«Біля Тиси, біля Хуста О-ОТАКА росте капуста!»
Відомі строфи з дитячого віршика Лідії Повх про «Отаку» капусту – точно про Заріччя. Це село справді має таку вигадану журналістами назву – «капустяна столиця». Саме звідси «стратегічний», як назвав його пріснопам'ятний прем'єр Азаров, продукт везуть по всій Україні. Особливо першу, парникову капусту. Та, що з'явилася на українських ринках щойно, – саме із Заріччя. Її сіяли на Святвечір, висаджували в лютому, коли всюди тріщали 20-градусні морози, а рубають оце зараз і везуть по ринках усієї країни.
Уявіть тільки – село на 4 тисячі жителів, і всі вирощують капусту! Виглядає це справді неймовірно: всі поля в Заріччі вздовж траси, якою із Мукачевого виїжджають у бік Хуста та Рахова, вкриті плівкою, а над ними височіють теплиці-ангари. Така собі «поліетиленова долина» – і це ще одна жартівлива назва Заріччя. Як і «село чорноколінників» – через те, що місцеві селяни колінкують по землі над своєю капустою. Кажуть ще, що це «село олігархів»: тепличний бізнес дає непоганий прибуток, тому в місцевих гарні будинки, машини, хоча той із заздрісників, хто ближче познайомиться з нюансами – наприклад, таким, що зарічани гарують у теплицях цілий рік без відпусток, навряд чи захоче проміняти свій офіс на теплицю. Ну, а ми просто вирішили перевірити, яка з цих назв найбільше підходить зарічанам, поспілкувавшись із ними під час робіт у теплицях.
ВЕЛИКІ СІМ'Ї, БАГАТО ДІТЕЙ – ТАК ЛЕГШЕ ОБРОБЛЯТИ СВОЇ СОТИНИ
Місцевим тут зараз не до спілкування: до кого не звернешся із пропозицією поговорити з журналістом, майже всі кажуть, мовляв, шукайте інших, бо не маємо на це часу. У зарічан саме триває високий капустяний сезон – і людей турбує лише одне: як найвигідніше продати вирощену городину. Якраз тепер на неї найвища ціна – від 10-12 гривень. Далі вона буде тільки падати. Тут майже всі з острахом згадують минулий рік, коли віддавали гуртівникам вирощене за 50 (!) копійок, це було не те, що задарма – а собі у збиток, бо в насіння та догляд розсади (її треба стимулювати, обробляти від хвороб) вкладено було більше грошей, ніж виручено за урожай. Тому багато хто із зарічан просто переорав свої поля з готовою капустою – так було вигідніше, ніж збирати.
Про це говоримо з першою жінкою, з якою зустрілися на полі – пані Марією, вона якраз поливає свої 20 соток із капустою різної стиглості: на одних сотинах уже збирають урожай, на іншій частині розсада лише починає складатися в головки, її рубатимуть за два-три тижні, решта капусти – ще зовсім мала, її рубатимуть у травні.
– Ми обробляємо сім'єю майже гектар – ось ця "фазенда" на 20 соток, та ще 70 у полі, – каже пані Марія. Хоча журналісти тут не рідкість, особливо в сезон, жінка все переймається, аби її, брудну, у хустці та гумових чоботах, не фотографували – «бо некрасно», хоча, по правді мовити, коли ґаздиня на такому доглянутому полі – що може бути красивіше?
– Вправляємось уп'ятьох – я з дочками та зятями. Коли треба рубати – наймаємо людей, плата по 200-250 грн у день. Це, як правило, не зарічани, а жителі сусідніх сіл. А так, то в нас усі стараються своїми силами обійтися. Тому досі в селі великі сім'ї – одружені діти живуть із батьками, бо разом легше доглядати за врожаєм. Дітей багато народжують, бо поміч росте, чим більше рук – тим краще. У нас також нетипова для Закарпаття ситуація – молодь не виїжджає за кордон на заробітки, бо роботи й удома вдосталь. Ми від держави не чекаємо нічого, скільки самі зробимо – те й наше. Було би кому продавати.
Ось вона – єдина проблема зарічан: головне – не виростити урожай (з нинішнім спектром сільгоспхімії нема неможливого), головне – його продати.
– Наш ринок збуту – тільки Україна, – каже пані Марія. Більшість зарічан не везуть свій урожай продавати – чекаємо, поки в село приїдуть оптовики. Це іноді вигідніше, ніж повезти на оптовий базар у Львів чи Мукачеве – й не продати, витратитись на бензин, а приїхати назад додому з капустою. Тут ринок дуже перенасичений, з кожним роком вирощувати капусту береться усе більше людей – тому й страждаємо, зрештою, усі, – каже жінка.
Для того, аби зовсім не лишитись без прибутку, зарічани виробили алгоритм взаємодії з гуртівниками.
– Коли на вулицю приїжджає вантажівка, ми ведемо запис – кожен господар продає тонну зі свого городу, рубають одразу, аби була свіжа, для того, щоби швидше, кличуть найманих робітників, рубають й скнарують у ящики, тоді грузять, як фура приїжджає. Так свій урожай продасть 22 чоловіка – і кожен заробить якісь гроші, – пояснює пані Марія. – Якби було інакше, ті, хто перші перехопили – тих був би й куш, а інші залишилися б без прибутку.
ЩО ВАМ ПРОДАЄМО, ТЕ Й САМІ ЇМО, А БЕЗ ХІМІЇ НИНІ – НІЯК!
Зараз ціна за кілограм капусти в Заріччі найвища – від 10-12 грн. Хоча на найближчих ринках, наприклад, у Мукачевому, її продають за 17-20 грн. Із кожним тижнем ціна на капусту падатиме – і в кінці травня молода капуста коштуватиме мізерні гривні, а то й копійки. Тому, звісно, зарічани воліють якнайбільше продати зараз.
– Перша капуста – парникова, її сіють на початку січня, – пояснює процес інша зарічанка Люба Попович, яку теж застаємо в полі за роботою разом із мамою і донькою, примітно, що на полях працюють із рослинами переважно жінки, чоловіки щось підвозять-відвозять, працюють на тракторі чи культиваторі, поливають, а з сапками, зігнуті – виключно ґаздині. – За кілька тижнів, у середині січня, рослини пікірують, а згодом частину урожаю висаджують тут же, в теплицях-ангарах, інше лишають як розсаду – й у кінці лютого висаджують на полях під плівку, а в березні висаджують ще в один етап – під агроволокно.
Коли уся капуста порубана – її місце в ангарах займають перець і баклажани, їх вирощують і продають до середини грудня. Тоді перед Новим роком є два тижні перерви – коли ми не працюємо в теплицях. А далі все починається спочатку, каже пані Люба.
У Заріччі не люблять, коли їх питають про гроші. Звісно, якби цей бізнес не давав прибутку – ніхто би не вкладав у нього стільки зусиль. Пані Люба теж, починаючи відповідати на питання про прибутки, для початку пригадує страшний для зарічан минулий рік – коли капуста коштувала 50 копійок.
– Ми не переорювали поле з урожаєм, зібрали собі на збиток і продали - за ті нещасні 50 копійок, бо шкода було своєї роботи. Але якби не баклажани та перець, лишились би в «мінусах» – бо в капусту треба багато вкласти. На одне тільки насіння йде біля тисячі доларів, його купуємо в Польщі, через посередників, там беремо й хімію для врожаю. Чому не купуємо вітчизняне? По-перше, погано сходить, по-друге, голландська капустка має важчі головки, її вигідніше вирощувати.
Запитую пані Любу, чи їдять зарічани самі свою капусту – маючи на увазі відомий факт, що перші овочі не радять купувати та вживати через високий вміст нітратів.
– Ми самі їмо те, що продаємо іншим, окремо для себе не тримаємо ані парників, ані городів, – каже ґаздиня. – А без хімії ви сьогодні нічого не виростите навіть на власному городі. А якщо хочете на цьому заробити – то й поготів! – каже вона.
МІЦНА ПСИХІКА – ЗАПОРУКА УСПІХУ
Останніми роками через те, що ринок перенасичений, зарічани експериментують і з іншими овочами – кабачки, стручкова квасоля, яку продають зеленою «на лопатки», цвітна капуста, кольрабі, селера, різні види салату. Багато хто починає займатися квітами.
Так, наприклад, як Марія Марко. У цієї зарічанки кілька теплиць, є в них традиційна капуста, перець, баклажани, але останніми роками дві з чотирьох засаджені квітами.
– Вирощую маргаритки, «анютку» (фіалки), герань, левиний зів, чорнобривці – зо два десятки позицій. Їх теж забирають оптовики – у квіткові маркети та на ринки Мукачевого, Ужгорода, Хуста… Пані Марія з гордістю проводить екскурсію своїми володіннями. Розповідає, що квітами займатися – марудна справа.
– Вередливі вони, – пояснює жінка. – От найпопулярніша «анютка»: посієш 10 тисяч – зійде 6. А ще, буває, ввечері закриваєш теплицю – усе прекрасно, цвіте й пахне, а зранку заходиш – пожовкло. І Бог знає, що їм за ніч сталося! Але мусиш до цього ставитися з деякою філософією. У нашій справі – маю на увазі теплиці – без міцної психіки нічого не буде! Як щоразу їстимеш валідол через те, що все зжовкло та пропало – працюватимеш тільки на лікарів. Я для себе давно це правило виробила – і тому не надто переймаюся.
Для того, аби не прогадати, у тепличному господарстві пані Марії вирощують одразу кілька культур – і овочевих, і декоративних.
– Із часом до цього муситимуть прийти всі зарічани – інакше з року в рік будуть прогорати з капустою. Ринок на заході країни перенасичений, а за більші ринки сходу України мусимо конкурувати з херсонцями, які теж почали вирощувати ранні овочі: капусту та кабачки. Тож там, на сході, вони ціну диктують, і до них гуртівники швидше приїдуть, бо не треба через перевал їхати. Це все варто враховувати. Звісно, важче займатися усім і відразу, набагато легше працювати з однією-двома культурами. Але якщо хочеш заробити, треба вміти крутитися. То ми так і робимо, – каже пані Марія.
Тетяна Когутич, Ужгород.
Фото: Гудак Сергій
