Несмішні жарти СК та провина Росії

Несмішні жарти СК та провина Росії

Аналітика
2161
Ukrinform
Хто насправді винен у військових злочинах на території України 

Зрозуміло, що головною темою в українських медіа цього тижня є заборона в Україні російських сайтів. РНБО вийшла з ініціативою, Президент підтримав. Але скільки галасу, скільки метушні навколо… Це є ознакою, що наша влада своїм рішенням «потрапила в кістку». Є такий боксерський спортивний жаргон, який означає удар в правильне (болюче) місце суперника. 

У нашому випадку йдеться про супротивника, який намагається використовувати український інформаційний простір проти самих українців. Візьмемо для прикладу нещодавню історію із розшуком через Інтерпол колишнього прем'єра України. Жарти-жартами, але, насправді, весь цей інформаційний мотлох в медіа-ресурсах та у соцмережах стосовно «чеченської юності» українського урядовця і фото-жаби з бородатими Яценюками виглядають геть не смішно. Адже, хочуть це визнавати наші хитромудрі блогери, або не хочуть, цей медійний «гомін» є продовженням ініційованої Росією інформаційної кампанії з дискредитації України й українців. Можна впевнено стверджувати, що навіть така іронічна реакція українських соцмереж була також прорахована наперед кремлівськими «мудрецями», мовляв, як можна серйозно сприймати претензії України до Російської Федерації, якщо на прямі юридичні звинувачення на адресу своїх громадян вона відповідає легковажним глузуванням у «пабліках».

Хотів би привернути увагу до іншого виміру цієї проблеми. Чи не щодня з'являються повідомлення, що російський Слідчий комітет порушив чергову справу проти українських офіцерів за їх участь у бойових діях в АТО. І це зовсім не жарти. У кожне таке звинувачення вкладається політичний підтекст і політична мета, які мають брутальну антиукраїнську спрямованість.

Тож цей феномен численних звинувачень з боку Слідчого комітету РФ на адресу українських військових і посадовців варто сприймати серйозно. Росія планомірно і методично намагається «документувати» відповідальність України за надумані злочини, лише з однією простою метою – щоб відволікти увагу та створити правові запобіжники для притягнення до відповідальності самої Росії за військові злочини в Криму та на Донбасі.

Зрозуміло, що принцип цей не новий. Крадій завжди маскується гучними закликами «Тримай крадія!». Росія, яка загубила власні «береги» і кордони, розв'язала проти України криваву агресію, вбила тисячі і зробила вигнанцями мільйони, намагається перекласти відповідальність за це на самих українців, які насмілилися відповісти на агресію проти себе збройним спротивом. З боку російського Слідчого комітету це такий собі правовий «заділ» на майбутнє, щоб убезпечити себе від відповідальності за скоєні злочини.

Це є непрямим свідченням того, що слідчі цієї структури усвідомлюють, що Росія, як країна-агресор, буде нести відповідальність за скоєне. Раніше це відбудеться чи пізніше – але відбудеться невідворотно. 

БЕЗ ПАФОСУ І БЕЗ ЕМОЦІЙ

Дещо емоційна реакція української спільноти на оголошення про чергові справи проти українських військових у зв'язку із «застосуванням заборонених методів війни» зрозуміла, але недостатня. Правові звинувачення потребують правової відповіді, і будь-які емоції у такій справі йдуть лише на шкоду. Тож варто розбиратися спокійно і по суті.

Оголошення про порушення Слідчим комітетом РФ кримінальних справ та притягнення громадян України (військовослужбовців і цивільних начальників) до кримінальної відповідальності зазвичай звучить дуже загрозливо і пафосно. Але лякатися не варто. Спробуємо, перш за все, розібратися з власне правовою підставою таких дій та законності їх наслідків загалом. Для цього необхідно комплексно проаналізувати національне законодавство (РФ та України) і норми міжнародного права.                         

Після вивчення норм Кримінального Кодексу РФ стає цілком зрозуміло, що особи, які не є громадянами РФ, постійно в ній не проживають (до цієї категорії належать громадяни України) і вчинили злочин поза межами РФ, несуть кримінальну відповідальність за російськими законами у випадках:

- якщо вчинений злочин спрямований проти інтересів РФ або її громадянина;

- встановлених міжнародними договорами РФ чи іншим, визнаним РФ міжнародно-правовим документом.

При цьому, для притягнення іноземців чи осіб без громадянства до відповідальності на території РФ, обов'язковою умовою є не засудження названих осіб судом іншої держави.

Застосування принципу універсальної юрисдикції, передбаченого міжнародним правом, РФ намагається обґрунтувати особливостями злочинів, які нібито вчиняються на території України українськими військовими. Цікаво, що у 2014 році, відразу після початку збройної агресії Росії проти України, у науковому середовищі РФ, серед експертів з міжнародного права, почалася дискусія якраз довкола теми, на якій підставі кримінальні справи за воєнні злочини в Україні можуть відкриватися на території Росії. З цього виходить, що правові суперечності такої постановки питання були ще тоді зрозумілими для російських правових експертів, які всіма доступними засобами намагалися й продовжують спроби підвести юридичну основу під це очевидне правове свавілля.

На які ж власне міжнародні договори чи інші міжнародно-правові документи посилається РФ, застосовуючи принцип універсальної юрисдикції проти українців? На думку російських правників та науковців, такими документами є Женевські конвенції 1949 року та Додаткові протоколи до них.

Така постановка питання відразу породжує безліч суперечностей, які прямо свідчать про хибність такого підходу та його несумісність з чинними нормами міжнародного права.

Розберемо детально, чому.

СК РОСІЇ ВИЗНАЄ РФ СТОРОНОЮ КОНФЛІКТУ НА ДОНБАСІ

Правова спільнота РФ, виправдовуючи тезу про підсудність українських громадян, нагадує «унтер-офіцерську вдову», яка висікла сама себе. Для такого твердження існує кілька причин.

По-перше, положення Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них не передбачають жодної можливості застосування принципу універсальної юрисдикції для воєнних злочинів у військових конфліктах не міжнародного характеру. Навіть більше, названі міжнародні документи застерігають держави від втручання у внутрішні справи держави, де існує збройний конфлікт.

По-друге, лише четверта Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни дійсно передбачає можливість застосування принципу універсальної юрисдикції, але лише у випадку розшуку і притягнення до відповідальності уже встановлених воєнних злочинців у збройних конфліктах міжнародного характеру.

Отже, формування правової основи застосування РФ принципу універсальної юрисдикції відносно “розслідування воєнних злочинів” на території України, у конфлікті, в якому Росія бере пряму участь і цинічно відхрещується від цього, не витримує жодної критики.

Однак варто поглянути на іншу сторону цієї медалі. Враховуючи те, що застосування названого принципу можливе лише в умовах міжнародного збройного конфлікту, порушення СК РФ кримінальних проваджень за “воєнними злочинами” відносно українських військовослужбовців може сприйматися фактичним (de facto) визнанням себе ж стороною у міжнародному конфлікті в Україні.

Варто також у цьому контексті усвідомлювати, що інституційним і постійно діючим судовим органом, до компетенції якого належить притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, є Міжнародний кримінальний суд. 

Це той самий суд, від участі в якому Росія відмовилася у листопаді 2016 року, коли оголосила про відсутність наміру стати учасником Римського статуту того ж таки Міжнародного кримінального суду. І ця країна, на совісті якої трагедія малазійського «Боїнга» та численні жертви й руйнування на Донбасі,  яка всіма неправдами і під будь-якими приводами тікає від Гааги, щось там намагається говорити про “притягнення військовослужбовців ЗСУ, винних у вчиненні воєнних злочинів”. З правової точки зору, важко уявити собі явище більш абсурдне. Але… Ми ж домовилися, без емоцій…

Зауважимо лише, що кримінально-процесуальне законодавство РФ взагалі не передбачає механізму реалізації принципу універсальної юрисдикції та здійснення кримінального провадження за відсутності обвинуваченого. Тож Росії залишається самій з собою бавитися з усіма цими «вироками» на адресу українських військових.

Викладена вище правова оцінка дій СК РФ узгоджується і з позиціями міжнародних інституцій та агенцій. Намагання РФ оголосити у міжнародний розшук начальника Генерального штабу ЗСУ, Міністра внутрішніх справ України, колишнього губернатора Дніпропетровської області, а також командирів військових частин, що залучаються до складу сил і засобів АТО, закінчилися провалом. Це при тому, що віце-президентом Інтерполу від Європи було обрано росіянина, начальника Національного центрального бюро Інтерполу МВС РФ Олександра Прокопчука.  

РОСІЙСЬКІ ВУХА І ПРИЧЕТНІ ПЕРСОНИ

На відміну від Росії, правова позиція України є чіткою і зрозумілою. Конфлікт, який зараз жевріє на Донбасі, не є внутрішнім конфліктом, він є прямим наслідком іноземного, російського військового втручання, отже, є міжнародним. Прямим порушенням всіх міжнародно-правових норм є і окупація Криму, який був і залишається суверенною територією України. Цей факт, очевидний для світової спільноти, до 2014 року визнавався самою Росією, був відображений у її двосторонніх угодах з Україною та у міжнародних договорах на зразок Будапештського меморандуму, які Росія ж віроломно і порушила. 

Варто зауважити, що Генеральний штаб Збройних Сил України спільно з Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України систематично та на постійній основі вживають заходів щодо виявлення злочинів, вчинених на території проведення антитерористичної операції, з метою їх швидкого розслідування та притягнення до відповідальності причетних осіб.

Йдеться, насамперед, про російських військовослужбовців, які здійснюють воєнні злочини на території України, що належать до української юрисдикції. З урахуванням того, що присутність таких військових на території України, як і їх приналежність до російської армії, заперечує сама Росія, вони є найманцями, на яких навіть не розповсюджується статус військовополонених,  вбивцями та злочинцями, яких засуджує мораль та закон будь-якої цивілізованої країни.  

Особлива увага у цьому плані приділяється фіксації участі у конфлікті на сході України кадрових офіцерів Збройних Сил РФ та представників незаконних збройних формувань (НЗФ).

Спеціальне досудове розслідування проводиться щодо 43 громадянин, серед яких 20 високопосадовців Збройних Сил РФ і представників російської влади. Серед них, зокрема, радник Президента РФ Глазьєв С.Ю., колишній повноважний представника Президента РФ в “Кримському федеральному окрузі” Бєлавєнцев О.Є., Міністр оборони РФ  Шойгу С.К., заступники Міністра оборони РФ Булгаков Д.В. і Панков М.О., заступник начальника Південного військового округу ЗС РФ Турченюк І.М., заступник Головнокомандувача ВМФ РФ Федотенков О.М., командуючий Чорноморським флотом РФ Вітко О.В. та його заступники Носатов О.М. і Остриков О.Л., командуючий 58 армії Південного військового округу ЗС РФ Гурульов А.В. і його заступник Нікіфоров Є.В., командувач 20 загальновійськової армії Західного військового округу ЗС РФ Кузовльов С.Ю., командир 200-ої окремої мотострілкової Печенегської бригади ЗС РФ Цеков О.М., командир 34 окремої мотострілкової бригади ЗС РФ Зусько М.С. Названих і не названих тут осіб оголошено у розшук, відповідно, по більшості надано судовий дозвіл на затримання. Крім того, до суду вже скеровані обвинувальні акти стосовно Вітка О.В., Острикова О.Л. та Бєлавєнцева О.Є.

Для організації роботи щодо підготовки матеріалів про причетність РФ до воєнних злочинів проти України, збору та узагальнення інформації про порушені СК РФ кримінальні справи стосовно українських військовослужбовців, при Генеральному штабі ЗСУ створена та успішно функціонує Робоча група, до складу якої входять провідні експерти Генерального штабу Збройних Сил України.

Крім того, Генеральний штаб ЗС України спільно з іншими інституціями сектору безпеки і оборони розробив Методичні рекомендації щодо порядку виявлення та фіксації воєнних злочинів, які вчиняються на території проведення антитерористичної операції.

Ця діяльність розвивається у двох напрямках і має на меті досягнення двох кінцевих цілей: створення бази для підготовки і подання матеріалів до Суду Організації Об'єднаних Націй і Міжнародного кримінального суду.

Рішення першої з названих інституцій мають більше політичний вплив та відображають домінуючі думки міжнародної спільноти (що теж є надзвичайно важливим і необхідним). У той же час, завданням Міжнародного кримінального суду є вже притягнення до кримінальної відповідальності реальних і конкретних фізичних осіб, причетних до скоєння злочинів.

В рамках цієї діяльності Генеральний штаб ЗС України, і, зокрема, Управління правового забезпечення, активно взаємодіє з інституціями державного і громадського сектору. Налагоджена тісна та ефективна співпраця з Генеральною прокуратурою України та Міністерством закордонних справ. Крім того, завдяки спільній діяльності з Українською Гельсінською спілкою з прав людини та Міжнародною групою Global Rights Compliance нам вдається комплексно вирішувати проблему фіксації воєнних злочинів, які росіяни продовжують коїти на окупованих територіях.

Побудова такої ефективної системи зараз дасть змогу професійно зібрати доказову базу та обґрунтовано звернутися до органів міжнародного судочинства за захистом порушених прав і притягненням до відповідальності осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів проти України.

Тож, злочинцям не варто втрачати пильність і радіти життю. Як справедливо зазначив один із російських художніх персонажів, злочинець має сидіти у тюрмі.

У Генеральному штабі Збройних Сил України є абсолютна впевненість в тому, що російські громадяни, які причетні до злочинів проти України і проти людства, жоден з них, не уникнуть відповідальності.

Максим Кушнір, полковник юстиції, начальник Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України. Для Укрінформу


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-