21 травня. Пам’ятні дати
День пам’яті жертв політичних репресій відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року, щорічно у третю неділю травня, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років, на підтримку ініціативи громадськості. Кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% українці). Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання (майже 3 мільйони українців), каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками в Україні у 30-х роках. Приміром, в Україні в 1937–1938 роках було засуджено 197 617 осіб, з них приречено до страти – 122 237 громадян. Левову частку цих вироків виносили саме «трійки» НКВС. Впродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева. Один із трагічних символів тієї доби є київська Биківня – у Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об’єкт спеціального призначення НКВС, де у кінці 30-х – в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл. Традиційно, в День пам’яті жертв політичних репресій вищі особи держави покладають квіти до національного меморіального заповідника «Биківнянські могили». Покладання квітів до пам’ятних знаків відбувається також по всій країні, проходять жалобні віче і церемонії.
Всесвітній день пам’яті жертв СНІДу відзначається в третю неділю травня з 1983 року в пам’ять про померлих від цієї хвороби і для надання допомоги ВІЛ-інфікованим. Традиція вшанування пам’яті померлих від СНІДу була започаткована в американському місті Сан-Франциско, тоді ж була запропонована й символіка антиснідового руху: червона стрічка, прикріплена до одягу. СНІД – синдром набутого імунодефіциту – назва патологічного стану, наслідком якого може стати цілий спектр хвороб. Якщо рак змушує клітини розмножуватися, то СНІД убиває клітини (так би мовити, дзеркальне відображення лейкемії). Вірус, а точніше віруси, які спричиняють СНІД, настільки ж схильні до мутації, як і вірус грипу (вірус віспи, приміром, залишається незмінним упродовж століть). Після атаки вірусом здорових клітин, безліч хвороб, які зазвичай стримуються здоровою імунною системою, атакують тіло, цілісність і сила якого були підірвані розмноженням «чужорідного продукту» після колапсу імунологічного захисту. Жертва СНІДу, ослаблена такою стрімкою атакою, іноді помирає за кілька місяців і майже завжди за кілька років після появи перших симптомів. На сьогодні з ВІЛ-інфекцією у світі живе понад 60 мільйонів людей, а жертвами СНІДу вже стали понад 20 мільйонів. Перші випадки ВІЛ-інфікування серед громадян України були зареєстровані в 1987 році. З того часу в нашій країні від СНІДу померло вже близько 40 тис. людей. Наразі найбільш уражені ВІЛ-інфекцією регіони – це Дніпропетровська, Донецька, Київська, Миколаївська і Одеська області, а також Київ. Більшість випадків інфікування ВІЛ сьогодні реєструється у молодих людей від 15 до 30 років. Україна залишається лідером у Європі за масштабами розповсюдження ВІЛ-інфекції. За оцінками експертів UNAIDS, в Україні з ВІЛ-інфекцією живе близько 300 тисяч людей, і лише кожен другий знає про свій діагноз. Станом на квітень 2017 року на обліку знаходиться 135 404 ВІЛ-позитивних пацієнти.
Окрім того, сьогодні Всесвітній день культурного різноманіття в ім’я діалогу та розвитку. Проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 20 грудня 2002 року на підтримку Загальної декларації ЮНЕСКО про культурне різноманіття, прийнятої у листопаді 2001 року, яка проголосила наступні принципи: самобутність, різноманіття і плюралізм. Усім державам-членам, міжурядовим органам, організаціям системи ООН і відповідним неурядовим організаціям, серед іншого, було запропоновано інформувати громадськість щодо цінності і важливості різноманіття культур і, зокрема, сприяти за допомогою просвітницьких програм і засобів масової інформації усвідомленню позитивної ролі культурного різноманіття. На сьогодні Культурі загрожують чимало різних факторів. В одних випадках спостерігається надмірний захист національного, що створює загрозу для культури різних меншин; в іншому – релігія чинить надмірний тиск на культуру; у третьому – однією з найбільших загроз для культур усього світу є глобалізація, під впливом якої зникають мови, втрачаються місцеві звичаї і традиції, вразливі культури опиняються на узбіччі, а то й взагалі зникають. Саме тому небезпека різкого скорочення культурного розмаїття цілком серйозна, а проблема збереження культурної спадщини для майбутніх поколінь досить актуальна.
Ювілеї дня:
225 років від дня народження Гюстава Гаспара Коріоліса (1792–1843), французького фізика, інженера, члена Паризької АН. Навчався в Паризькій Політехнічній школі. Одразу ж після закінчення – репетитор, з 1838 – директор цієї школи. Коріоліс остаточно оформив теорію відносного руху, запровадивши поняття про так звану силу і прискорення Коріоліса. Разом із Жаном Понселе вчений дав аналітичній механіці Жозефа Лагранжа геометричну інтерпретацію. Важливе значення мають також роботи Коріоліса, присвячені розвиткові принципу віртуальних робіт і його застосуванню.
80 років від дня народження Софіко Чиаурелі (1937-2008), грузинської актриси. Грала у фільмах: «Хевсурська балада», «Тепло твоїх рук», «Колір граната», «Не горюй!», «Дерево бажань», «Мільйон у шлюбному кошику», «Блукаючі зірки». Працювала в театрах ім. Марджанішвілі та ім. Руставелі. Першу кінороль зіграла в 19 років у фільмі Резо Чхеїдзе «Наш двір». Останню – у 69, за два роки до смерті (фільм «Маяк»). Між цими двома датами – понад 100 кіноролей. Крім того, створила чимало яскравих театральних образів, адже Софіко Чіаурелі хотіла бути саме театральною актрисою. Варто згадати хоча б її Жанну в «Жайворі» Жана Ануя, або Антігону в однойменній п’єсі того ж таки Ануя. Прем’єра «Антігони» в театрі ім. Руставелі стала справжньою подією в театральному житті Грузії. Про Софіко казали, що вона схожа на «живу фреску», її образи порівнювали з чеканкою стародавніх грузинських майстрів. Але в репертуарі актриси були не тільки монументальні кінообрази – вона блискуче грала й ролі цілком звичайних, «простих» жінок. Творчий акторський діапазон дозволяв Софіко Чіаурелі зіграти як царівну, так і селянку. І в обох випадках вона виглядала цілком переконливо і органічно. Чіаурелі була однією з улюблених актрис Сергія Параджанова. В «Хевсурській баладі» вона грає роль гордої дівчини Мзекале, а в «Кольорі гранату» – декілька ролей (царівну Анну, поета, черницю, музу поета, ангела воскресіння). Після завершення зйомок (1969) режисер з притаманною йому емоційністю розповідав: «Софіко - це пластичне потрясіння душі, динаміка, звернена в старовину. Це геніальна кінобалеріна, що досконало володіє мовою кіно... Софіко блискуче впоралася із завданням, яке я поставив перед нею. Вона навіть перевершила його, адже я не смів сподіватися, що одна актриса може з'єднати в собі філігранність іранської мініатюри, витонченість східних фресок і скульптурної візантійського мистецтва!»
Роковини смерті:
60 років із дня смерті Олександра Миколайовича Вертинського (1889-1957), артиста естради, поета, композитора і актора. Народився й виріс у Києві. З 1919 року виступав за кордоном, у 1943 повернувся до СРСР. Вертинський помер в ленінградському готелі «Асторія» від серцевого нападу. Під рукою не знайшлося нітрогліцерину. На будинку №43, що по вулиці Володимирській, де народився артист, у 1995 році було встановлено меморіальну дошку.
