3 травня. Пам’ятні дати
Відзначається з ініціативи Генеральної конференції ЮНЕСКО за підтримки Генеральної Асамблеєї ООН. Саме 3 травня 1991 року в столиці Намібії була підписана «Віндхукська декларація», у якій містився заклик до урядів держав усього світу забезпечити свободу преси та її демократичний характер. Приємна новина: цього року Україна піднялася у рейтингу свободи преси міжнародної організації «Репортери без кордонів». Згідно з рейтингом, Україна посідає 102 місце (торік було 197). 28 квітня американська громадська організація Freedom House опублікувала щорічну доповідь про свободу преси – один з найавторитетніших звітів про стан преси в світі. Freedom House – найбільша в США громадська організація, що займається дослідженнями в області демократії, політичних свобод і прав людини. Вона існує з 1941 року і випускає регулярні доповіді про стан свободи преси та Інтернету, а також про стан громадянських прав і свобод по всьому світу. При оцінці свободи преси використовуються 100 критеріїв в трьох основних категоріях: правовій, економічній та політичній. Чим більше балів набирає країна в кожній із категорій, тим менш вільними вважаються її ЗМІ. Доповідь присвячена змінам, які відбулися в 2016 році; вона вийшла під промовистим заголовком «Dark Horizon». На думку укладачів, стан свободи преси в світі сягнув рекордно низького рівня за останні 13 років. Вільною визнана преса лише в 19 зі 147 досліджених країн (близько 13 відсотків від загального числа). У 62 країнах преса визнана частково вільною, ще в 66 – невільною. Серед країн, де стан свободи преси погіршився найсильніше в порівнянні з 2015 роком – Польща, Туреччина, Угорщина і Сербія. Як наголошується в доповіді, в кожній з них авторитарні лідери використовували політичну нестабільність для посилення контролю над ЗМІ. Україна набрала 53 бали і увійшла до числа 62 країн з частково вільною пресою. В доповіді наголошується негативний вплив прокремлівських ЗМІ на стан свободи преси в Україні. До того ж, Крим, який на сьогодні знаходиться під російською окупацією, набрав критичні 94 бали зі 100 можливих.
Ювілеї дня:
125 років від дня народження Джорджа Паджета Томсона (1892-1975), англійського фізика, лауреата Нобелівської премії з фізики (1937). У 1927 році відкрив дифракцію електронів.
120 років від дня народження Януарія Дем’яновича Бортника (1897–1938), українського режисера і актора, засновника першого в Україні професійного театру малих форм «Веселий Пролетар». Чоловік актриси Ганни Бабіївни. Народився на Тернопільщині. Вчився в Українській гімназії. Захоплювався музикою, не оминав жодної вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська бесіда». Коли молодий Лесь Курбас з дозволу воєнних властей організував «Тернопільські театральні вечори» - туди одразу ж вступив і Бортник. Співав у хорі, брав участь у масових сценах і балеті. В 1918-1920 роках грав у театрах Тернополя, Вінниці. Восени 1921 року, коли Лесь Курбас пішов режисером у Київський театр ім. Т.Г.Шевченка, Бортник стає режисером Білоцерківської драматичної студії, яка 27 січня 1923 року була реорганізована у ІІІ-ю майстерню театру «Березіль». Серед режисерських вистав Бортника 1924 року виділялися «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера, «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У березні 1923 року в Києві при Мистецькому об’єднанні «Березіль» засновано першу в Україні школу режисерів, три курси якої Бортник закінчив без відриву від театру. 1925 року прийшла творча зрілість до Бортника-режисера. В травні 1927 року театр «Березіль» переїхав до Харкова. На Харківській сцені Бортник поставив «Яблуневий полон» Івана Дніпровського, «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера. У 1927 році під егідою «Березоля» в Харкові був створений театр малих форм «Веселий Пролетар», який Януарій Бортник очолював до 1930 року. З 1931 року по 1933 рік на сцені Харківської першої державної музичної комедії поставив: «Самозваного принца», «Шоколадного вояку, або Людину і зброю» (переробив лібрето), «Наталку-Полтавку», «Сухий закон», «Фіалку монмартру», «Періколу» (переробив лібрето). Він багато працював над собою, провадив практичні лекції для студійців і сформувався як досвідчений режисер. Коли ж виникло питання про відкриття українського Театру музичної комедії, то зупинилися тільки на кандидатурі Бортника як головного режисера, і він успішно впорався з цим завданням. У 1934–1936 рр. Бортник – режисер Дніпропетровського театру ім. Т. Шевченка, а завершив свою працю в Харківському театрі революції. У 1938 році режисера арештували, а невдовзі й розстріляли. Радянські ідеологи прагли, аби від Курбасівського театру й сліду, й знаку не залишилося. Звісно, масштаб таланту Бортника був дещо іншим, аніж у Курбаса, але те, що це був вельми оригінальний український режисер – факт.
100 років від дня народження Кіро Глигорова (1917-2012), македонського політика, першого демократично обраного президента Македонії. Кіро Глигоров обирався президентом Македонії двічі після оголошення незалежності країни від Югославії в 1990 році. Цю посаду він обіймав з 27 січня 1991 року по 19 листопада 1999 року. Після закінчення другого президентського терміну Глигорова 2000 року було занесено до Книги рекордів Гіннесу як найстаршого президента у світі. 1999 року, коли він передав кермо влади країною Борису Трайковськи, йому виповнилося 82 роки. 3 жовтня 1995 року в центрі Скоп’є на Кіро Глигорова було скоєно замах. Від вибуху бомби президент отримав важкі поранення голови і втратив одне око. Помер на початку січня 2012 року. Заслугою першого президента Македонії вважають те, що країна була єдиною, яка вийшла зі складу колишньої Югославії без війни.
Роковини смерті:
25 років з дня смерті Даліди (Йоланда Джільотті; 1933-1987), французької естрадної співачки та актриси італійського походження, зірки естради 70–80-х рр. ХХ ст., чий голос і сьогодні продовжує чарувати поціновувачів французько-італійсько-арабського шансону в усьому світі. Йоланда народилася в Каїрі в родині італійців. Батько був скрипалем, мати – швачкою. Дівчина закінчила італійську католицьку школу, після чого почала працювати секретаркою в фармацевтичний компанії. У 1951 році Йоланда взяла участь у місцевому конкурсі краси, де зайняла 2-ге місце; через три роки вона стає «Міс Єгипет». Батьки, так само як і наречений Йоланди, побачивши фото дівчини у купальнику в глянцевому журналі, обурилися. Тепер про шлюб не могло й бути мови. Натомість Йоланда не розгубилася: влаштувалася в місцеве модельне агентство й почала сама заробляти собі на життя. До того ж, її запросили зніматися в кіно. Саме тоді вона бере собі творчий псевдонім Даліла (на честь героїні біблейської притчі «Самсон і Даліла»), а невдовзі виїздить до Франції. Її кар’єра стрімко йде вгору, хоча зразу було доволі важкувато, адже молода співачка не надто добре володіла французькою мовою. Довелося вчитися, брати приватні уроки. У 23 роки Даліда (вона за порадою знайомого змінила «л» на «д») записує пісню «Бамбіно» і підписує контракт з фірмою «Barclay Records». Успіх був приголомшливий і не тільки у Франції, але й за її межами. Згодом Даліда за цю пісню отримає «Золотий диск». Співачка починає записувати альбоми, її пісні займають перші місця в чатах, її обличчя не сходить з журнальних обкладинок; вона з тріумфом гастролює по всій Європі, США, у 1959 році в статусі мега-зірки відвідує рідний Каїр. Але в особистому житті їй не таланило. В неї були численні романи, які нічим не закінчувалися. Декілька з її партнерів наклали на себе руки, неодноразово намагалася піти з життя і сама Даліда. Зрештою, їй це вдалося. У 54 роки вона покінчила життя самогубством (прийняла велику дозу снодійного, запивши віскі). «Життя стало для мене нестерпним. Пробачте», - написала співачка у передсмертній записці. Похорони Даліди стали подією національного масштабу. Здавалося, що на кладовище Монмартра прийшов мало не весь Париж. Після її смерті в столиці Франції було встановлено пам’ятник і названо її ім’ям одну з площ міста. А ще залишилися її пісні: Paroles, paroles, Salma ya Salama, Je suis malade, Tico tico, Je me repose, Monsieur l’amour та інші – чарівний французький шансон з неповторним арабським шлейфом.
