Після графіті на Грушевського: чи не знищать і пам'ять про Майдан-2004?

Після графіті на Грушевського: чи не знищать і пам'ять про Майдан-2004?

Аналітика
865
Ukrinform
Скандал з «Іконами Революції» поставив питання загалом про організацію збереження всіх пам'яток обох Майданів

Після знищення графіті "Ікони революції" на Грушевського, 4 розгорівся не лише реальний, а й віртуальний скандал у соцмережах, який переріс у словесні розбірки між прихильниками радикального вирішення питання та лібералами (а на додачу - провокаторами, які підбурювали й тих, й інших). Пройшла доба – і настала черга конспірологічних версій: мовляв, це таки спланована під початок нового політичного сезону провокація. Адже там недарма, мов «рояль в кущах, опинилась Віра – сестра Надії Савченко. І головний фігурант, власник магазину Ігор Доценко якось підозріло міняв свої свідчення: від обурливої для патріотів заяви про малозначущу мазню «стріт-арту» - до запевнень, що завжди беріг її як рідну, а тепер його підставили невідомі вороги.

Втім, на наш погляд, головне в цьому скандалі те, що залишилось на периферії суспільної уваги. Не заглиблюючись у деталі недільного скандалу, наважимося зробити припущення, що за майже чотири роки від початку революції Гідності в українському суспільстві стався поділ на дві групи. Перша - громадяни України, які готові і будуть плекати й оберігати пам'ять про обидві Революції. І, зробимо знову обережне припущення, що таких людей, судячи з кількості коментарів у соцмережах, - більшість. Друга - частина дуже різношерста. Тут і ті, для кого гроші не пахнуть, і публіка, яка не бачить нічого страшного у тому, щоб поїхати до окупованого Криму на пляж, і відверті ватники, які ніколи не підтримували жодну з Революцій, а лише їх ганили.

Для тих, хто думає, що це вперше — маємо “свіжий” приклад.

А пам’ять Помаранчевої революції не зафарбуть?

Буквально сьогодні до редакції Укрінформу звернулись небайдужі кияни, які проходячи повз “легендарну” колону Головпоштамту - свідоцтво буремних подій кінця 2004 – початку 2005 року - не побачили там скляного футляру, за яким зберігалися написи і малюнки учасників Помаранчевої революції. “Перші дві колони зафарбовано. На третій - зник скляний футляр, який захищав написи часів революції 2004 року. Схоже, найближчим часом цю колону також зафарбують”, - повідомили очевидці.

Ми одразу пішли на Хрещатик, 22. Що ж, історичні артефакти на місті, але скляна вітрина на одній з колон справді зникла (Див. Фото нижче). Телефонуємо по коментар у прес-службу Укрпошти, де нам відповіли, що написи часів помаранчевої революції ніхто зафарбовувати не буде. “Не переживайте, все залишиться на своєму місці... Щодо захисного скла, то воно зняте для очищення і до кінця тижня буде встановлене”.

“Легендарна” колона Головпоштамту - свідоцтво буремних подій кінця 2004 – початку 2005 років

Ага, точно, не переживайте? Свого часу, популярна у киян «Газета по-киевски» і пропозицію подала про музеєфікацію графіті часів Помаранчової революції і наполягла на цьому. А нині скандал на Грушевського - ще одне підтвердження: пам’ять про обидва Майдани, може, захистити нікому? Ту ж «Газету…» знищили ще при Януковичу у 2011 році.

Ми згадали про ще один випадок - бруківку на Хрещатику і на Грушевського. Після Революції-2014 року прозвучала пропозиція, що місця, з яких під час зіткнень на Майдані бралась бруківка, викласти каменем іншого кольору, щоб одразу було видно – це тут! Щось схоже пропонувалося і з місцями, де були барикади: позначити бруківкою або металом, як у свій час в Німеччині позначили напрямок Берлінського муру. Утім жодну з ідей не реалізовано. Головну вулицю столиці - виклали тією ж сіро-червоною плиткою... Мабуть, хтось на цьому заробив…

Але маємо питання… Яка у нас в силі концепція збереження пам’яті, що радикально повернула траекторію розвитку України? Що таки зроблено? Як зберігатиметься пам’ять про місця де билися і гинули герої революцій?

Культурним пам’яткам — новий закон

"Ікони революції" на фасаді будівлі НАНУ по вул. Грушевського, 4 створено 10 лютого 2014 року на вшанування пам'яті про Революцію, її учасників та загиблих. Того ж року, за сприяння ініціативи Музею Свободи/Музею Майдану їм було надано статус пам'яток історії, номер 240: «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Грушевського у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року 2014 р. вул. Грушевського, 1,2,3,4. Пам’ятка історії Наказ Мінкультури від 15.10.2014 № 869 937-Кв» та взято під охорону держави. Відповідно їх знищення є злочином і підпадає під дію Кримінального кодексу. Порушника може чекати штраф до... 2350 гривень - сума, в яку держава оцінює ці об’єкти. Очевидно, що, наприклад, бізнесмену Ігорю Доценку - власнику магазину меблів "Емпоріум", який причетний до ліквідації згаданих малюнків — заплатити 2350 гривень штрафу, як пів-разу плюнути. Те, що люди, яких добре знає київська поліція, побили в його магазині вітрини – це предмет окремого розслідування. Але такі прояви самосуду продовжаться, якщо на державному рівні не вирішиться питання збереження історичної спадщини. А ще було б непогано, аби на рівні Київської міської влади цим би займалися більш ефективні (щодо досягнення результату) люди.

Хто відновить “Ікони” на Грушевського?

Хоч би там було, але оригінальні “Ікони революції” знищено. Питання: хто їх відновлюватиме? Напередодні голова патрульної поліції Юрій Зозуля звернувся із відповідним запитом до столичних художників. На пропозицію відгукнувся Гео Лерос - режисер, куратор, засновник одного з найбільших міжнародних арт-проектів: “Будемо відновлювати по фотографіях, вони будуть такі ж”, - сказав куратор мистецьких проектів. Утім, автор “Ікон революцій”, який працює під псевдонімом Sociopath, заявив, що ніхто з представників державних інституцій не звертався до нього: “Читаю, що група художників, начебто, завтра - 4 вересня, відновлюватиме малюнки без моєї участі. Прикро, але такий крок, як на мене, є нічим іншим, як спробою обдурити нас усіх та пропіаритися на даній ситуації. Ви розумієте, що самовільне відновлення у даній ситуації неможливе...”.

Sociopath запевнив, що має оригінальні трафарети, і пообіцяв самотужки відновити малюнки, "як тільки ситуація набуде правильного розвитку”. І все було б непогано, якби суспільство мало б справу з конкретною людиною, а не з дещо провокативним псевдонімом. Хіба не так?

Мирослав Ліскович, Київ 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-