5 серпня. Пам’ятні дати

5 серпня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні у світі відзначається Міжнародний день світлофора – пристрою, без якого важко уявити життя великого міста.

Перший світлофор з’явився раніше автомобіля – тоді вулицями рухалися переважно коні та люди: усілякі кабріолети, фургони, ландо, фаетони. Перший світлофор був встановлений у 1868 році в Лондоні біля будівлі британського парламенту, аби якось регулювати щільний на ту пору дорожній трафік. Управлявся він вручну, мав два семафорних крила, у темний час доби підсвічувався газовим ліхтарем. У 1910 році був розроблений і запатентований перший автоматичний світлофорний пристрій. 5 серпня 1914 року в місті Клівленд (США) з’явився попередник сучасного світлофора конструкції Джеймса Хога. Згодом було створено безліч різних систем регулювання руху, і лише в 1968 році Міжнародною конвенцією з дорожнього руху була встановлена єдина для всіх світлофорів світу послідовність вогнів. В Україні перший світлофор був встановлений у 1936 році у Харкові.

Події дня:

245 років тому (1772) Росія, Прусія та Австрія підписали таємну конвенцію про поділ Речі Посполитої (Петербурзька конвенція). До Росії відійшли Східна Білорусь і польська частина Лівонії, до Прусії – північна частина Великопольщі (крім Гданська та Торуні), до Австрії – Галичина. 22 вересня 1772 року польський сейм і король Станіслав Понятовський відмовились від претензій на окуповані території. Таким чином, Польща втратила третину свої територій. Однак це не зупинило занепад країни. У 1793 році відбувся Другий, а в 1795 році Третій поділ Речі Посполитої, в результаті якого Польська держава припинила своє існування аж до кінця Першої світової війни у листопаді 1918 року, коли Австро-Угорська та Російська імперії розпались.

У серпні 1937 року, у розпал Великого терору, кремлівське керівництво завдало нищівного удару по українських партійних органах. На той час було вже тотально знищено українське селянство, духівництво, по тюрмах сиділи чи не всі провідні науковці та талановиті митці (пік їхніх арештів припадає на 1934-1935 роки), приречено чекаючи на свій чорний листопад у Сандармосі. 5 серпня 1937 року до Києва прибула комісія з Москви у складі Молотова, Хрущова та Єжова, яких супроводжував чималий «десант» енкаведистів. Українське партійне керівництво продовжувало чинити опір. Молотов наполягав на знятті з посад та виведенні зі складу ЦК КП(б)У Косіора, Петровського і Любченка та обрання першим секретарем Микити Хрущова. Члени українського ЦК відмовлялися голосувати за цю пропозицію. Молотов по телефону запросив інструкцій особисто від Сталіна, після чого вийшов з пропозицією до керівника КП України їхати до Москви для спільного засідання з Політбюро ЦК ВКП(б). Відмова означала б порушення партійної дисципліни і неминучі репресії, згода – неминучу загибель. Розуміючи це, Любченко 30 серпня застрелив дружину і застрелився сам, а тих, хто поїхав до Москви, було одразу ж заарештовано. З кінця літа 1937-го протягом року в Україні було заарештовано всіх членів Політбюро, Оргбюро та Секретаріату ЦК КП(б)У, за винятком одного Петровського (зате було арештовано його синів). Зі 102 членів українського ЦК, обраних на ХІІІ з’їзді КП(б)У, живими залишилися тільки три. Заарештовано було всіх 17 членів українського уряду, всіх секретарів обкомів України. Терор прокотився по всіх республіканських установах, місцевих радах, промислових підприємствах. Як зазначає Роберт Конквест, «терор був настільки всеохоплюючим і настільки «швидкострільним», що законні органи влади фактично розпалися. В українському ЦК не було кворуму, не існувало органу, який би призначав уряд. Наркоми, що призначалися нерегулярно, з’являлися у наркоматах на тижні і навіть дні, а потім зникали… Республіка стала вотчиною НКВС, де навіть формальна партійна радянська робота практично завмерла».

Ювілеї дня:

Цього дня 1893 року в Полтаві народилася одна з найяскравіших зірок доби німого кіно Віра Холодна (1893-1919). Віра Василівна Левченко, а саме таким було дівоче прізвище майбутньої актриси, з юнацьких років мріяла про сцену. Якось, 17-річною, потрапивши на кіносеанс, вона була зачарована побаченим. Акторство для дівчат з гарною зовнішністю на початку ХХ століття було тим самим, що модельний бізнес у нульових ХХІ, але для дівчини з пристойної родини це заняття було майже ганебним. У затишній, але провінційній Полтаві Вірі було затісно, тому вона поїхала до Москви. Там навчалася у балетній студії Большого театру, але невдовзі кинула танці заради модного тоді кінематографа. Одружилася з молодим перспективним юристом Володимиром Холодним. Чоловік був проти кінематографічної кар’єри дружини, але розпочалася Перша світова, він пішов на фронт, а вона – з головою у кінематограф. Її кар’єра була стрімкою й запаморочливою, хоча на перших кінопробах акторського хисту в ній не помітили. За 4 роки вона знялася у понад 50 фільмах, з яких збереглися лише 5 («Міражі», «Життя за життя», «Шахи життя», «Мовчи, смутку, мовчи»). Актриса рано пішла з життя: 25-річною, і сталося це в Одесі. В останню путь королеву екрана проводжали сотні людей. Її раптова смерть викликала неймовірний ажіотаж – містом ширилися різноманітні чутки: одні вважали, що акторка не померла, а виїхала на Захід, що замість неї ховають невідому жінку; інші шепотілися, що Віру Холодну отруїли, бо вона працювала на французьку контррозвідку. Хтось заперечував – вона працювала не на французів, а на чекістів. Був ще один варіант чуток – нібито, актрису викрали і вбили, бо на ній було багато коштовних прикрас. Однак, ніяких підтверджень жодній із версій не знайшлося. Та, в яку була закохана не тільки кіно- і фотокамера, але й половина чоловічого населення Російської імперії, згасла від підступної хвороби. За кілька місяців помер від тифу і її чоловік Володимир. До речі, попри натовпи Віриних шанувальників, серед яких було чимало відомих осіб, зокрема й Іван Бунін, Олексій Толстой, Олександр Вертинський, шлюб Холодних виявився напрочуд щасливим. У вересні 2003 року в Одесі на вулиці Преображенській, біля кафедрального собору, саме там, де колись знаходився будинок у якому мешкала актриса під час своїх останніх гастролей, де вона хворіла і померла, було відкрито бронзовий пам’ятник. Цікавий факт: рідний брат чоловіка Віри Холодної Володимира Холодного – Микола, став ученим ботаніком зі світовим ім’ям. Він пов’язав своє життя з Україною, став академіком. На його честь названо Інститут ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України. На жаль, багато хто не знає, що актриса, яка принесла славу російському кіно – українка.

105 років від дня народження абата П’єра (Анрі-Антуан Груе; 1912-2007), французького католицького священика, засновника добродійної організації «Еммаус» (1949), відомого захисника бездомних і знедолених. Його називали совістю Франції і Папою бідних. Після окупації Франції нацистами в 1940 році взяв псевдонім «абат П’єр» і під цим іменем увійшов в рух Опору. Допомагав переправляти євреїв і політичних через швейцарський кордон. Наприкінці війни сам потрапив у полон, мало не загинув, але зрештою утік. З 1949 року провів чимало гуманітарних акцій з метою привернення уваги до соціальних проблем сучасного суспільства. З 1941 по 1951 був у політиці, але досить скоро зрозумів, що це не його справа. В 2005 році абата П’єра назвали третім найвизначнішим французом усіх часів і народів згідно з опитуванням, проведеним телекомпанією France 2 (після Шарля де Голля і Луї Пастера); він протягом 17 років очолював список з 50 французів, котрі мали беззаперечну шану серед співвітчизників. Останнім часом просив, аби його не включали до подібних рейтингів: «Я стара людина, знаходжусь в кінці свого шляху, тому кажу всім, хто так високо цінує мене: тепер ваша черга бути найкращими, я свою справу зробив». В 1992 р. абат П’єр був удостоєний ордена Почесного легіону. Помер він у січні 2007 року. На його похоронах були присутні майже 25 тисяч людей починаючи з президента Франції і закінчуючи останнім французьким волоцюгою (чи навпаки).

Роковини смерті:

55 років із дня смерті Мерилін Монро (1926-1962), американської кіноактриси, зірки американського кіно 50-60-х років ХХ століття. Мерилін Монро (Норма Джин Бейкер Мортенсон) народилася 1 червня 1926 року в Голлівуді. Її мати працювала на кіностудії, але донькою майже не займалася. Незабаром вона й взагалі відмовилася від дитини. Відтоді дівчинку виховували чужі люди, побувала вона й у сиротинці. В 16 років вийшла заміж за старшого на чотири роки працівника похоронного бюро Джеймса Доуґерті. За рік чоловік найнявся матросом на торговельне судно, а Норма влаштувалася на завод шити парашути. Там її помітив армійський фотограф, котрий підшукував моделей для журналів «Лайф» і «Пік». Дівчина позувала за 5$ на годину. Так почалася кар’єра майбутньої «американської богині любові». У 1946 році працівники кіностудії «ХХ століття – Фокс», належним чином оцінивши зовнішні дані моделі, запропонували їй спробувати свої сили в кіно. Спочатку дівчина знімалася в музичних комедіях, але досить скоро почала грати головні ролі. А після фільмів «Любовне гніздечко», «Джентельмени надають перевагу білявкам», «Як вийти заміж за мільйонера», «У джазі самі дівчата» Мерилін Монро стає кумиром мільйонів. Попри шалений успіх, актриса була не надто щасливою людиною. Її особисте життя не складалося: три її шлюби закінчились розлученням (після Джеймса Доуґерті вона була 9 місяців одружена з легендою американського бейсболу Джо Ді Маджіо, третім чоловіком був драматург Артур Міллер («Я закохалася в його мудрість, - казала Монро про нього)), а її любовні походеньки активно обговорювалися в газетах. 5 серпня 1962 року її знайшли мертвою у власному ліжку. Офіційна версія – самогубство. Звичайно, що багатьох ця версія не влаштувала. Хтось казав, що актрису вбили американські спецслужби через її роман з братами Кеннеді, хтось бачив у цій загадковій смерті всюдисущу мафію… До тих, хто вважав смерть Мерилін Монро самогубством, належав її третій чоловік драматург Артур Міллер. У своїй автобіографії він описував дружину як жінку дуже невпевнену в собі, котра мала постійні сумніви щодо свого акторського таланту. Вона марила серйозними ролями в серйозних кінострічках, але кінорежисери, продюсери та глядачі нічого не хотіли від неї, крім її тіла. В останньому інтерв’ю журналістові Times – за декілька годин до смерті – вона з гіркотою кинула: «Успіх – це як ікра: смачно, але якщо її багато з’їсти, може знудити».

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-