Пер Стольберг, дослідник з медіа і національного брендингу (Швеція)
Ми не досліджуємо фейки Путіна, нас цікавить відповідь України
31.05.2017 11:49 6114

- Ви робите якісь порівняння?

- Так, можна сказати. Ми є частиною наукової дискусії довкола цього питання.

- Чому ви вибрали Україну як предмет своїх досліджень?

- Тому що в наукових дослідженнях бренду насправді ніхто не дивився на Україну.

- Це досить молода держава...

- У Східній Європі чимало молодих держав. Але було дивно, що не було досліджень по Україні, яка є найбільшою після Росії у регіоні за територією та населенням. І, таким чином, ми зацікавилися: чому ніхто не вивчав тему спроб України по створенню свого бренду в світі?

Одна із причин, на мою думку, – це те, що таких спроб було небагато, і вони були не дуже успішними. Але коли ми написали заявку на перше дослідження, ми помітили багато активної діяльності України по своєму просуванню перед проведенням Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році. Була промоція по CNN, BBC, чимало заходів по залученню туристів, інвестицій, уваги Європи до України.

Ми вирішили дослідити, як це було організовано, і приїхали до Києва навесні 2013 року. Ми шукали переважно піар-компанії, які були залучені до Євро-2012. Я знайшов деякі з них і почав робити інтерв'ю. Водночас, були також зустрічі із представниками державних інституцій.

Потім ми були в Україні у жовтні 2013 року, коли була презентована нова кампанія з національного брендингу на міжнародній туристичній конференції у Києві. Невелика компанія Wikicitynomika виграла тендер і створювала образи, графіку тощо. Але все це не було реалізовано через політичну турбулентність у листопаді-грудні 2013 року, потім анексію Криму, війну на Сході.

У тому конкретному дослідницькому проекті ми, в основному, порушили деякі теоретичні питання, що стосуються вивчення національного брендингу, опублікували кілька статей. Але продовжувати цей проект не змогли – головна тема нашого дослідження зникала. Ви не можете проводити промоцію країни для туристів та інвесторів, коли вона практично поринає у війну.

Але потім, звісно, Україна стала надзвичайно цікавим місцем для досліджень, зокрема, через початок інформаційної війни в Росії та Україні. Отже, ми почали свого роду новий проект і отримали фінансування на те, що стосувалося інформаційної війни.

- Тобто Росія – також тема вашого дослідження?

- Ні, у цьому й суть. Звичайно, вчені в усьому світі приділяють велику увагу в даний час тому, що називається «пропагандистська війна, інформаційна війна», але все дивляться на те, що робить Росія, що робить Путін стосовно створення фейкової інформації. Це те, що викликає великий інтерес у всьому світі. Ми більше фокусуємося на тому, яку відповідь від України ми бачимо, які організації і в який спосіб намагаються просувати українську точку зору, що роблять українські історики у відповідь на подання Росією історії. Ми жодним чином не робимо інтерв'ю і не збираємо матеріали в Росії. І в такому своєму підході, я думаю, ми певним чином унікальні.

І ще унікальність у тому, що у випадку України ми перейшли від дослідження національного брендингу в Україні до повністю іншого питання – медіаменеджменту в часи війни. Але процеси формування іміджу за кордоном і формування національній ідентичності є частиною цього проекту.

Питання національного брендингу для таких країн, як Франція, Велика Британія, чи Швеція, які упродовж сотень років були націями у визначених кордонах, не має такої актуальності. А країни Східної Європи, у тому числі Україна, мають одночасно створювати і консолідуючу національну ідею, й імідж для решти світу, який би був привабливий для інвестицій, туристів, свого роду політичну репутацію. Це досить важко.

Команда проекту включає 4 дослідників: двох шведів, українку та росіянку

- Коли проект почався?

- Формально він стартував у 2016 році. Команда проекту включає 4 дослідників. З них я і мій колега професор Горан Болін не володіємо ані українською, ані російською мовами. Ми вивчаємо, що і як Україна представляє для міжнародної аудиторії англійською. Третя учасниця, росіянка Людмила Воронова, має шведську освіту, живе у Стокгольмі й спеціалізується на дослідженнях у галузі журналістики. Вона більше вивчає, як журналістські організації й редакції окремих українських видань реагують на нинішню ситуацію, контактує з ними, проводить інтерв'ю. Четверта учасниця, українка Юлія Юрчук, також живе і працює в Стокгольмі, отримала ступінь доктора наук з історії у нашому університеті. Вона писала роботу на тему націоналізму в Україні, зокрема націоналістичних рухів, впливу історії на формування національної ідентичності української нації.

- Хтось працює з українською діаспорою?

- Це гарне питання, можливо Юлія візьметься за це також. Нині вона займається тим, що вивчає приклади викладення української історії у популярний спосіб.

- Коли ви плануєте завершити своє дослідження?

- Воно триває вже рік і продовжуватиметься ще 2 роки. Але оскільки це дослідження – лише частина нашої роботи, Юлія і Людмила працюють над цим проектом близько 50% свого робочого часу. Ми з моїм колегою Гораном дещо менше.

- Які відомі українці можуть вплинути на імідж України за кордоном?

- Це було, звісно, частиною проекту, який ми проводили до Майдану. На сьогодні, на мою думку, брати Клички – найбільш відомі українці у світі. Президента Порошенка, звісно, теж знають. У більш ранніх іміджевих кампаніях з'являлися українці, що відомі в Україні, але не відомі поза її межами. Наприклад, як авіаконструктор Сікорський. Я думаю, дуже мало людей у Швеції знають про Сікорського. І важко використовувати такі прізвища як символ України. Потім у вас є такі дуже відомі особистості, щодо яких є спірним, до якої міри вони українці. Булгаков наприклад. У вас є всесвітньо відомі письменники, міста, що знають у всьому світі – Київ, Одеса, Львів, Полтава. Мало людей знає, що Полтава – це українське місто.

- Що у Швеції знають про ситуацію в Україні? Я питаю тому, що мені здається, у країнах Східної Європи та скандинавських країнах люди більше розуміють, що відбувається в Україні, ніж на Заході.

- Це абсолютно вірно. Точка зору в скандинавських країнах, у тому числі Швеції, відрізняється від того, як це бачать, скажімо, у Франції, Німеччині чи Нідерландах. Ми – країна, що дуже близько знаходиться від Росії, як ті ж країни Балтії, і це впливає на те, як ми бачимо Україну. Люди обізнані з ситуацією.

- Ви відчуваєте російську пропаганду в Швеції?

- У нас було багато розмов про російську пропаганду, але головним чином у контексті виборів у США. Але я можу сказати, що було кілька випадків, коли шведські медіа писали про російських агентів. Це зовсім не так, як в Україні. Але люди обговорюють це в контексті наших наступних виборів.

- Ви зі своїм колегою Гораном Боліном були у Києві під час Євробачення-2017. Це також частина дослідження?

- Ми дали можливість кільком нашим студентам приїхати сюди для певних досліджень. У тому числі один наш студент, італієць, який навчається на магістерській програмі, працює у ЗМІ, і спостерігав за подією з точки зору журналістів. Вони провели в Києві по тижню, щоб зібрати матеріал.

Крім того, Євробачення для мене і професора Горана цікаве, оскільки, на нього можна подивитися і з точки зору національного брендингу. Це привід для України – показати себе Європі, і не тільки через призму війни. Водночас, інформаційну війну можна спостерігати і на прикладі Євробачення. Росія була розлючена, коли торік Джамала перемогла, а потім цьогорічна ситуація довкола учасниці Євробачення від Росії...

- Я думаю, що все пройшло дуже злагоджено. Я знаю, що були вжиті надзвичайні заходи безпеки, поліцейські були повсюди і працювали дуже ефективно. Місто дуже добре підготувалося до прийому гостей. Немає на що скаржитися.

Коли ми приїжджали три роки тому і говорили з людьми, що працюють у консультативних фірмах по брендингу, проблемою було те, що в Європі знали переважно про українських злочинців, заробітчан чи повій. Думаю, що Україна потребує набагато більшої впевненості у собі. Україна є величезною країною в Європі, це частина європейської історії. Й це не те, що Україна повинна стати європейською, – Україна вже є європейською. Але в українців дуже низька впевненість у собі: як ми станемо європейською країною? Як нас визнають у Європі?

Країну з такою великою територією і населенням, як Україна, ніколи не будуть ігнорувати

Країну з такою великою територією і населенням, як Україна, ніколи не будуть ігнорувати. Київ є не менш цікавим історично і культурно, як Відень і Прага. Про це у Швеції мало знають.

- Що вам особисто подобається в Україні найбільше?

- Я дуже комфортно відчуваю себе у Києві й тут був 6-7 разів. Люди приємні. Хоча небагато розмовляють англійською, але завжди можна знайти (англомовних українців - ред.). У травні особливо красиво, коли все зелене. Багато парків у Києві, красивий Дніпро, фантастична архітектура, дуже гарні ресторани. Немає натовпу туристів, але є багато цікавого. Якщо ви хочете побачити класичне європейське місто, приїздіть до Києва.

Наталія Костіна, Київ.

5 цитат із статті Пера Стольберга «Від національного брендингу до інформаційної війни: Менеджмент інформації в українсько-російському конфлікті» ("From Nation Branding to Information Warfare: The Management of Information in the Ukraine-Russia Conflict")

«З моменту здобуття Україною незалежності, її влада провела чимало PR-кампаній задля поліпшення міжнародного іміджу країни. Однак, лише деякі з них можна вважати успішними, і Україна значною мірою залишалася невідомою для світу. Так було до того часу, поки Євромайдан взимку 2013-2014 рр. не переріс в одну з найважчих криз в Європі після війни на Балканах. В України з'явилися і вийшли на перший план нові проблеми, але, за іронією, вона перестала бути непомітною».

«Ми можемо припустити, що в Україні під час війни з Росією у сфері менеджменту інформацією та інформаційної війни з'явилися абсолютно нові гравці, передусім з PR-бізнесу, але також з журналістики і корпоративних фінансів. Ці нові учасники привнесли зі своїх професійних сфер здібності, ідеологію і практику, що впливає на практику і характер прояву інформаційної війни».

«Це також ясно, що кордони між (національним) брендингом, (публічною) дипломатією, "м'якою силою" і журналістикою все більше розмиваються, і гравці тепер вільно можуть переміщатися між цими сферами».

«(В Україні) Менеджмент інформації здійснює велика кількість волонтерських або комерційних організацій, а також приватних осіб, і всі вони не слідують якомусь загальному сценарію, спущеному владою президента чи державною машиною».

«Розуміючи, що наші приклади взяті з унікального геополітичного контексту, ми водночас припускаємо, що ми є свідками змін, які відбуваються в менеджменті інформації під час національної кризи, війни чи ситуації, подібної до війни».

Фото: Тарасов Володимир

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-