Я #вимагаю_медреформу

Я #вимагаю_медреформу

Блоги
1346
Ukrinform
Час для неї не просто настав, він спливає. Для кожного з нас...

Я #вимагаю_медреформу Мені неабияк пощастило, особисто я в лікарні була два рази – коли народилася, і коли народжувала дитину. Таких, як я, лікарі називають «недообстежені» і не дуже нас люблять). Бо з нас взяти, по великому рахунку, нема чого – ну болить в лівій п’ятці, і що з того, ну тисне серце, чи ще щось не так: «То у вас стрес, почитайте Луізу Хей і все пройде». Це сама безкоштовна і відверта порада, яку я почула від лікарки після місяця лікування комерційного діагнозу і витрачених на це 2 зарплати плюс нерви після слів « у вас передраковий стан».

Але це дрібниці. «Все ж в порядку, ти ж жива?» Так мені сказала інша лікарка, коли я розповіла їй цю історію.

Трошки не дрібниці були, коли в лікарню після нещасного випадку потрапив мій брат з вщент розбитою ногою. Так розбитою, що кістки і нерви – все було назовні. Коли швидка привезла його в лікарню, не знайшлося нікого з персоналу, щоб відвезти його до відділення травми. Точніше, персонал був, він стояв попід стіною, дивився, як я намагаюся впоратися з пластиковим кріслом, якимось дивом прикрученим до залізної основи, і відкотити здоровезного мужика, який кричить від болю, до … лікаря! Вони стояли , і сміялися, бо це було дійсно смішно – цю «коляску» теліпало від стіни до стіни, хлопець зтирав зуби, щоб не кричати, а жінка, тобто я, губила паспорт, сумку, гроші, папірці, намагаючись втримати цю конструкцію. Коли ми нарешті дісталися відділення, виявилося, що в ньому окрім хворих, нікого немає – ординаторська була зачинена, на посту медсестри – ані душі, не було санітарок. Відчиненими були одні двері – завідуючого відділенням. Коли я ввалилася до нього , ми одразу порозумілися. «Ви хто?», «Родичка хворого, щойно оформили», «Це він кричить?», «Так», «Що хочете?», «Знеболювальне для початку, йому боляче». Переповідати детально немає сенсу. Скажу тільки, що мені зауважили, що тут мені не повинен хтось бути і крутитися біля мого брата. Далі моєму братові все зробили, нам навіть дали вибір: ставити «штифти» в ногу українські, російські чи супер-пупер імпортні. Ціна питання – братові, мої, батькові заощадження. Зробили все добре, бо травма хоч і болюча, але не смертельна і не важка. А ще в той рік я не заплатила за випускний своєї доньки, гроші пішли на лікування, фізіотерапію, пакет ліків для операції… Нас «развели как котят». Лікар ще питав, чого я так хвилююся. Ну дійсно, чого хвилюватися: це моя рідна людина, який боляче, а ще в мене двоє батьків-пенсіонерів, які хвилювалися ще більше, ніж я, і донька, яка випускалася зі школи, і робота… Хвилюватися нема чого, це дрібниці. Порівняно з більш важкими і страшними випадками, про які можуть розповісти ті, кому не так пощастило, як нам.

Зовсім не як дрібницю я сприймаю інший випадок – коли моя донька опинилася в лікарні з пневмонією. Їй було 7 років, і я вже не могла взяти лікарняний, щоб бути з нею у лікарні. Та й пневмонія – це не лейкемія, правда ж? Коли ми приїхали до лікарні, я заплатила 20 грн за матрац. Бо на ліжечку його не було. Санітарка сказала: «Стеліть простирадло на сітку». Після купюри в карман перенесла матрац з ліжка, на якому спала мама іншої дитини. Але це теж дрібниці… Не дрібниці виявилися наступного дня, після того, коли я домовилася з завідуючою відділенням, купила ліки, домовилася з старшою медсестрою. Донька зателефонувала мені вдень і сказала, що медсестра забрала їі пігулки , і їй немає чого приймати, по друге, їй не можуть зробити укол. Я на таксі приїхала в лікарню: виявилося, що поступила інша дитина, і якимось дивом медсестра вирішила, що наші ліки потрібно віддати цій дитині. О ні, я не жадібна, але ж … ну як це назвати? Чому в цій ситуації хтось повинен бути заручником? Ну з цим розібралися, це дрібниці. Батьки ж цієї дівчинки повернули вам ліки, все ж в порядку? Таке я почула від медсестри. 

З іншим виявилося не все в порядку. Оскільки медсестри, які проводять маніпуляції, працюють позмінно, і зранку мене не було біля доньки, і я не заплатила за укол, то… Медсестра зробила «безкоштовний» укол, але дуже жорстоко – вона вколола голку в сідницю і різко, сантиметри на два шарпнула ії донизу. На сідниці у моєї дитини був – поріз голкою, глибокий, болючий. Чи можна було туди ще щось колоти? Я написала заяву на цю медсестру, «дістала» заввідділенням і головлікаря. І нічого… Нічого.

Ці випадки сталися з нами в 2007, 2011, 2000 роках.

Я можу написати про ще багато таких «дрібниць», які з нами траплялися. Дрібниць, за які я платила: податками, платила в касу, платила в руки, платила приватникам, платила за лікування по надуманим діагнозам, платила за перевірку діагнозів. Навіть платила за псевдомедицину.

Можу написати про маму колеги, яка помирала від онкології в Київській обласній лікарні. Їй роками не могли діагностувати рак, виявили на 4 стадіі. В районній лікарні, звичайно, з цим впоратися не могли, тому направили в обласну. Троє синів цієї жінки кожного дня приїздили в лікарню, дивилися в очі лікарям, платили, платили, платили. За що? За крапельницю з вітамінами. Їх маму виписали помирати додому. Щоб не псувати статистику. 

Нещодавно мені розповіли про таку схему: приватна лікарня, лікування в якій коштує тисячі не гривень, але доларів. Хворий платить ен-дцять тисяч доларів, і… його везуть на лікування в звичайну державну лікарню. Лікар, який проводить лікування, отримує як гонорар свою штуку. Щось отримує той, хто вигадав цю схему, ну і приватна лікарня також.

Що отримує в цьому випадку пацієнт??? Діагноз???

Я #вимагаю_медреформу, я згодна з тим, що немає нічого безкоштовного, що лікарі, медсестри і всі працівники системи охорони здоров’я повинні мати гідні зарплату, дохід, гонорар. Але скільки і як потрібно заплатити, щоб медична допомога була саме медичною допомогою, а не викачуванням грошей звідусіль, звідки можливо? Давайте зробимо цю систему зрозумілою і адекватною. Час для цього не просто настав, він спливає. Для кожного з нас.

Fb

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-