«Русский мир» не спить, і демократам треба «крутитися» - 03.07.2017 18:35 — Новини Укрінформ
«Русский мир» не спить, і демократам треба «крутитися»

«Русский мир» не спить, і демократам треба «крутитися»

930
Ukrinform
У курортному Цесісі пройшов ІІІ Фестиваль спілкування ЛАМПА

Демократія, на відміну від авторитаризму-тоталітаризму – складно організована система (само)управління. Серед іншого, вона передбачає вміння спілкуватися з суттєвих соціально-політичних питань, чути один одного, сприймати аргументи противної сторони.

Проте на Заході зараз багато говорять про кризу демократії. Це відбувається з багатьох причин (у тому числі і у зв'язку з інформаційним вибухом). Тому дуже важливим і цікавим досвідом є так звані "фестивалі демократії", що проводяться у всіх країнах Північної Європи (Рейк'явік, Ісландія; Борнхольм, Данія; Арендаль, Норвегія; о. Готланд, Швеція; Порі, Фінляндія; Пайде, Естонія; а також – Цесіс, Латвія).

ІСТОРІЯ "ФЕСТИВАЛІВ ДЕМОКРАТІЇ"

У 1968 році перший Фестиваль демократії відкрився на батьківщині "шведського соціалізму". Проходив він далеко від столиці – на острові Готланд. Збереглася історична фотографія, зроблена там. Виступає молодий перспективний політик, міністр освіти Швеції Улоф Пальме (наступного року у віці 42 років він вперше стане прем'єр-міністром країни, вдруге – у 1982 році, у 1986-му буде убитий в результаті теракту в центрі Стокгольма за три дні до офіційного візиту в СРСР; злочин не розкрито дотепер).

На фото Пальме виступає з кузова вантажівки з відкинутим бортом. Кажуть, слухачів у нього тоді було дві сотні. Після цього подібні фестивалі поступово почали поширюватися на всі країни Північної Європи. Естонському Фестивалю думок цьогоріч виповниться п'ять років (проводиться в невеликому містечку в географічному центрі Естонії – Пайде, я поїду туди, на фестиваль на початку серпня). Латвійському фестивалю спілкування ЛАМПА в Цесісі – три роки. Швидше за все, наступного року і, швидше за все, в Каунасі дебютує також і литовський фестиваль демократії.

Організатори латвійського фестивалю дуже вдало вибрали місце. Цесіс – старовинне місто, яке колись давно вирішувало долі Лівонії. Однак останні століття – виключно курортне. Фестиваль проходить в Замковому парку з мальовничим ставком. Парк знаходиться як би в чаші амфітеатру, внизу під замком. І тут на тридцяти дискусійних майданчиках за два дні фестивалю (30 червня – 1 липня) пройшло безліч бесід, дискусій на різні теми: від здорового способу життя до політики.

Однак нас, звичайно, найбільше цікавила дискусії "Між двома (ідеологічними) жорнами: ідентичність України сьогодні", яка відбулася у перший день фестивалю. (Варто зазначити, що після перемоги Революції Гідності, після початку російської агресії в Україні ЛАМПА регулярно висвітлює розвиток ситуації в нашій країні).

СИЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АКЦЕНТ ФЕСТИВАЛЮ СПІЛКУВАННЯ

У дискусії про Україну приймали участь три експерти. Два з України – радник з питань стратегічних комунікацій голови українського Міністерства інформполітики Аліна Фролова; український політолог, ведучий радіопрограми "Блиск і злидні "русского мира" Дмитро Левусь, і один з Латвії – заступник голови Альянсу Балтійського – Чорного моря Олексій Григор'єв. Розмова під час зустрічі записувалася для ефіру латвійського російськомовного радіомовлення – Радіо 4 (програма "Олександр-студія").

І ось саме з цим пов'язана дещо дивно позначена тема: "Між двома (ідеологічними) жорнами: ідентичність України". Під "двома жорнами" мається на увазі "європейська ідентичність" і так званий "русский мир". Однак при такій постановці питання Україна розглядається не як суб'єкт, а як об'єкт впливу. До того ж таке формулювання запропонували організатори, вважаючи, що вона зацікавить слухачів. Чому?

По-перше, тому що Латвія сама століттями існувала між двох з половиною жорен ідентичності – німецьким, російським, а в Латгалії – ще й польським. У підзаголовку теми не випадково стояло – "чим український досвід може бути корисний для Латвії". По-друге, робочою мовою цієї дискусії була російська (при цьому для бажаючих був організований онлайн-переклад латиською). Російськомовна ж аудиторія Латвії, як не сумно це визнавати, знаходиться під сильним впливом кремлівської пропаганди. Тема задавалася так, щоб залучити цю аудиторію більш звичним кутом зору. А вже в процесі спілкування змінити цей кут, якщо і не на 180 градусів, то, принаймні, на 90.

Григор'єв, Левусь, Фролова спокійно і аргументовано розкривали перед присутніми поточну ситуацію в Україні, давали пояснення, розвінчували міфи, які розпилюються по світу "останкінською голкою". Реакція аудиторії при цьому часто залежала від походження. При розповідях про протидію агресору латиська аудиторія виявляла схвалення, російськомовна – напружувалася. І потім ставила уточнюючі питання, що складалися, як правило, з набору штампів кремлівської пропаганди. Для прикладу – найбільше хвилювало таке актуальне в середині 2017 року питання, як виправданість парламентського голосування за скасування закону Ківалова-Колесніченка у лютому 2014 року.

По закінченні дискусії радник міністра інформполітики Аліна Фролова окремо поспілкувалася з відповідальними особами фестивалю – куратором його програми Егітою Прамой і головним координатором фестивалю (комунікація, організація) Іриною Кузнєцовою. Так що в Україні найближчим часом буде розглянуто питання про можливості проведення свого загальнодержавного "фестивалю демократії". Погодьтеся, якщо дозріємо до цього, опинимося в дуже гарній компанії.

УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ У БОРОТЬБІ З "РУССКИМ МИРОМ"

А до того в більш вузькому колу і не в Цесісі, а ще в Ризі, в офісі LATO (Латвійська трансатлантична організація) Дмитро Левусь представив свою спеціально підготовлену для цього випадку презентацію про сучасний стан української ідентичності та її протиборство з "русским миром". Тут слухачами були місцеві експерти, українська діаспора і працівники Посольства України в Ризі.

Левусь - цікавий аналітик. І деякі тези його доповіді варті того, щоб відтворити їх. Насамперед, це базові характеристики української ідентичності. Своє право на життя вона довела вже тим, що пройшла перевірку на міцність і витримала її в довгий період бездержавного існування. При цьому стійкість української ідентичності обумовлена успадкуванням декількох компліментарних, взаємодоповнюючих політичних традицій. При цьому, що важливо, українцям не притаманний вождізм і сакралізація влади (це є одним з маркерів "русского мира"). Своїми носіями українська ідентичність чітко і однозначно сприймається, як складова частина європейської. Нині завершується її становлення, вона набуває сучасного характеру.

Процес модернізації української ідентичності не був би можливим без принципового переосмислення минулого. Найважливішими складовими частинами цього процесу є: декомунізація; меморіалізація Голодомору, закріплення його в колективному несвідомому як національної катастрофи, яка не повинна повторитися; введення поняття "радянської окупації" і його поширення; формування пантеону героїв України поза міфологією окупантів і сусідів.

Гарним прикладом негативного, нав'язаного ззовні конструкта регіональної ідентичності, не вбудованої природної складової частини в систему загальноукраїнської ідентичності, а такої, що протиставляє себе їй, є "русскомирский" варіант "донбаської ідентичності". Зібрана в рамках парадигми "русского мира", вона дозволяє Кремлю маніпулювати її носіями. В ній абсолютно невиправдано перебільшується російський етнічний фактор за рахунок дзеркального приниження українського чинника. Правильне і точне визначення Донбасу, його особливостей і ролі в модерній ідентичності України – це запит часу, важливе завдання, що вимагає свого вирішення. При цьому є різні постановки проблеми. Наприклад, йдеться про те, що і сам термін "Донбас" не цілком природний для української регіоналістики, він жорстко нав'язаний їй і закріплений у часи сталінської індустріалізації. Деякі вважають, що у перспективі, можливо, варто було б відмовитися від самого цього топоніма.

Один з важливих висновків Левуся – про злочинний, людиноненависницький характер всієї ідеології "русского мира". У діалозі з Олексієм Григор'євим вони намацували, в чому ця кримінальність – декларування верховенства так званої "російської цивілізації", виправдування апріорі російської агресії концепцією "розділеного російського народу" тощо.

Точний і правильний підхід. Шовіністичні завивання кремлівської пропаганди, лише злегка запаковані в правила пристойності, дають чимало підстав для визнання "русского мира" злочинною ідеологією.

ПРОГУЛЯНКИ ЦЕСіСОМ-ВЕНДЕНОМ

Після довгих і важливих розмов потрібно трохи відпочити, розвіятися. Старовинний Цесіс прекрасно підходить для цього.

Сам ландшафтний парк, в якому проходить ЛАМПА, був створений за часів господарювання тут графа Карла Сіверса (1772-1856), учасника наполеонівських воєн. Біля озерця в парку стоїть пам'ятний бюст. Ліфляндський дворянин Сіверс, до речі, був і українським поміщиком, оскільки в придане від дружини Олени Дуніної-Барковської отримав село Стара Водолага Харківської губернії (там похований його син Олександр Карлович, який встиг попрацювати спочатку Катеринославським, а потім – Харківським губернатором).

За часів лівонців Цесіс називався Венденом. І перший варіант замку був побудований ще у 1213 році. А в літописах 1226 року вперше згадана ратуша. Це означає, що Венден вже тоді мав статус міста. З 1237 року замок і місто було резиденцією магістра Лівонського ордена. Місцевий Собор святого Іоанна Хрестителя – найбільша середньовічна базиліка в Латвії за межами Риги. Вона була побудована у 1281-1284 роках і довгий час була головним храмом Лівонського ордена. Все це дуже непогано збереглося і чекає туристів.

Для латвійської національної самосвідомості місто відіграє важливу роль ще й тому, що сучасний латвійський прапор був прийнятий у XIX століття на основі прапора дружини венденських латгалів, яка зібралася тут наприкінці XIII століття.

Ще Цесіс-Венден славиться своїм м'яким кліматом, а також своєю водою, завдяки чому тут здавна існує знаменитий водолікувальний заклад.

Прогулюючись вулицями Цесіса, звернув увагу на дивний заклад. З одного боку, начебто, салон краси, з іншого – у вікні виставлені дерев'яні іграшки ручної роботи. Поки розглядав вироби, у вікні з'явилося обличчя господаря. Він показав жестами, що заклад відкрито і можна подивитися на все зсередини.

Зайшов, подивився, розговорилися. Господаря звати Улдіс. Запитання та відповіді в нашому спілкуванні були дзеркальними "Ну як у вас в Україні/Латвії?". "Непросто. Тарифи зростають. Але треба крутитися. Працювати".

Виявилося, що раніше тут у Улдіса був магазинчик. Але потім він відкрив на його місці салон краси. А коли у нього пішли онуки, то Улдісу радісно було робити для них дерев'яні іграшки. Робота з таким теплим матеріалом як дерево сподобалася, стала звичною. Тоді почав щось робити і на продаж – для туристів. Одним словом, "Треба крутитися". І державі, і людині, її громадянину. Якщо, звісно, не хочеш продати свою свободу за транзитну ренту (для Латвії така спокуса був хворобливою не менше, ніж для України).

На прощання Улдіс символічно подарував мені маленьку, у кілька сантиметрів, дерев'яну дзигу. Треба крутитися.

Олег Кудрін, Рига-Цесіс

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>