15 липня. Пам’ятні дати

642
Ukrinform
Сьогодні 25-та річниця від початку участі українських військових у міжнародних миротворчих операціях.

Водночас, сьогодні відзначається День українських миротворців, який встановлено постановою Верховної Ради України від 21 травня 2013 року. Саме цього дня у 1992 році з місії у Боснії розпочалася участь українських військових в операціях з підтримання миру і безпеки, які під егідою ООН, ОБСЄ, НАТО і ЄС проводяться в «гарячих точках» планети. За ці роки понад 42 тисячі українських військовослужбовців взяли участь у міжнародних миротворчих операціях у різних регіонах планети - Косово, Боснії і Герцеговині, Анголі, Македонії, Гватемалі, Таджикистані, Афганістані, Хорватії, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Придністров’ї, Іраку, Лівані, Ефіопії, Еритреї, Грузії, Судані, Кот-д’Івуарі, Демократичній Республіці Конго, тощо. Попри продовження бойових дій на Сході нашої держави, Україна й надалі дотримується міжнародних зобов’язань щодо участі в миротворчих операціях ООН. Нині 448 військовослужбовців ЗС України беруть участь у дев’яти міжнародних операціях із підтримання миру та безпеки в семи країнах світу та районі Аб’єй під проводом ООН, НАТО та в складі спільних миротворчих сил у Придністровському регіоні Республіки Молдова. Крім цього Дня, 29 травня в Україні відзначається «Міжнародний день миротворців Організації Об’єднаних Націй».

Ювілеї дня:

411 років від дня народження Гарменса ван Рейна Рембрандта (1606-1669), голландського живописця і гравера. Твори Рембрандта сповнені життєвості, внутрішнього драматизму, філософського узагальнення, його творчість знаменує собою вершину розвитку голландського мистецтва XVII ст. Характерний художній засіб – застосування ефектів світлотіні. Художня спадщина митця напрочуд різноманітна. Це й портрети, натюрморти, пейзажі, жанрові сцени, картини на історичні, біблійні, міфологічні теми, був неперевершеним майстром малюнку та офорту. Серед найвідоміших творів – «Урок анатомії доктора Тюльпа», «Нічна варта», «Старійшини суконного цеху», або т.з. «Синдики», «Повернення блудного сина», офорти («Сліпий Товій»), автопортрети. Наразі найбільші колекції творів Рембрандта представлені в провідних музеях світу: в амстердамському Рейксмузеї, в Національній галереї Лондона, Берлінській картинній галереї, Дрезденській картинній галереї, в Луврі, Національному музеї Швеції. Найбільша експозиція гравюр художника знаходиться в будинку-музеї Рембрандта в Амстердамі.

125 років від дня народження Мілени Іванівни Рудницької (1892-1976), відомої української громадсько-політичної діячки, письменниці, журналістки. Народилася Мілена Рудницька в м. Зборові (тепер Тернопільська обл.), у сім’ї нотаріуса. Закінчила класичну гімназію у Львові, згодом навчалася у Львівському і Віденському університетах на філософському факультеті, написала докторську дисертацію на тему «Математичні основи Ренесансу», але, поринувши в світ громадської роботи, не захистила її. 1923 року здобула другий диплом – викладача педагогіки і дидактики. Працювала вчителькою гімназії і семінарії у Львові (згодом – Високий педагогічний інститут), проте відмовилась від педагогічної кар’єри, повністю присвятивши себе політичній і громадській діяльності. Ще 1919 році вона активно включається в український жіночий рух, ставши його провідником, закладає ідеологічні підвалини, виступає за повсюдне створення організацій українок. Спочатку вона – член Управління, а з 1928 і до початку Другої світової війни – голова Союзу Українок у Львові (з 1934 – світового об’єднання цієї організації). Під її головуванням Союз Українок став великою впливовою організацією, яка об’єднувала 82 повітові філії, 828 сільських гуртків і налічувала понад 45 тисяч членів (25% українських сіл у Галичині мали гуртки Союзу Українок). У кінці 1920-х років Мілена Рудницька активно включається в політичне життя Галичини. Разом зі своїм чоловіком, адвокатом і журналістом Павлом Лисяком вона була одним із засновників і провідних діячів Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), брала діяльну участь у роботі цієї найбільшої української політичної партії у Галичині й Польщі. Була послом (депутатом) від УНДО у польському Сеймі (1928-1938). Крім цього, Рудницька була однією з трьох делегатів до Ліги Націй у січні 1931 року, домагаючись розгляду порушень Польщею гарантій прав національних меншин взагалі, а терору й пацифікацій зокрема. Її аргументи були настільки сильні, що англійська делегація запросила її відвідати Лондон і поінформувати Нижчу палату Парламенту про становище українців у Галичині. Про це також вона доповідала у Королівському інституті Закордонних справ перед представниками впливових кіл Англії. Їздила до Рима (Італія тоді була членом комісії меншин Ліги Націй), зустрічалася з Муссоліні. Вона вела також і антикомуністичну діяльність, розкриваючи правду про голод в Радянській Україні. З 1939 року Мілена Рудницька перебралася на Захід. Мешкала у різних європейських країнах та США, а з 1959 і до кінця свого життя продовжувала активну громадсько-політичну, видавничу та наукову діяльність у Мюнхені. Була однією з засновниць у 1948 році Української національної ради та її представництва в Швейцарії, директором Українського комітету. У роки Другої Світової війни вона врятувала понад 500 українських родин з Чехо-Словаччини, сприяючи їхньому переїзду на Захід.

Роковини смерті:

День пам’яті Володимира Святославовича (після хрещення – Василій; прибл. 960-1015), князя Київського з 980 року, державного і політичного діяча Давньої Русі, святого православної церкви. Про життя князя Володимира Святославовича відомо насправді не надто багато. Все, що ми знаємо – це свідчення літописів, найважливіший з яких «Повість временних літ» з’явився лише на початку ХІІ століття. При цьому варто пам’ятати також про те, що літопис є не тільки документом, а й літературною пам’яткою – отже, там трапляється чимало літературних містифікацій та вигадок. Приміром, літопис змальовує Володимира в такий спосіб, що у ньому немов були дві душі: поганська і християнська. До хрещення у нього були декілька гаремів з 800 наложницями, він приносив дитячі жертви поганським богам, був людиною войовничою, жорстокою й надзвичайно розгнузданою, а ось Володимир-християнин вирізнявся лагідністю й милосердям, любив мир, лад і спокій, проводив час у молитвах і був таким побожним, що навіть злочинців боявся карати. Володимир був позашлюбним сином київського князя Святослава Ігоревича та Малуші – ключниці матері Святослава княгині Ольги. Відомо, що князь був багато разів одружений, згідно з «Повістю временних літ» мав 12 синів і 9 доньок. Київський престол він здобув у результаті боротьби зі старшим братом Ярополком, якого, за наказом Володимира, вбили два варяги, що були у нього на службі. У роки князювання Володимира Святославовича в основних рисах завершилося об’єднання Давньоруської держави. Він також провів адміністративну реформу, замінивши у центрах основних руських земель племінних вождів (що здавна сиділи там і постійно прагнули автономії) на посадників – своїх синів і довірених бояр. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність держави. Володимир реформував законодавство, доповнивши й розвинувши відповідно до вимог часу старий «Закон Руський». Новий, також усний, правовий кодекс одержав назву «Устав Землений». Звісно, надзвичайно важливе значення мали релігійні реформи Володимира. Християнізація Русі означала входження її до світової християнської спільноти, віднайдення нею свого місця в співдружності християнських держав. В очах Візантії прийняття Руссю християнства остаточно закріпило легітимність влади київських князів. Християнство стало потужним поштовхом для розвитку освіти й культури: почали відкриватися школи, в Києві було збудовано головний храм Русі – Десятинну церкву Богородиці (996). Володимир почав карбувати золоті та срібні монети зі своїм зображенням. В останні роки життя князя, проти нього піднялися небіж Святополк Ярополчич (князь Турівський, прозваний народом «Окаянним») і син Ярослав (згодом Ярослав Мудрий), що був посадником у Новгороді. У розпалі підготовки походу на Ярослава й помер Володимир. Його смерть київські бояри приховували, боячись, що про це дізнається ненависний Святополк. Але той дізнався, підступно вбив улюблених синів Володимира князів Бориса і Гліба й захопив київський престол.

15 років із дня смерті Джанні Версаче (1946-1997), італійського кутюр’є, майстра італійської високої моди, члена-кореспондента Паризької палати синдикату кутюр’є, власника сімейної компанії «Джанні Версаче СПА». Народився на півдні Італії в бідній родині. В 25 років відкрив свою першу крамничку готового одягу. Ще 25 років знадобилося модельєрові, аби збудувати власну бізнес-імперію. 15 липня 1997 року, біля свого палацу Каза Казуаріна в Майамі, Версаче був застрелений. Його убивця – 27-річний Ендрю Філліп Куненен наклав на себе руки. «Я любив його…», - неодноразово зізнавався він до того своїм близьким.

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-