що працюємо добровільно. Нас автобусом повезли селитися. Недалеко від Ростова було селище Красний Сад.

Ми жили втрьох, росіяни з нами говорили переважно матюками. Я проста людина, але стільки «мату» навіть по п'янці від вантажників цементного заводу в Амвросіївці не чув. Вони вважали, що ми працюємо задешево, знижуючи їм ціну. Причому ніхто не жалів, що ти з Донбасу, що війна. «Якого х... ви приперлися? Зй..уй у свою Денеерію, на свою Україну», – кажуть. 

- Олександре, не так давно російські медіа написали, що новий стадіон в Ростові-на-Дону не витримав дощу. Фотознімки, на яких відображені мокрі потоки й калюжі на підлозі, з'явилися в соціальних мережах. Ви щось про це знаєте?

- Це правда. Після великих дощів там у роздягальнях протікають стіни. Нас змушували сушити їх. Кілька днів влітку ми калорифери ставили, обігрівачі. Дуже смерділо сирістю, все було волого. А це ж нова споруда.

І не дивно. Я не сумніваюся, що там крадуть, як у радянські часи. Я бачив багато разів, як у кінці робочого дня пару разів заїжджала «Газель» та завантажувала будматеріали. Коли хтось запитав – куди ви їдете – нам відповіли: то не ваша справа, вам не за те платять, щоб ви питання задавали. Це відбувалося щовечора.

- Російські медіа повідомляли, що на російських об'єктах Чемпіонату світу часто гинуть люди. Журналісти РФ написали, що п'ятеро людей загинуло на будівництві стадіону в Петербурзі. На «Волгоград-Арені» навесні 2016 року в стадіоні звалилося перекриття другого поверху, не витримавши вагу бетону. Тоді обійшлося без постраждалих, проте місяцем раніше при демонтажі щитової опалубки впав сам щит, і 21-річний будівельник отримав переломи кісток тазу. Одного робітника привалило настилом на Ростов-Арені, гинули люди на Зеніт-Арені, Волгоград-Арені. В 2015 році на «Волгоград-Арені» обвалилася восьмиметрова металоконструкція разом із людьми, які серйозно постраждали.

Загалом правозахисники нарахували 17 жертв, які загинули на будівництві об'єктів майбутнього Чемпіонату. Інші кажуть, що травми та каліцтва – це багато десятків людей. Ваші враження підтверджують це?

- Повірити в це я можу легко. Бо нам, наприклад, навіть не видавали каски. Ми були без жилетів. Один із наших робітників зірвався, отримав травму ноги. Довго сварився з прорабом, вимагав коштів на компенсацію. Йому заплатили за лікування, і більше я його не бачив.

- Також медіа писали, що всі будівельні об'єкти створені руками нелегалів, про їхню рабську працю та недотримання стандартів. Як вийшло, що одна плита впала, що обвалилася восьмиметрова металоконструкція разом із людьми? Як виходило, що люди працюють без страховок?

- Та там все порушується! Люди ходять, як босота.

- А як ви вирішили їхати назад?

-  Все, що я запам'ятав – з нами поводилися як із худобою, я гарував без грошей, а моя сім'я місяцями чекала мої перекази. Ну, грошей не давали. Я зрозумів, що треба звідти їхати. Змився з роботи раніше, бо не відпускали. Я їхав спочатку маршруткою, потім таксі до Красного Саду, потім попросив таксі почекати, і він відвіз мене назад у Ростов. Там я ніч чекав маршрутку, а коли перетнули кордон, то я відчув дике полегшення.

Олена Данькевич, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-