5 липня. Пам’ятні дати - 05.07.2017 08:00 — Новини Укрінформ
5 липня. Пам’ятні дати

5 липня. Пам’ятні дати

1652
Ukrinform
Сьогодні виповнюється третя річниця з дня визволення українською армією від проросійських бойовиків Слов’янська і Краматорська.

5 липня 2014 року о 13:00 бійцями-розвідниками 2-го батальйону Національної гвардії над міськрадою Слов’янська було встановлено український прапор. Того ж дня передові сили Національної гвардії увійшли і до Краматорська. Першими йшли розвідники та сапери, за ними – інші військові підрозділи. Визволення цих міст, які майже три місяці перебували під ворожою окупацією, стало черговою перемогою сил АТО над сепаратистськими бандформуваннями. Утікаючи, окупанти залишили по собі величезні арсенали зброї російського виробництва та залякане місцеве населення. У визволених містах поступово налагоджувалось мирне життя, почали функціонувати комунальні та соціальні служби. З 13 жовтня 2014 року Краматорськ оголошено тимчасовим центром Донецької області, де міститься Донецька обласна військово-цивільна державна адміністрація. 10 лютого 2015 року місто було обстріляно з боку Горлівки проросійськими бойовиками, в результаті чого загинуло 17 осіб, та було поранено 64 особи. Бойові дії на Донбасі тривають від квітня 2014 року. Тоді влада України оголосила проведення антитерористичної операції на частині територій Донецької і Луганської областей. У липні 2014 року, крім Слов’янська і Краматорська, українські військові визволили від проросійських бойовиків Костянтинівку, Дружківку, Бахмут.

Ювілеї дня:

150 років від дня народження Ендрю Елліота Дугласа (1867-1962), американського астронома і археолога, основоположника дендрохронології - методу визначення віку дерева за кількістю і характером кілець деревини. На честь Дугласа названо кратер на Марсі та астероїд.

71 рік від дня народження Пола Сміта (1946), британського дизайнера одягу. В 2000 році удостоєний ордена «Британська імперія» – найвищої відзнаки, якою щороку нагороджуються громадяни країни «за визначний внесок у розвиток нації». Серед клієнтів Пола Сміта – колишній прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер, кіноактор Г’ю Грант, а також чимало інших англійських і світових знаменитостей. Полу Сміту подобається, коли його називають «антибуржуазним» модельєром: «Гадаю, що так воно і є. Переважна частина моїх речей не для нуворішей. Передусім, ці речі передбачають наявність індивідуальності. Наші клієнти – архітектори, дизайнери-графіки, музиканти, фотографи, актори. Навіть 14-літні можуть бути нашими клієнтами, але у них вже є ця риса – прагнення одягатися некрикливо». Його приватні антикласові висловлювання набули широкого розголосу. Хоча здоровий глузд має право обуритися: костюм від Пола Сміта, хіба він не коштує як мінімум 595 фунтів?.. Логічно, що Сміт є далеким (наскільки це є можливим) від самозакоханості і пихи, що переповнюють світ моди. «Абсурд. Лікарі, хірурги, котрі рятують людям життя, залишаються в тіні, нікому невідомими, а якась дівчинка-манекенниця стає суперзіркою. Це якесь страшне божевілля. Але таким є цей світ, цей шлях, по якому ми всі рухаємося, - вся справа у грошах, у комерції. Вони зірки, тому що завдяки їм добре продаються речі. А егоцентризм модельєрів просто змушує ніяковіти. Що стосується мене, то пропрацювавши цілісінький день, я кажу собі: моя робота, звісно, важлива, але, зрештою, це лише одяг. Утішний одяг». Смітові вдалося поєднати вічне і тимчасове, класику і сучасність. Респектабельність, змішана з тонким (суто англійським) гумором, - невід’ємні риси його стилю. Прикметно, що англійського модельєра обожнюють японці. В Японії у нього 147 магазинів. Там він продається набагато краще, ніж будь-який інший західний модельєр. Аніж Джорджо Армані або Ральф Лорен. Цікавим був шлях Пола Сміта у світ високої моди. Він кинув школу в 15 років, у 17 став велогонщиком, але всі його амбіції розбиваються під час ДТП. У 24 роки модельєр без спеціальної освіти, позичив 600 фунтів, відкрив у рідному Ноттінгемі свій перший магазинчик на 4 кв. м. без вікон. І за два десятиліття стає провідним діячем англійської чоловічої моди. Його високо цінують естети за вишуканість уяви, але його так само шанують і економісти. За майже 100 мільйонів англійських фунтів стерлінгів річного прибутку.

Роковини смерті:

День пам’яті Ярослава Семеновича Стецька (1912–1986), українського політичного та державного діяча. Мислитель, політик, ідеолог і стратег української революції, соратник Степана Бандери, націоналіст, борець за незалежність України. «Замислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не зверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть…» (Ярослав Стецько). Народився Ярослав Стецько у сім’ї священика. Згідно з записом про народження – у місті Тернополі. Але директор музею Стецька, співавтор біографічних досліджень Мирон Сагайдак зазначає, що, згідно з іншими джерелами, Ярослав Стецько народився у Великому Глибочку, у парафіяльному будинку, у якому нині розміщується музей. Ярослав закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929-1934 роках право й філософію у Краківському та Львівському університетах. Ще юнаком брав участь у національно-визвольній боротьбі, став членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» і відтак підпільних УВО (Української Військової Організації) та ОУН. У двадцять років Ярослав Стецько став членом Крайової екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних видань. У двадцять сім років він отримав членство Проводу ОУН, у двадцять дев’ять був обраний головою Державного правління (уряду) новопроголошеної Української держави. За відмову скасувати Акт був ув’язнений у нацистському концтаборі, випущений 1944-го. Між 1946 і 1986 роками керував Антибільшовицьким блоком народів, був організатором Світової антикомуністичної ліги (1967). На Тернопільщині вшановують пам’ять про земляка, який усе життя присвятив боротьбі за волю України. У селі Кам’янки Підволочиського району, де тривалий час жила сім’я Ярослава Стецька, уперше в Україні йому встановлено пам’ятник. У селі Великий Глибочок, що під Тернополем, названо вулицю і місцеву школу імені Ярослава Стецька. На родинній хаті Стецьків установлено меморіальну дошку, там діє музей.

День пам’яті Володимира (у миру Віктор Маркіянович Сабодан; 1935–2014), Предстоятеля Української Православної Церкви (МП), Митрополита Київського і всієї України. Митрополит Володимир народився у селі Марківці Хмельницької області. У 1958 році закінчив Одеську духовну семінарію, у 1962 – Ленінградську духовну академію. Володимир вважався одним із найвпливовіших архієреїв РПЦ ще у радянський період. У 1990 році він зайняв друге місце на виборах патріарха Московського, поступившись Алексію ІІ. У 1992 році, після зміщення Архієрейським Собором УПЦ митрополита Філарета, УПЦ очолив Володимир. Філарет, не визнавши своєї відставки, утворив УПЦ (КП). Після смерті патріарха РПЦ Алексія ІІ, у 2009 році, Володимир мав великі шанси бути обраним новим патріархом РПЦ, однак відмовився, заявивши, що хоче постати перед Богом 121-м митрополитом Київським, а не 16-м патріархом Московським. Останні роки життя блаженнійшого були затьмарені важкою хворобою та боротьбою різних угруповань усередині самої церкви, які ще за життя Володимира розпочали поділ влади; зазнавав він, як виявилося згодом, і тиску з боку тодішнього українського керівництва. Але, попри тілесні страждання і внутрішньоконфесійні чвари, Митрополит Володимир до останнього залишався відданим Церкві й до останнього молився за долю України, являючи собою справжній зразок християнина – упокореного, але водночас і ревного перед Богом, відданого до останнього подиху своїй пастві.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>