6 травня. Пам’ятні дати
Святий великомученик Георгій (Юрій-Змієборець) – один із найшанованіших святих у церковному календарі. Крім весняного («теплого»), є ще й зимовий («холодний») Юрій (9 грудня). У сонмі православних святих Георгій Переможець – один із перших. Згідно з житієм, святий Георгій народився в III столітті в сім’ї християн у Лідді (Палестина). Він був військовим, вирізнявся з-поміж інших мужністю і фізичною силою, до того ж був заможним. Невдовзі його призначили одним із сотників, він став улюбленцем імператора Діоклетіана. Але коли почались гоніння на християн, Георгій роздав усі свої статки жебракам і привселюдно оголосив себе християнином. Після цього його не тільки арештували, але й піддали лютим тортурам. Як би не знущалися з нього вороги, які б тортури не вигадували, Георгій дивовижним чином виходив із них неушкодженим – переможцем фізичного болю, страждань, а заодно й людської люті й жорстокості. Він пройшов свій хресний шлях до кінця і помер 30-річним, але Христа не зрікся, натомість залишився у понад двохтисячолітній історії людства під ім’ям Переможця. На іконах його зображують молодим воїном на білому коні, зі списом у правиці, що вражає змія – символ зла. Георгія Переможця вшановують у багатьох країнах світу, які сповідують християнство як західного, так і східного обряду. З давніх-давен він вважався покровителем візантійських імператорів, а згодом і руських (українських) князів. Варто пам’ятати, що Святий Рівноапостольний князь Володимир приймав Святе хрещення в Криму біля Корсуня (Херсонеса) у Георгіївському монастирі. Та й київський князь Ярослав Мудрий прийняв при хрещенні ім’я Георгія. На честь свого небесного покровителя він заснував і місто Юр’їв (місто Георгія), відоме нині як Біла Церква. 8 листопада (за старим стилем 26 жовтня) 1051 року був освячений перший на Русі храм Святого Георгія. Юрій-Змієборець є патроном усіх військових. Цього дня в багатьох країнах, що сповідують православ’я, відзначають день захисника вітчизни. Він є офіційним святом у Грузії, Болгарії, Сербії, Хорватії. Колись широко святкувався, як день Захисника Вітчизни і, взагалі, чоловічий день в Україні. Два українські міста знаходяться під заступництвом святого великомученика Георгія – Львів і Одеса. Під покровительством Георгія Переможця знаходиться і Київщина, а загалом він присутній на гербах майже 10 українських міст. До Святого Великомученика звертаються з проханням про здоров’я душевне і тілесне, про родючість землі, а також про допомогу над ворогом – байдуже над яким: внутрішнім, чи зовнішнім загарбником.
Разом з тим, сьогодні кримські татари відзначають одне з головних свят весни – Хидирлез, яке символізує завершення посівних робіт, а ще пов’язане з надзвичайно давньою традицією скотарства. Цього дня споконвіку укладалися угоди з пастухами, які мали випасати на літніх пасовиськах худобу громади. Також, за легендою, цього дня пророки Хідр (аль-Хідр) та Ільяс (Ілля) зустрілися на землі. Напередодні Хидирлезу заведено прибирати в оселях, готувати святкові страви. У день свята збираються громадою, співають, танцюють, влаштовують спортивні змагання, сусіди частують одне одного домашньою випічкою, випускають голубів. Однією з головних обрядодій свята є стрибки через багаття, яке запалює найшанованіший член громади. Спочатку стрибають чоловіки, хлопчики, молодь, а потім і жінки, дівчатка. Крім кримських татар Хидирлез святкують й інші тюркські народи, зокрема й гагаузи, які компактно мешкають на півдні Одеської області. Щоправда, у гагаузів, які сповідують православ’я, цей день пов’язаний зі святим Георгієм, який також є покровителем худоби і скотарів.
А у Ватикані сьогодні День швейцарської гвардії Святого престолу – найстарішого у світі війська, яке протягом п’яти століть охороняє священну особу Папи Римського (сформована у 1506 році Папою Юлієм ІІ з уродженців кантону Граубінден). 6 травня 1527 року 147 швейцарських гвардійців загинули під стінами Ватикану, захищаючи свого суверена Папу Римського Клемента VІІ від нападів банд грабіжників. В пам’ять цієї події 6 травня щороку складають присягу нові солдати.
Ювілеї дня:
115 років від дня народження Макса Офюльса (Максиміліан Оппенхеймер; 1902-1957), німецького кінорежисера, сценариста. Працював у Німеччині, Франції, США. Відомий екранізаціями літературних творів на романтико-мелодраматичні сюжети. Крім кіно працював у театрі та на радіо. На початку 30-х років переїхав до Берліна, влаштувався на кіностудію UFA (там, до речі, познайомився і навіть співпрацював з Анатолем Литваком – відомим американським кінорежисером, київським емігрантом). На UFA Макс Офюльс встиг зняти лише два фільми, а потім змушений був (так само як і Литвак) залишити столицю Німеччини, бо до влади прийшли нацисти. Починалися безкінечні переїзди, пошуки заробітку: Франція, Італія, знову Франція… Макс Офюльс устиг навіть пожити в Радянському Союзі – радянські дипломати-чекісти (неперевершені майстри спокуси) розповіли йому мало не про райське життя в країні Рад, наобіцяли «золоті гори» і передали офіційне запрошення. Німець Офюльс ніколи в СРСР не жив, реалій не знав (на відміну від того ж таки Литвака), тому взяв родину й з чистою душею поїхав до Росії, сподіваючись на стабільне життя та гарну роботу. Він витримав лише два місяці й негайно повернувся до Парижа. Потім навіть згадувати про ті два місяці не любив. У 1938 році Макс Офюльс став громадянином Франції. Під час Другої світової війни працював у Парижі на радіо, вів антифашистські передачі, що транслювалися й на Німеччину. Його ім’я внесли до списків гестапо. Після франко-німецького перемир’я на режисера неминуче чекав арешт і смерть. Врятувати могла лише Америка. Здолавши чимало перешкод (чого тільки варті переміщення по Європі в очікування візи: Прованс – Цюрих – Марсель – Лісабон), Офюльс все ж потрапив до США. Спочатку працював на радіо («Голос Америки»), потім влаштувався режисером у Голлівуді. Зняв декілька фільмів, які були досить прохолодно прийняті публікою і критикою (втім, саме ці фільми Офюльса справили згодом вплив на молодого Стенлі Кубрика) і в 1949 році повернувся до Франції. У режисерській долі Макса Офюльса починався найуспішніший період, під час якого він зняв свої найкращі фільми: «Карусель», «Задоволення», «Мадам де…», «Лола Монтес» - єдиний кольоровий широкоекранний фільм режисера, до того з «важкою долею». У 2008 році на Канському МКФ у програмі «Канська класика» відбулась всесвітня прем’єра цієї кінострічки.
56 років від дня народження Джорджа Клуні (1961), популярного американського кіноактора, режисера, продюсера. Знімався у серіалі «Швидка допомога», фільмах «Від смеркання до світання», «Одного чудового дня», «О, брате, ти де?» (премія «Золотий глобус», 2001), «Сиріана» (премії «Золотий глобус», 2006; «Оскар», 2006 за кращу роль другого плану), «Після прочитання спалити», «Мартовські іди», «Аве, Цезар!», кінокартинах про Денні Оушена. Режисер і виконавець ролей у фільмах «Зізнання небезпечної людини» та «На добраніч і удачі» (також автор сценарія; приз ФІПРЕССІ і приз за кращий сценарій МКФ у Венеції, 2005; премія Європейської кіноакадемії, 2005). Стати улюбленцем «широких мас населення», а особливо жіночого, Джордж Клуні був приречений мабуть ще з дитинства. Його мати – королева краси, батько – журналіст, телеведучий, спортсмен і політик із Кентуккі. Саме в цьому місті й народився Джордж. Щоправда, в дитинстві його уразив параліч Белла, генетична хвороба, успадкована від батька. Майже півроку половина обличчя Джорджа була паралізована. Він саме тоді ходив до середньої школи, і стільки натерпівся від однокласників, що нинішня всесвітня слава і любов хоч якоюсь мірою має компенсувати йому зазнаних тоді душевних страждань і мук. Найневиннішим прізвиськом, яким його обзивали школярі, було «Франкенштейн». Клуні й сьогодні, коли згадує ті давні часи, здригається. Актор навчався в декількох американських вишах, утім, жоден із них так і не закінчив. Мріяв стати юристом, але для цього йому не вистачило наполегливості та сили волі. Свою першу серйозну роль він отримав доволі пізно - 33-річним, у телесеріалі «Швидка допомога». Його перша головна голлівудська роль – у нині вже культовому фільмі Роберта Родрігеса «Від смеркання до світання» (1996), де його партнером («братом») був Квентін Тарантіно (він же й автор сценарію). За цю роль Клуні отримав премію MTV «За кращий прорив року». Після цього він стає справжньою голлівудською зіркою, мігруючи від одного мегафільму до іншого. Актор у другому шлюбі, а до того у нього була безліч романів. Серед відомих імен – Рене Зеллвегер, Келлі Престон, Джулія Робертс, модель Синді Кроуфорд. З останньою Клуні товаришує вже понад 20 років і, навіть, їхні будинки (бездоганні витвори сучасної архітектури) на мексиканському півострові Лос-Кабос розташовані поряд. Родини Клуні – Кроуфорд (за чоловіком Гербер) люблять відпочивати разом. У вересні 2014 року Клуні одружився з Амаль Аламуддін – відомим у світі юристом. Тепер, нарешті, зрозуміло, чому він так і не зміг свого часу здобути юридичну освіту.
Роковини смерті:
25 років від дня смерті Марлен Дітріх (1901-1992), легендарної американської та німецької кіноактриси і естрадної співачки, зірки світового кінематографа ХХ ст. Знялась у фільмах: «Блакитний ангел», «Марокко», «Свідок звинувачення», «Процес у Нюрнберзі» та ін. У 1999 році Американський інститут кіномистецтва в «Серії 100 найвеличніших зірок кіно за 100 років» відвів Дітріх дев’яте місце. Вона створила одні з найдовершеніших і найнезабутніших жіночих образів у кінематографі. Та й сама була тією, кого нині прийнято називати секс-символом, або іконою стилю. Вона справила яскравий, незабутній вплив на моду, кіно, стиль і взагалі – на жіночу свідомість. Кінематографічна доля Дітріх була багато в чому визначена Джозефом фон Штернбергом. Саме йому приписують заслуги зі створення того незабутнього образу Дітріх, що протягом десятиліть не втрачає своєї магічної притягальної сили.
