23 квітня. Пам’ятні дати

Проголошений на 28-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1995 році на честь трьох геніїв світової літератури Вільяма Шекспіра (1564-1616), Мігеля де Сервантеса (1547-1616) та Інки Гарсіласо де ла Веги (1539-1616). 23 квітня народились також відомі письменники: француз Моріс Дрюон, ісландець Гальдоур Лакснесс, росіянин Володимир Набоков; з українських – Григорій Тютюнник, Василь Земляк, Олександр Гаврилюк, Василь Кухта, Андрій Курков. Ідея проведення свята виникла в Каталонії, де 23 квітня, в День святого Жорді, чоловіки традиційно дарують дамам троянди, а жінки у відповідь дарують їм книги; троянда є подарунком до кожної проданої книги. В Іспанії в місті Алкала де Енарес, на батьківщині автора «Дон Кіхота», цього дня відбувається церемонія вручення Премії Сервантеса, яку вважають найпочеснішою для літераторів, котрі пишуть іспанською мовою («Нобелівська премія для іспаномовних авторів»). Всесвітній день книги і авторського права відзначають у 190 країнах світу. Окрім цього, існує ще одна традиція у сьогоднішнього свята - щорічно, починаючи з 2001 року, в цей день називається місто, якому присвоєно звання Світової столиці книги (присуджується на 1 рік). У відбірковий комітет входять представники ЮНЕСКО та трьох міжнародних професійних видавничих організацій: Міжнародного союзу видавців, Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і установ і Міжнародної федерації книготорговців. Цього року Світовою столицею книги названо столицю Республіки Гвінея – Конакрі.

Ювілеї дня:

405 років від дня народження Якуба Міхаловського (1612–1662 або 1663), польського мемуариста, бібліофіла. Його зібрання – одне з найбагатших у Краківському воєводстві, ним користувався при написанні своєї хроніки знаменитий польський історик ХVІІ ст. Веспасіан Коховський. Міхаловський збирав, насамперед, рукописні джерела - королівські універсали, листи, щоденники, сеймові інструкції та ухвали, вірші, генеалогічні матеріали тощо. Це були як оригінали, так і копії, котрі він систематизував і переплітав у фоліанти значного обсягу. Є там і його авторські твори, передусім щоденники Зборівської битви 1649 року, під час якої він втратив частину своєї бібліотеки, та Берестецької битви 1651 року. У щоденниках та інших творах Міхаловського, як і в переважній більшості зібраних ним матеріалів, зафіксовано упереджене ставлення до національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 років, однак вони містять чимало оригінальних звісток. Найбільша і найцінніша частина колись великого зібрання Міхаловського зберігається у відділах рукописів Бібліотеки Польської АН у Кракові та Національної бібліотеки у Варшаві. З одного із краківських збірників у 1864 році польський археограф Зігмунт Гельцель видав 355 документів, у т.ч. листи Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Максима Кривоноса та ін.

97 років від дня народження Григорія Михайловича Тютюнника (1920-1961), українського прозаїка та поета. Брат іншого відомого українського письменника Григора Тютюнника. Творчий доробок митця складають збірка оповідань «Зорані межі» (1950), повість «Хмарка сонце заступить» (1957), поетична збірка «Журавлині ключі» (1963). Найвідомішим твором письменника став роман «Вир», який посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання й відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору. Саме за «Вир» письменник був удостоєний Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1963; посмертно). А ще роман вирізняється надзвичайно досконалим мовним стилем – учителі часто використовують його уривки для диктантів. Народився Григорій Тютюнник в селі Шилівка на Полтавщині. У 1938 році вступив до Харківського університету, але навчання перервала війна. Добровольцем пішов на фронт, був двічі важко поранений, декілька разів тікав з ворожого полону, брав участь у діях партизанських загонів на території Кіровоградщини та Чехословаччини. Після війни був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну літературну діяльність. До кінця життя пам’ятав про війну – лікарі так і не змогли видалити осколок біля серця. Від тих воєнних ран і помер – наприкінці серпня 1961-го, 42-річним. У 2000 році в рідному селі Григорія та Григора Тютюнників було створено музей.

56 років від дня народження Андрія Юрійовича Куркова (1961), українського письменника, сценариста. Андрій Курков є автором понад 20 книг, серед яких як дорослі романи, так і казки для дітей. Курков також є автором понад 20 сценаріїв для художніх та документальних фільмів. Курков – єдиний російськомовний письменник, чиї книжки потрапили в топ-десятку європейських бестселерів. Приміром, його найпопулярніший роман «Пікнік на кризі» було продано в Україні накладом 150 тисяч примірників. Загалом твори письменника перекладені 36 мовами світу. Андрій Курков народився в російському селі Будогощ Ленінградської області. З раннього дитинства мешкає в Києві. Після школи працював завклубом, завідувачем бібліотеки в санаторії в Пущі-Водиці, діловодом тощо. Згодом закінчив Київський державний педагогічний інститут іноземних мов. Працював випусковим редактором багатотиражки Київського політеха, редактором видавництва «Дніпро». Перша публікація – гумореска у київському виданні «Рабочая газета» у 1979 році. Перший сценарій до фільму – «Поляна сказок» (працював як «літературний негр»: у титрах сценаристом зазначено Кіра Буличова, який за нього отримав приз на Братиславському кінофестивалі). Працював сценаристом на кіностудії О. Довженка, викладав у Белл Колледжі (Кембридж, Англія). З 1988 член англійського ПЕН-клубу. Член Спілки кінематографістів України (з 1993) та Національної спілки письменників (з 1994). З 1998 року – член Європейської кіно академії та постійний член журі премії Європейської кіноакадемії «Фелікс».

Сьогодні свій 45 день народження святкує Мар’яна Садовська (1972), відома українська співачка і драматург, викладачка, фольклористка, художниця. На сьогодні її ім’я є таким самим відомим музичним українським брендом, як приміром  «Даха-Браха». Українські пісні в її виконанні – згустки автентики, поєднання чогось древньо-важкого, земного з пронизливо-легким, небесним. Її голос «прошиває» слухові рецептори з перших миттєвостей. Чого в ньому немає – так це заяложеної солодкавості. Українська пісня у виконанні Садовської – глибока драма, а не розмальований лубок; існування поза зоною звичності й комфорту. Вже багато років поспіль львів’янка Мар’яна Садовська мешкає в Кельні, а працює в різних країнах Європи і США. У творчому доробку Садовської три сольних музичних альбоми, художні полотна, низка театральних ролей, музика до вистав. Виступає сольно та з німецьким джазовим тріо «Бордерленд». Мар’яна Садовська – космополітка, громадянка світу. Десять років вона жила у Польщі, де працювала в Центрі театральних практик Ґардженіце. У 2001 році переїхала до США, мешкала в Нью-Йорку. Саме в Нью-Йорку розпочалася сольна кар’єра пані Мар’яни: там вийшов перший сольний компакт-диск «Songs I Learned in Ukraine» («Пісні, яким я навчилася в Україні», 2002), створений на матеріалі фольклорних експедицій Україною 90-х років. Крім України мисткиня проводила дослідження фольклору в Ірландії, Єгипті, Кубі та Бразилії; гастролювала в Швеції, Англії, Бельгії, Німеччині, виступала на багатьох театральних фестивалях світу. Майстер-класи Мар’яни Садовської з голосових технік звучали в Гротівському Центрі (Польща), на фестивалях Giving Voice (Великобританія) та International Workshop Festival (Ізраїль), на заходах Королівської Шекспірівської Компанії (Лондон), в Гарварді, Нью-Йоркському та Каліфорнійському університетах.

Роковини смерті:

Сьогодні день пам’яті Вільяма Шекспіра (1564-1616), англійського драматурга і поета доби Відродження, автора безсмертних і знаних усіма п’єс та сонетів. Як сказав англійський поет, актор і теоретик драми Бен Джонсон (1572-1637), Шекспір «не має віку, він – на всі часи». Помер Шекспір у віці 52 років на батьківщині, у Страдфорді. Існують документальні свідчення, що до 1613 року він час від часу відвідував Лондон, але потім, імовірно, перестав. Напис на могильній плиті закликає світ залишити його спочивати у спокої та проклинає «того, хто ворухне мої кістки». Місце останнього спочинку поета та драматурга залишається непорушним, а от про те, що Шекспір спочиває в мирі та спокої, в переносному значенні не може бути й мови: Шекспір як і раніше користується у культурному спадкові англомовного середовища таким впливом – підтвердженням цьому є кіноіндустрія – якого не спромігся сягнути жоден з інших авторів. Та навіть і поза англомовним світом його значення у світовій літературі залишається також беззаперечним. Щороку з’являється майже 5 000 нових видань його творів. А, приміром, у Німеччині, де він у ХVІІІ ст. відіграв вирішальну роль у формуванні власної національної літератури, він й досі залишається драматургом, якого найчастіше ставлять на сцені. Зітхання Ґете «Шекспір, без кінця Шекспір» залишається актуальним і нині. Цікаво, що драма за часів Шекспіра займала в ієрархії жанрів досить непрестижне місце. Це була суто розважальна річ, яку можна порівняти на сьогоднішній день з кіно. До того ж театр був проклятий пуританами і мусив знаходити собі місце десь на околицях столиці, що користувалися дурною репутацією, по-сусідству з кривавими видовищами цькування ведмедів та з борделями. Водночас, правда, треба зауважити, що театр також користувався і заступництвом знаті та, навіть, протекцією самої корони. Любов до театру була притаманна всім прошаркам тодішнього англійського суспільства. В 1600 році на місто Лондон, яке в той час налічувало, за підрахунками істориків, десь зо 200 тис. мешканців, припадало більше семи театрів із вмістимістю в кожному до 15 тис. місць для глядачів.

Разом з тим, цього дня не стало Мігеля де Сервантеса (Сервантес Сааведра; 1547-1616), іспанського письменника. Автор одного з найвизначніших творів світової літератури – роману «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» (1605). Перший переклад «Дон Кіхота» з’явився 1612 року – роман переклали англійською мовою. Чотири роки по тому книжку видали французькою, з якої почали перекладати майже всіма європейськими мовами. Після Біблії «Дон Кіхот» став найчастіше публікованою у світі книжкою. Українською славетний роман уперше почав перекладати Іван Франко. Він переповів для дітей віршами першу частину книги. У Львові вона витримала чотири видання. Після цього побачила світ скорочена прозова версія «Високодумний лицар Дон Кіхот із Манчі», виданий 1924 року у Львові Антіном Лотоцьким. А через 3 роки у Харкові скорочений переклад з іспанської «Вигадливий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» зробив Микола Іванов. Повний переклад українською з мови оригіналу з’явився лише у 1950-х. Здійснив його видатний український перекладач Микола Лукаш. Його «Дон Кіхот» вийшов у київському видавництві «Дніпро» 1995 року.