- Ви тоді відчули таку національну ідентичність, вона у вас прокинулася?

- Так, вона у мене прокинулася ще у військовому училищі. Білоруську мову хтось знав, хтось знав гірше. Але, ми ще в училищі – принципово – почали розмовляти білоруською між собою. Нас зібралося два десятки. А потім у Читі, після того, як я написав рапорт на звільнення, мене викликали на офіцерське зібрання, багато там засуджували. Я пам'ятаю, начальник стройового відділу, він, як би дружньо розмовляючи зі мною, каже: «Ну, як же так. Ну, ось дивись, добре Бензікас, литовець, звільняється. Зрозуміло, він типу – націоналіст. Зрозуміло, Климюк, він – західняк, але ти ж наш». Я кажу: хлопці, по-перше, я не ваш, я свій власний. А по-друге, я кажу, у Білорусі немає інтересу в Китаї. І тому зі своїми китайцями самі розбирайтеся.

Народ вийшов на площу в Мінську протестувати, тому що всі ми зрозуміли і усвідомили, що таке комунізм

Але в результаті мене звільнили по-людськи, по скороченню штатів. З Монголії йшло виведення військ, і мене як би під цю справу відпустили. Я спокійно повернувся до Білорусі, потім був ДКНС. Тобто – спроба відновлення комуністичної влади. І в той момент народ вийшов на площу в Мінську протестувати проти цих подій. Тому що всі ми зрозуміли і усвідомили, що таке комунізм. Один з моїх предків був розстріляний в Куропатах під час масових сталінських репресій за якимось надуманим звинуваченням. Люди знали про злочини радянської влади, абсолютно щиро вийшли протестувати проти спроби її відновлення. Ну, і знайшлося кілька офіцерів, які об'єдналися разом. Зібрали організацію, яка називалася «Білоруське об'єднання військовослужбовців» – БЗВ білоруською – «Беларуское згуртовання войськовцев».

- Ті, хто усвідомив свою білоруськість?

- У нас слово «націоналізм» вважається негативним. Ми були патріотами. Я не вважаю, що білорус краще за когось. Просто, розумієте, де ще білорус може реалізуватися, як не у Білорусі. Ми, наприклад, завжди відверто вважали себе державниками. Ми не розділяємось по якихось партійним ознакам. У моєму розумінні, це якось вузькувато.

- Там були колишні десантники?

- Були абсолютно різні люди. У першу чергу ми допомагали тим білоруським військовим, хто хотів повернутися. Я на собі це відчув – як важко це зробити. Дуже багато етнічних білорусів служили тоді за межами Білорусі, в тому числі і в гарячих точках, і в Абхазії, і на Кавказі. Допомагали через Верховну Раду: тоді мали депутатів, яким були зрозумілі наші погляди. І на той момент у нас була така дивна ситуація. Для українців або для литовців незалежність – це, по суті, дар за ту роботу, яка була проведена попередніми поколіннями, а для білорусів якоюсь мірою – це як манна небесна, що звалилася на голову, з якою основна маса не зовсім розуміла, що робити.

Військова присяга Білорусі мала більше символічне значення

Наприклад, армія Білорусі – цей колишній уламок радянської армії, був такий – Білоруський військовий округ. І його довго не хотіли приводити до присяги Білорусі. Бо старі люди з радянськими мізками вважали: ми вже один раз присягали в СРСР, отож – більше не можна. У результаті ми були змушені провести громадську присягу, яка не мала ніякого юридичного значення, але стала величезною суспільною подією, пройшла при великому скупченні народу. Було кілька десятків тисяч осіб, реально цивільних. Діючих офіцерів було всього 14 людей.

Присяга мала більше символічне значення.

- Ви показали, що присягати своїй країні, а не радянській батьківщини – це не страшно?

- Так, так, абсолютно. Присягнуло тоді саме 14 діючих офіцерів, вони були в центрі, починаючи з майора і закінчуючи полковником Бардачевим. Він зараз залишається легендою. Це командир Мариногорської ВДВ. Він разом з нами тоді присягав. І на владу це справило дуже велике враження. Міністр оборони тодішній бігав після цього, галасував у Верховній Раді: у нас що тепер – дві армії чи що, що це таке і як це? Але, у підсумку вони змушені були все ж таки піти теж назустріч і як би привести Білоруський військовий округ на вірність білоруському народу. Пізніше керівництво нашої структури «Беларуское згуртовання войськовцев» пішло у політику, один очолив соціал-демократичну партію, інший взагалі пішов в адміністрацію президента.

До речі, Лукашенко теж приходив на наш з'їзд, він був майором запасу, посидів, послухав доповідь. Я потім проводжав його від Спілки письменників, де проходив з'їзд до метро, він мовчав, єдине, що він за весь час сказав, – на кшталт: ні, це не те, що потрібно народу. Тобто, у нього вже якісь свої плани були. Після того, як розійшлося старе керівництво Білоруського об'єднання військовослужбовців, ми організували з числа молоді «Білий легіон».

- Можливо. Наскільки я дізнавався потім, сам офіцер і як би мав достатньо зв'язків у цьому середовищі, сказали, що мене «закопували» по команді Примакова, Примаков – це, якщо пам'ятаєте СЗР (Служба зовнішньої розвідки) – російське. Я б назвав його куратором Лукашенка, який перебував під його впливом, і, зауважте, коли Примаков був живий і постійно в контакті з Лукашенком, Лукашенко жодного разу не пішов врозріз з інтересами ВПК Росії. Він міг обурюватися стосовно якихось інших питань. І коли українці кажуть – у вас же Батька, я відповідаю: хлопці, це не Батька – це завгосп, просто галасливий завгосп, якого поставили на господарство, але, зважаючи на характер, він просто галасливий. Але вони (в Москві) розуміють, що він все одно як би вірний, це їхня людина.

- Примаков був розумною людиною, він боявся, що ви будете мігрувати в західний вектор.

- Напевно, вони розгледіли в мені те, чого я не розумів, бо пізніше вони мене перетягнули в Москву і в Москві до мене приставили двох генералів.

- Як це перетягнули?

- Після того, як я вже перестав займатися організацією, мені було просто запропоновано як би бізнес, хороші гроші, але з переїздом до Москви. До мене приставили генерала від ГРУшників і генерала СЗРовця.

- А ви самі точно не ГРУшник?

- Ні, я закінчував Мінське вище інженерне зенітно-ракетне.

- Але якщо до вас приставили двох генералів з двох російських розвідок, дали можливість займатися бізнесом, як так?

- Там все дуже грамотно і красиво було зроблено – через земляцтво, обидва вони – генерал СЗР і генерал ГРУ – два земляки білоруські, тобто, їх чисто через діаспору до мене підвели. Власне, ми взаємодіяли в цьому ж бізнесі. Вони нібито прикривали питання з силовими структурами усіма, але я постійно перебував у їхньому колі. І сутність Примакова я дуже добре розумію, мені довелося ось ці медіумічні школи, вибачте, СЗРовську та ГРУшну, на собі вивчати, вони обидва медіумами були.

- У сенсі?

- У прямому сенсі. Дві різні школи впливу на психіку, настільки різні школи, що я дивувався. ГРУшники – це все таки ломовики, вони своє продавлюють, а СЗР – інші.

- Де гарантія, що ви це витримали?

- Я ж звідти зумів піти. Я, власне кажучи, чому виїхав з Москви, кинув і бізнес, і все – тому що я вже подивився на себе як би відсторонено. Помітив, що у мене вже й почерк змінюється, і змінюється характер – тобто, я все це чудово відстежував.

Але і при приїзді до Москви я їм говорив, що я не буду на цю країну працювати. І коли мені пішли вже відверті пропозиції про те, що «товаришу, ось вас чекає велика кар'єра у нашому відомстві». Тоді я повторив: «Хлопці, я вам і при приїзді говорив і через п'ять років кажу – я не бачу в Росії ніякої перспективи, вона мені, вибачте, не цікава, тому я на вашу країну працювати не буду, що б ви мені не пропонували – квартира й інше». Я кажу: «Не треба, все ваше, забирайте».

І коли відчув, що зовсім вже кранти, змінюється у мене всередині багато чого, я просто втік до Тибету, до лам, які, взагалі допомогли і свідомість відновити.

Коли я після Тибету повернувся, той генеральчик горілки випив – для того, щоб дати можливість відключити мозок, і після цього через нього починає як би зовсім інший персонаж мовити, він мені знову – про квартиру, про кар'єру. Я йому відповідаю: досить, ти вже душу продав. Він розлютився, вибіг, кілька хвилин його не було, потім приходить і знову ж таки: за що купив, за те продав, каже – ти єдиний, у кого в Білорусі вистачить духу зробити військовий переворот, тому, мовляв, якщо вирішиш, поговоримо.

- Пропозиція не здалася вам привабливою?

- Я йому так і сказав: хлопці, ви однією рукою дасте щось, а іншою рукою самі ж здасте.

- А якщо припустити, що було б у разі вашої згоди. Вони б зробили вас міністром оборони Білорусі, потім президентом?

- Який сенс бути контрольованим? Їх цікавив контроль наді мною. Подивіться на того ж Павла Шеремета, вони ж теж вирощували з нього майбутнього керівника, якого вони зможуть контролювати.

- Думаєте, вони не змогли його контролювати?

- Не думаю, а знаю. Паша – розумна і щира людина. Вони не змогли його зламати, вони не змогли, скажімо так, зробити його своїм. Те, що контакти, як у будь-якого яскравого громадського активіста чи журналіста, були – зрозуміло, зрозумійте, такі контакти.

Не виключаю, що вони намагалися впливати, підсовуючи або одну інформацію, або блокуючи іншу інформацію, але він не був їхньою людиною.

Білоруси як націоналісти живі не завдяки державі, а всупереч

- Давайте повернемося до вас.

- Я у Тибеті загалом п'ять років прожив.

- Скажіть, а можливо – у Білорусі немає ніякого свого шляху, можливо це всіх влаштовує – жити у провінції Росії? Ось подивіться, вони вже й не хочуть говорити білоруською.

- Розумієте, це не вони. Білоруси як націоналісти живі не завдяки державі, а всупереч. Подивіться, ми ж по суті до складу Росії потрапили у 1795 році. Якби тоді Богдан Хмельницький, власне, не попросився, не пішов до Москви, то ми б разом тоді вже могли вистояти. І відразу було повстання 1795 поду під проводом Костюшка, найпотужніше повстання. Костюшко – настільки потужна персона, де він тільки не національний герой – і в Штатах, і в Польщі. Потім – повстання 1831 року, наступне повстання проти Росії, 1863 року – повстання Калиновського. Тобто, постійно кожне покоління білорусів, як тільки-но воно піднімалося, воно відразу повставало проти Росії.

Я намагався по архівах скласти родовід, розбирався зі своїми предками, і натрапив на такий факт. На момент 1863 року, коли було повстання проти Росії, у ньому начебто брала участь тільки Західна і Центральна Білорусь. Але навіть у Східній під Бобруйськом (там я знайшов свою рідню) були антимосковські настрої.

Читав доповідь губернського поліцмейстера Бобруйська про те, що він приїжджає, збирає всю цю нашу округу і, як він пише, що знімає всіх Вацловичів, Сигізмундовичів, Станіславовичів і ставить старшинами над цими селами Івановичів, Петровичів і Сидоровичів. Потім доповідає, що поставили супернадійних, класних пацанів, все нормально, спіть спокійно. Але буквально за три місяці він уже приїжджає і знімає цих Івановичів з Петровичами, тому що навіть вони вже ходять і агітують, мовляв, не підкоряйтеся московській адміністрації, скоро її тут не буде.

Тому дивіться – Ігнатій Граневицький, який підірвав царя, – це ті самі прояви білоруського духу. З моєї точки зору, білоруси, подобається чи не подобається, – це імперський народ. Я свої слова обмірковував не раз. Велике князівство Литовське – це що?

Як білоруси ми зовсім молода нація, тому що ми насправді литвини. Тому я абсолютно щиро звертаюся до України: не кидати Білорусь

- Це Велике князівство Литовське.

- Це білоруська імперія по суті. Ми – литвини. Коли ми потрапили до складу Росії, саму назву «литвини» майже заборонили, а пізніше нам якимось чином приліпили, що ми Білорусь. Як білоруси ми зовсім молода нація, тому що ми насправді литвини. І списувати на сьогодні білорусів я б не став. Тому я абсолютно щиро звертаюся до України: не кидати Білорусь. Вже кілька днів маю зустрічі з різними людьми, які мені здаються досить розумними та цікавими, але які на Білорусь вже махнули рукою.

- Але якщо Лукашенко захоче, на нас підуть танки.

- По-перше, через болота вони не підуть. Розумієте, ви не хочете це оцінювати, що неможливо через ці болота воювати, раз. Друге - те, що Батька – це російська гра, але білоруси – це дещо інше, зрозумійте.

Відповідаю на питання литовського професора: якою мовою написана метрика Великого князівства Литовського, якою мовою написані статути, Конституція Великого князівства Литовського – старобілоруською! Як це держава, яка загалом жмудська, чому вона користувалася чужою мовою? Я є щирим послідовником того, що білорусам з українцями потрібно створювати союзну державу. Я коли ще роки три-чотири тому почав про це розмову, на мене всі українці шикали.

- Регіональний проект всередині ЄС ви маєте на увазі якийсь?

- Та як завгодно називайте його, але зрозумійте, що в Євросоюзі ми не дуже якось потрібні, ми ближчі один до одного, я не бачу більш близьких народів, ніж білоруси та українці: мови близькі, пострадянська історія така ж близька, і в Київській Русі ми разом були, хоч і били десь один одного, і ВКЛ (Великому князівстві Литовському) ми разом були знову ж таки. Тобто, дуже багато у нас спільного.

- Ви сказали, що важко отримати у нас громадянство.

- Я дізнавався: кажуть, що політичний притулок тут білорусам нереально отримати.

- А якби раптом щляхом до громадянства вас захотіли провести через поліграф, провести купу якихось процедур, ви на все це були б готові? Так, ми боїмося шпигунів, але ви повинні зрозуміти.

- Я такі поліграфи і перевірки життям проходив, що не боюся.

Лана Самохвалова. Київ.

Фото: Юрій Іллєнко, Укрінформ