21 квітня. Пам’ятні дати

1373
Ukrinform
Сьогодні королева Великобританії Єлизавета ІІ і один із найвпливовіших монархів сучасності святкує свій день народження.

Єлизавета народилася в 1926 році в родині, що належала до правлячої Віндзорської королівської династії. Втім, ніщо не віщувало дівчинці королівства, аж поки у грудні 1936 року її дядько, король Едвард VІІІ не зрікся престолу заради жінки яку кохав набагато сильніше за корону і владу. Отже, трон посів її батько – принц Альберт, герцог Йоркський, який став англійським королем Георгом VІ. У королівській родині було двійко дівчаток. Старша Єлизавета і молодша Маргарет. Старшу доньку батько називав «своєю гордістю», натомість молодшу – «своєю втіхою». До уваги оточуючих і ЗМІ Лілібет (так у родині називали Єлизавету, яка досить довго не могла правильно вимовляти власне ім’я) звикла з дитинства. У квітні 1929 року портрет трирічної принцеси прикрасив обкладинку журналу «Тайм». Під час війни вона працювала механіком-водієм санітарного автомобіля у резервному батальйоні, отримала звання лейтенанта. У 1947 році Єлизавета одружилася з  26-річним Філіппом Маунтбеттеном – офіцером британського флоту, членом данської і грецької королівської сімей, праправнуком королеви Вікторії, ще й, до всього, чотириюрідним братом. Шлюб виявився навдивовижу щасливим і гармонійним – подружжя разом вже 70 років. Звістка про смерть батька короля Георга VІ наздогнала Єлизавету в Кенії, де вона разом із чоловіком перебувала на відпочинку. Сталося це 6 лютого 1952 року. З трапа літака вона вже сходила як нова королева Великобританії. 2 червня 1953 року Єлизавета була коронована у Вестмінстерському абатстві. Відтоді протягом 65 років вона знаходиться на престолі і є на сьогодні найстарішим правлячим монархом у світі. Ця почесна першість перейшла до неї 24 січня 2015 року, одразу після смерті короля Саудівської Аравії Абдалли ібн Абдул-Азіза Аль Сауда. Її величність любить коней і собак породи коргі, займається садівництвом. У неї фантастична витримка та самовладання. Вона вміє тримати удар, адже у Її величності є не тільки вірні піддані, але й недоброзичливці – ті, хто в розпалі демократичних віянь волів би позбутися всіляких там королів і принцес, вважаючи це рудиментом минулого. Утім, Єлизавета ІІ впевнена, що інститут конституційної монархії це один із наріжних каменів колись Британської імперії, а тепер просто Сполученого Королівства: прем’єри приходять і йдуть, а монархія залишається.

Ювілеї дня:

235 років від дня народження Фрідріха Вільгельма Августа Фребеля (1782-1852), німецького педагога, теоретика дошкільної освіти. Розробив ідею дитячого садка і методику роботи в ньому. Навчався в Єнському університеті, 1805 і 1808-1810 працював у Йоганна Песталоцці (відомий швейцарський педагог) в Івердонському інституті. В 1837 році у Бланкенбургу (Тюрінгія) відкрив заклад для ігор і занять дітей молодшого віку, який згодом назвав «Kindergarten» - дитячий сад. Був прихильником всебічного розвитку дітей, урахування їхніх вікових особливостей. Створив систему дидактичних ігор, т.з. шість дарів Фребеля. В 1849 організував у Лібенштейні підготовку виховательок («садівниць») для дитячих садків.

135 років від дня народження Персі Уїльямса Бріджмена (1882-1961), американського фізика і філософа, засновника фізики високого тиску, одного з засновників операціоналізму, лауреата Нобелівської премії з фізики (1946).

82 роки від дня народження Олександра Ігоровича Муратова (1935), відомого українського кінорежисера, сценариста, поета, прозаїка, публіциста. З 1967 року – режисер Київської кіностудії ім. О. Довженка. Поставив стрічки: «Біля Крутого Яру», «Маленький шкільний оркестр», «Стара фортеця», «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір», «Гонки по вертикалі» та ін. Зняв перший у світі фільм мовою кримських татар - «Татарський триптих» (2005), за мотивами творчості Михайла Коцюбинського. Заслужений діяч мистецтв України. Під час першої Російсько-Чеченської війни був у Чечні, займався контрпропагандою, зокрема, знімав відеоролики про звірства російських солдатів; був поранений. Остання робота Олександра Муратова – документальний фільм «Совість. Феномен Івана Дзюби», знятий 5 років тому. Попри поважний вік, митець бере активну участь у громадському житті країни.

Фото: youtube

Сьогодні виповнюється 70 років нев’янучому Іггі Попу (1947), головному панку світу, американському рок-вокалісту, одному з фундаторів і гуру альтернативного року. Поза сумнівом, на сьогодні Іггі Поп – жива легенда не тільки американської, але й світової сцени. За свої 70 років він пройшов не тільки через кардинальні іміджеві трансформації (банальні від блондина до брюнета), але й через таке, що «вогонь, вода і мідні труби» видадуться дитячими забавками. Ріки алкоголю, важкі наркотики, від яких чи не всі колеги «по цеху» Іггі Попа вже на небесах, декілька спроб самогубства, клінічна смерть, психушка – він не тільки мужньо пройшов крізь усе, вижив, але й став ще міцнішим. Поп чи не першим серед музикантів почав популяризувати власні витівки на сцені, які на сьогодні видаються звичайною справою: він одним із перших стрибав зі сцени у натовп фанів, ходив поміж публіки. І хоча співак не записав жодного альбому, який би потрапив у Топ-10 або сингла-бестселера, його вплив на рок-музику є загальновизнаним. За внесок у розвиток рок-альтернативи його величають «хрещеним батьком», а інколи й «дідусем» панк-року і гранжу. У 2009 році британський журнал Classic Rock удостоїв його звання «Жива легенда». 15 березня 2010 року Іггі Поп введений до Зали слави рок-н-ролу. З 1990-их років співак активно знімається в кіно. Хто з поціновувачів справжнього мистецтва не пам’ятає Іггі Попа з іншим культовим і не менш колоритним чуваком – Томом Вейтсом у «Каві і цигарках» Джармуша? Пісні Іггі Попа увійшли у 18 саундтреків до фільмів («Крокодил Данді 2», «На голці», «Карти, гроші, два стволи», «Арізонська мрія», «Конфіскатор» тощо). Іггі Поп нині мешкає в Маямі. У нього справжній чималий особняк з басейном, зеленими газонами; крута тачка; дружина – розкішна сексуальна двометрова красуня-гаїтянка. Журналістів він приймає на ранчо «Обличчя зі шрамом», яке називає «культурним центром». Шкода, що Іггі Поп – громадянин США, а не Великобританії – тоді б королева давно посвятила б його у лицарі. Уявіть лише: «сер Іггі Поп». Майже як Елтон Джон, тільки навиворіт.  

Роковини смерті:

875 років з дня смерті П’єра Абеляра (1079-1142), французького філософа, богослова і поета. Автор творів: «Вступ до теології», «Так і ні», «Етика», «Діалектика», «Історія моїх бідувань» (єдина середньовічна автобіографія філософа-просвітителя). Абеляр був сином багатого лицаря. Він міг би стати воїном, хрестоносцем, феодалом, але надав перевагу філософії, подавшись у ваганти й мандруючи Європою у пошуках знань. Ім’я Абеляра пов’язано з Елоїзою, племінницею паризького каноніка Фульбера. Абеляр був учителем Елоїзи (вона була молодшою за нього на 22 роки), а потім став її коханцем. «Руки частіше тягнулися до тіла, ніж до книжок, а очі відзеркалювали любов і бажання, ніж слідкували за написаним», – згадував згодом Абеляр про ті щасливі дні. Попри спротив каноніка, молодим вдалося навіть побратися, а згодом Елоїза народила хлопчика. Втім, щастя подружжя не було тривким. Елоїза повернулася в Париж, в будинок дядька, аби не перешкоджати церковній кар’єрі коханого. Каноніку Фульберу (людині помстивій) це не сподобалося, він наняв людей, які вночі напали на сонного Абеляра, побили і оскопили його (до речі, згодом такому ж покаранню суд піддав і нападників). Після цієї історії молода жінка прийняла чернецтво. Абеляр оселився в жалюгідній халупі в дальній обителі на березі океану. Коли він помер – Елоїза, на той час настоятелька монастиря, отримала дозвіл поховати його – єретика, чиї твори були заборонені католицькою церквою і папою, на монастирському цвинтарі Параклета. Залишилося листування Абеляра і Елоїзи (у ХІІ ст. листи було перекладено з латини на французьку мову) – вершина епістолярного мистецтва та людських почуттів тих далеких часів. Історія цього шаленого кохання знайшла відгук у творчості багатьох письменників, починаючи з Франсуа Війона, Франческо Петрарки, Жан-Жака Руссо й закінчуючи сучасними – приміром, не одну сторінку Елоїзі й Абеляру присвятив Гонкурівський лауреат Паскаль Кіньяр у романі «Таємне життя». З українських письменників можна згадати Євгена Плужника і його чудовий вірш «В листопаді, місяці тихім…» - теж присвячений Елоїзі та Абеляру.

107 років з дня смерті Марка Лукича Кропивницького (1840-1910), українського драматурга, актора, режисера, композитора. Автор понад 40 п’єс (серед них, такі відомі як «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «Чмир», «Скрутна доба»). Сценічну діяльність почав у аматорському театрі, на професійній сцені з 1871 року. Створив школу режисури і акторської майстерності. Серед учнів Марка Кропивницького – Ганна Затиркевич-Карпинська, Любов Ліницька, Ганна Борисоглібська, Іван Мар’яненко. Очолював драматичні трупи, створив низку яскравих сценічних образів; писав музику до вистав, автор вокальних дуетів, романсів. Не маючи змоги наприкінці життя систематично працювати в трупі, Марко Кропивницький все-таки час від часу з’являвся перед глядачами. Востаннє він виступив 1910 року в Києві, декламуючи твір Шевченка «Чернець» під час традиційного відзначення річниці смерті Шевченка. Після того Марко Лукич ще поїхав на гастролі до Одеси, де 40 літ тому (у 32 роки) вперше виступив як артист-професіонал. 7 квітня мала відбутися вистава, але виступати Кропивницький вже не міг: відчував себе недобре. Виставу довго не починали, переповнений зал хвилювався. Щоб заспокоїти глядачів, Марко Лукич вийшов на авансцену, попрохав пробачення і, посилаючись на недугу, сповістив, що грати не зможе. На другий день йому трохи покращало, і він виїхав додому. По дорозі з Одеси до Києва в поїзді біля станції Підгірна 21 квітня 1910 року Марко Кропивницький помер. Поховано видатного корифея української сцени у Харкові.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-