8 липня. Пам’ятні дати - 08.07.2017 08:00 — Новини Укрінформ
8 липня. Пам’ятні дати

8 липня. Пам’ятні дати

2082
Ukrinform
Цього дня 1659 року розпочалась Конотопська битва – один з ключових епізодів російсько-української війни 1658-1659 років.

358 років тому (8–9 липня, 1659) відбулась Конотопська битва – переможна битва української армії, на чолі з гетьманом Іваном Виговським, з московськими військами на переправі через річку Соснівку неподалік Конотопа (тепер Сумська обл.). 100-тисячна московська армія ще ранньої весни вдерлася на Лівобережну Україну. Ніжинський і Чернігівський полки не могли її стримати. В кінці березня московське військо почало облогу Конотопа. Усі штурми упродовж двох місяців вдавалося відбити 5-тисячному загону на чолі з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким. Тим часом Виговський зібрав військо і підготувався до вирішального бою. На підмогу гетьман залучив татарські загони й навіть поляків. Власне, активна зовнішня політика Івана Виговського, спрямована на зміцнення міжнародного авторитету України, і викликала занепокоєння московського уряду, який за допомогою своїх агентів заходився активно формувати антигетьманську опозицію. В Лівобережній Україні армія князя Трубецького на своєму шляху все руйнувала і грабувала, психологічно «готуючи» українське військо до рішучого опору. Виговський розробив мудру тактику битви. Московське військо, по суті, саме вскочило в підготовлену пастку й опинилося в трясовині, де й втратило кінноту, артилерію і близько 30 тис. загиблими та п’ять тисяч полоненими. Блискуча перемога українців під Конотопом відкривала перспективи зміцнення української незалежності. Та, на жаль, далі все пішло за іншим сценарієм. Московському царю вдалося зміцнити «п’яту колону» – старшинську опозицію. Промосковськи налаштовані й до того ж матеріально зацікавлені  в цьому деякі полковники виступили проти гетьмана, і в жовтні 1659 року, через чотири місяці після блискучої перемоги, Виговський змушений був зректися булави (Московії потрібен був такий гетьман, котрого, за влучним висловлюванням того ж таки Виговського, можна було «взяв за хохол, за собой водить»). Так, Конотопська битва стала лише виграною битвою – не більше, а війну, як і своє незалежне майбутнє, українці програли. У радянській історіографії про Конотопську битву воліли мовчати (вона була ледве не забороненою темою), адже ця подія, що відбулася через п’ять років після Переяславської ради, зовсім не вписувалася в міф про «споконвічне прагнення українського народу до возз’єднання з російськими браттями».

В Україні цього дня відзначається День родини. Свято встановлено згідно з указом Президента від 30 грудня 2011 року і відзначається в день пам’яті святих князя Петра і княгині Февронії Муромських, яких Православна Церква вважає покровителями шлюбу.

Ювілеї дня:

111 років від дня народження Філіпа Джонсона (1906-2005), легендарного американського архітектора, одного з найвідоміших архітекторів ХХ століття, першого лауреата головної архітектурної премії світу – Прітцкерівської премії (1979). Автор проектів Центру Думбартон-Окс (Вашингтон), хмарочоса Сігрем (Нью-Йорк), «Саду скульптур» для Музею сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Театрального комплексу штату Нью-Йорк у Центрі мистецтв ім. Аврама Лінкольна, Кришталевого собору (Гарден-Гроув, штат Каліфорнія), Меморіалу Джона Кеннеді в Далласі, Вільямс-Тауера в Х’юстоні, будівлі корпорації «Соні» в Нью-Йорку, Воріт Європи в Мадриді. Джонсон прожив без року 100, майже половину життя професійно займався архітектурою і впродовж усього цього часу йому вдавалося бути найвпливовішим і наймоднішим архітектором Америки. Учнями Джонсона можна сміливо назвати таких зірок архітектури як Заха Хадід (на жаль вже покійна), Бернар Чумі, Даніель Лібескінд. А «Скляний будинок» Філіпа Джонсона в Нью-Канаані, збудований далекого 1949 року, залишається найзнаменитішим приватним будинком архітектора в новітній історії і є на сьогодні музеєм.

Сьогодні виповнюється 110 років від дня народження Олекси Гасина (Олександр Іванович Гасин; 1907–1949), українського політичного і військового діяча, відомого під псевдо «Лицар», «Тур», «Дор». Учасник визвольних змагань 1940-х років, полковник УПА, керівник групи УПА-Захід (на початку 1944), начальник Головного військового штабу УПА (1946–1949). Життя Олекси Гасина – типовий приклад самовідданого служіння Україні, мужнього людського протистояння величезним репресивним машинам Польщі, Росії, Німеччини, які безупинно намагалися підім’яти під себе українську незалежність; зразок нонконформізму, віри і самопожертви до останньої миті. Народився Олекса Гасин у заможній селянській родині на Львівщині. Навчався у Стрийській гімназії, де познайомився й потоваришував зі Степаном Бандерою. Член УВО, в ОУН від 1929 року. Навчався у Львівській політехніці (1931–1935, з перервами через арешти). Поряд з прагненням здобути вищу освіту ґрунтовно вивчав військову справу. Зокрема, у 1929 році закінчив польську школу підхорунжих зі званням чотового-підхорунжого, зайнявши друге місце серед всієї школи, що було нечуваним досягненням для українця. У 1937 – скорочений курс Баварської воєнної академії. У 1934-1935 відбував покарання у концтаборі Береза-Картузька. Неодноразово арештований польською поліцією (1931, 1933, 1937). Напередодні німецько-радянської війни викладав на краківських старшинських курсах ОУН, працював заступником шефа повстанського штабу. Співавтор «Єдиного генерального плану» збройного повстання проти радянської влади (1941). У 1942 році був арештований гестапо. Після звільнення у 1943 році став одним із керівників партизанської боротьби проти гітлерівців і «совєтів» у Карпатах, яку вели відділи Української Народної Самооборони. Разом із Євгеном Коновальцем написав «Військовий підручник». В січні 1946 року був призначений начальником штабу УПА. Розробив і реалізував план боротьби УПА в нових умовах. Останнім часом мусив переховуватися, перебувати в підпіллі. На нього посилено полювали енкаведисти. Загинув у перестрілці з чекістами 31 січня 1949 року у Львові. Батьків Олекси Гасина було вислано до Сибіру, брати загинули, захищаючи незалежність України; дружину Ольгу (теж підпільниця) згодом було арештовано й заслано до сталінських таборів (після звільнення жила в Броварах під Києвом, там і похована; одна з вулиць названа її ім’ям); діти – син та дві дочки – поневірялися по дитбудинках та інтернатах. На батьківщині видатного борця за свободу України встановлено пам’ятник, діє меморіальний музей; у Львові, на розі вулиць Стефаника і Коперника (місце загибелі Гасина) встановлено пам’ятний знак.

79 років від дня народження Леся Танюка (1938-2016), українського режисера, театрознавця, перекладача, громадського діяча. Народився Лесь Танюк на Київщині в родині вчителів. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва (у Мар’яна Крушельницького). Працював у театрах Білої Церкви, Львова, Одеси, Харкова, Києва. Поставив понад 50 вистав; у 1986–1988 – головний режисер Київського Молодіжного театру; з березня 1990 – народний депутат України 1-5 скликань. Автор низки поетичних збірок, кіносценаріїв, перекладів, багатьох публікацій з проблем культури, літератури, мистецтва, політики. Засновник і голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса (1989–2014), з 2014 року – його почесний голова.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>