4 травня. Пам’ятні дати

1386
Ukrinform
Цього дня 1915 року закінчилися бої між Легіоном Українських Січових Стрільців і російськими військами за гору Маківка. 

Жорстокі позиційні бої за Маківку (гора Соколівських Бескидів у Карпатах, висота 958 м) розпочались 29 квітня 1915 року між Легіоном Українських Січових Стрільців і російськими військами. Після захоплення восени 1914 року Галичини, російська армія генерала Миколи Іванова розгорнула наступ через Карпати з метою прориву в Угорщину. Легіон УСС, що займав оборону на Маківці, входив до складу 129 та 130-ої бригад австрійської армії. Штурм російськими підрозділами позицій січових стрільців розпочався в ніч з 28 на 29 квітня 1915 року. Протягом п’яти днів на схилах Маківки тривали запеклі бої, внаслідок яких російські війська були відкинуті за річку Головчанку. Бій на Маківці був першим успіхом Українських Січових Стрільців. Перемога над росіянами коштувала стрілецтву чималих жертв – 47 стрільців поклали свої молоді життя у бою з ворогом (середній вік загиблих – 19 – 20 років), 76 було важко поранено, а дехто потрапив у полон. В результаті героїчної оборони Маківки повністю зірвались стратегічні плани російського командування. Здобуття вершини, що планувалось 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були використані усі наявні резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ, і через тиждень змушені були поспішно відступати перед австрійськими підрозділами, що підійшли. Мужність Українських Січових Стрільців, полеглих під час боїв у подальшому відобразилось у народній пам’яті. Загиблих вояків поховали на південних схилах гори. Їхні могили стали місцем щорічного вшанування всіх полеглих за незалежність України.

Сьогодні у Латвії національне свято – День відновлення незалежності Латвійської Республіки. Латвія чи не єдина країна, яка двічі святкує власний День незалежності. Вперше незалежність Латвії була проголошена 18 листопада 1918 року. Тоді в приміщенні Національного театру Риги Латвійська Народна рада проголосила про створення нової держави. Але боротьба за фактичну незалежність тривала після цього ще два роки. Вже в січні 1919 року, під натиском частин Червоної армії, тимчасовий уряд Латвійської Республіки був змушений залишити Ригу. З січня по травень 1919 року тривав період радянської влади в Латвії, потім була боротьба з армією Бермонта-Авалова і німцями, і знову з комуністами. Лише 11 серпня 1920 року Радянська Росія визнала незалежність Латвії. У січні 1921 року це зробили Англія, Франція, Італія і Японія, а у вересні нову державу прийняли в Лігу націй. Перша незалежна латвійська республіка проіснувала до червня 1940 року, коли Латвія була включена до складу СРСР – за секретними протоколами пакту Молотова-Ріббентропа країна підпадала саме під сферу впливу Радянського Союзу. З липня 1941 по жовтень 1944 року у Латвії тривала нацистська окупація, а потім знову – радянська. І лише 4 травня 1990 року Верховна Рада Латвійської РСР більшістю голосів прийняла Декларацію про відновлення Латвійської республіки, а також визначила перехідний період для досягнення реальної незалежності. Під час розпаду Радянського Союзу, у вересні 1991 року, незалежність Латвії була остаточно відновлена. 4 травня в країні вихідний день.

Ювілеї дня:

395 років від дня народження Хуана де Вальдеса Леаля (1622-1690), іспанського живописця. Писав цикли картин для монастирів. У творах цього художника відзеркалена криза іспанського мистецтва 2-ї половини ХVІІ століття. Екзальтована релігійна проповідь тлінності буття поєднується в них із химерною фантазією, а барочні ефекти освітлення – з натуралістичними деталями («Кінець земної слави», «Вознесіння Марії», «Христос серед книжників», «Зняття з хреста»).

245 років від дня народження Фрідріха Арнольда Брокгауза (1772-1823), німецького видавця, засновника енциклопедичного видавництва, яке має його ім’я. В 1796 році купив ліцензію на видання «Словника для бесід», роботу над яким закінчив у 1810. З 1812 по 1822 рік словник перевидавався п’ять разів загальним накладом 60-70 тис. екземплярів. Брокгаузу вдалося знайти досить вдалу форму довідника – коротку, ємку, близьку масовому читачеві методику розробки словника і наукового пошуку, що відображав передові ідеї своєї епохи. «Словник» поклав початок типу сучасних масових енциклопедичних словників. Окрім словників видавав і дешеві книжки малого формату – твори художньої літератури. Починав він працювати в Амстердамі (15 жовтня 1805 року відкрив свою першу книжкову крамницю), згодом повернувся в Німеччину (Альтенбург, Лейпциг). До 1817 року його фірма перетворилася в чимале видавничо-книготоргове підприємство з багатьма філіями в країнах Старого і Нового світу. В 1890 р. його онук заснував у Петербурзі спільно з Іллею Єфроном видавництво з випуску «Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона».

240 років від дня народження Луї Жака Тенара (1777-1857), французького хіміка, члена французької АН. Професор Коллеж де Франс, Паризького університету і Політехнічної школи. Основні роботи присвячені переважно неорганічній хімії. Дослідження проводив переважно з Жозефом Луї Гей-Люссаком. Автор праць з хімії та хімічної технології. Довів, що натрій, калій і хлор – елементи; відкрив пероксид водню і отримав його у чистому вигляді. На його честь названий мінерал тенардит.

Цього дня народилася Одрі Гепберн (1929-1993), британської кіноактриси, фотомоделі і гуманітарної діячки. Знялася у фільмах: «Римські канікули» (1953, премія «Оскар»), «Як вкрасти мільйон», «Сніданок у Тіффані», «Сабріна», «Моя прекрасна леді», «Війна і мир». В останні роки життя була послом доброї волі Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Одрі Гепберн народилася в Бельгії, мала голландсько-ірландське походження. Дитинство і юність минули в окупованих Нідерландах. Хоча сім’я була забезпеченою, все одно було важко, адже йшла війна. У 19 років Одрі Гепберн переїхала до Британії, почала займатися танцями. Легка, витончена, граційна – вона наче була створена для балету, її легко можна уявити, приміром, на сцені королівського «Ковент-Гарден». Але вона почала зніматися в кіно. Молоду актрису помітили, вона переїздить до Америки, де грає у бродвейському мюзиклі «Жіжі», а вже у 1952 році, 23-річною, знімається у «Римських канікулах», за що одразу ж отримує свого першого і єдиного «Оскара». Невдовзі Гепберн стає однією з найвисокооплачуваніших кіноактрис свого часу і грає з такими акторами, як Грегорі Пек, Рекс Гаррісон, Кері Грант, Генрі Фонда, Гери Купер, Фред Астер, Пітер О’Тул та багатьма іншими. Останнім її фільмом стала мелодрама «Завжди» (1988) Стівена Спілберга. Після цього актриса присвячує себе гуманітарній діяльності – стає міжнародним послом доброї волі ЮНІСЕФ, у цій якості активно привертає увагу до проблем дітей у найменш благополучних регіонах Африки, Південної Америки і Азії. «Обов’язок кожної людини – допомогти дітям, котрі страждають. Усе інше – просто примхи і пустощі», - зауважила Гепберн. Американський інститут кіномистецтв поставив її третьою у списку найвизначніших актрис американського кіно. На голлівудському небосхилі Одрі Гепберн була не зіркою з усіма зірковими атрибутами, а радше добрим ангелом. Такою вона залишилася на кіноплівці, такою її запам’ятали глядачі й африканські діти, до яких вона їздила до останнього. Померла актриса на 63 році життя від раку.

Роковини смерті:

55 років з дня смерті Вадима Георгійовича Меллера (1884-1962), відомого українського художника-авангардиста (кубофутурист, конструктивіст), сценічного художника, дизайнера театральних костюмів, ілюстратора та архітектора, головного художника курбасівського «Березоля». Меллер – один із тих небагатьох українських митців, кому вдалося вижити за радянського режиму. Так, його декілька разів арештовували, але згодом відпускали. Він впадав у немилість, але все ж таки тримався «на плаву». Лише за знайомство і тісну співпрацю з Курбасом він міг би отримати якщо й не кулю, то декілька десятків років заслання. Втім, можна сказати, йому поталанило. Меллер був першим українським (і взагалі – радянським) художником, хто отримав Золоту медаль на Міжнародній виставці сучасного мистецтва в Парижі в 1925 році (за сценічне оформлення вистави «Секретар профспілки» по Скотту театру «Березіль»). Його роботи експонувалися поряд з полотнами Казимира Малевича, Соні Делоне, Олександра Архипенка, Олександри Екстер, Пабло Пікассо і Жоржа Брака. Народився Вадим Меллер в Санкт-Петербурзі. Його батько був етнічним шведом, мати мала грецько-італійське походження. Юнак здобув чудову художню освіту. Навчався в Київському художньому училищі, Мюнхенській академії мистецтв, у «Вільних майстернях» у Парижі. Понад 20 років був головним художником Харківського українського театру ім. Т.Г. Шевченка (до 1935 року – «Березіль»; займався й рекламою театру), де оформив знакові курбасівські вистави: «Джіммі Хіггінс» Леся Курбаса за Сінклером (1923), «Народний Малахій» (1929), «Мина Мазайло» (1931) Куліша, «Диктатура» Микитенка (1930). В 1953–1959 роках – Головний художник Київського українського драматичного театру ім. І. Франка. Викладав у Київському художньому інституті, макетній майстерні театру «Березіль». Працював також у галузях станкового та монументального живопису, книжкової графіки. Оформив фільми: «Вендета», «Арсенальці».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-