Прописка по-українськи. Живучий привид сталінізму

19.04.2017 16:43 3068

Пострадянський інститут реєстрації серйозно гальмує європеїзацію і декомунізацію в Україні

У сучасній Україні прописка називається реєстрацією, але вона зберегла свою тоталітарну сутність: не полегшує, а ускладнює громадянам життя.

Декомунізація і європеїзація в Україні містять цілий комплекс різних заходів, серед яких можна виділити два дуже важливих з практичної й символічної точок зору. По-перше, 16-річним громадянам України, яким уперше належить отримати внутрішній паспорт, видають замість нього пластикову id-карту європейського зразка. Внутрішній паспорт – це атавізм радянської епохи, в розвинених країнах прийнято мати саме таку карту, на якій записана вся необхідна для комфортного взаємодії з державою інформація: стать, вік, індивідуальний податковий номер, etc.

По-друге, перейменовують вулиці імені Леніна і його товаришів – тих, що насильно створили нечесну і несправедливу державну систему.

Однак обидва ці процеси – всього лише напівзаходи, допоки в Україні діє інститут реєстрації за місцем проживання, який за своєю суттю мало відрізняється від радянської прописки. Нова форма паспорта або перейменування вулиць цієї суті не змінюють.

НЕМА РЕЄСТРАЦІЇ - НЕМА ГРОМАДЯНИНА?

Стаття 6 закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зобов'язує нас реєструвати місце проживання. Реєстрація покликана забезпечити канал зв'язку між громадянином і державою, щоб за вказаною адресою громадянина могли знайти податкові органи, суд, щоб він міг голосувати.

Нас намагалися переконати в тому, що змінилася не тільки назва прописки, що наявність або відсутність реєстрації не повинні бути умовою реалізації прав і свобод людини (стаття 2 закону про свободу пересування). Що займає вона мало часу, грошей (12 гривень – мито за реєстрацію, штраф за її відсутність – до 51 гривні) і має повідомний характер.

Але що ми маємо насправді?

Якщо придивитися уважно, інститут реєстрації в його нинішньому вигляді призводить до системного порушення прав громадян України і постійно проживаючих тут іноземців – наприклад, права на пересування, вибір місця проживання, права на працю, на повагу до гідності, права на охорону здоров'я і медичну допомогу, на достатній життєвий рівень для людини і його сім'ї, на освіту - загалому, багатьох прав, закріплених у другому розділі Конституції України.  

Фото: jobis.com.ua

Так, без реєстрації ви навряд чи зможете віддати дитину в дитячий садок і школу, або зводити його в дитячу поліклініку, отримати допомогу по народженню дитини або пільги для багатодітної сім'ї. Ви, швидше за все, не зможете завести банківську карту, отримати ідентифікаційний податковий номер, відкрити бізнес – багато чого не зможете. Іноді без прописки вам навіть не дозволять і працювати, зняти в оренду машину або її купити.

Нинішня реєстрація в Україні – це обмежувальний захід, що, і я в цьому впевнена, не тільки порушує права громадян, але і живить великий чорний ринок. Щоб зареєструвати місце проживання, часом треба викласти кілька тисяч гривень – подібні оголошення можна легко знайти на міських форумах. Гроші йдуть не державі, а в кишеню шахраям і спекулянтам. Відкати – що абсолютно очевидно – коррумпованим держслужбовцям, які за хабарі в кілька сотень доларів готові поставити штамп про реєстрацію в паспорті.

Звісно ж, що реєстрація стала свого роду юридичною мильною бульбашкою, використовуваним для корупції інструментом, в тому числі й через те, що, як зазначено в законі про свободу пересування, для реєстрації вам потрібно, серед іншого, надати документи на власність квартири або договір найму приміщення. Проблеми виникають тоді, коли у вас немає у власності житла. А таких людей, яким не по кишені квартира, в Україні більшість. Люди здають житло неофіційно, бо не хочуть платити податки. Орендодавці не хочуть реєструвати в житло орендарів, тому що в такому випадку закон дає орендарю право займати житлову площу.

Виходить, що закон змішує дві теми – каналу зв'язку громадянина й держави та відносини громадянина з власником приміщення. Мені просто потрібно повідомити державі, що його агенти можуть знайти мене за цією адресою. Замість цього я отримую право перебування в приміщенні. Але мені воно не потрібне – це нервує власника. Особливо якщо у мене є маленькі діти, яких знімати з реєстраційного обліку в односторонньому порядку не можна – тільки якщо через суд.

До того ж, немає зручного інституту тимчасової реєстрації. Якщо ви не належите до соціально незахищених верств населення, а живете в орендованій квартирі й просто хочете повідомити державу про те, що вас можна знайти за такою-то адресою в найближчі півроку, то нічого не вийде. З питань тимчасової реєстрації вас, найімовірніше, направлять в благодійні фонди або поліцію, як бомжа.

РЕЄСТРАЦІЯ В ОБМІН НА ПОСЛУГИ

З тими ж проблемами стикаються й люди, які прирівняні до громадян, вважають Україну своєю рідною країною і мають підстави отримати згодом українське громадянство. Це люди з постійним дозволом на проживання. Тут ситуація ще складніша.

Міграційна служба часто вдається щодо них до свого роду шантажу: не виконує своїх обов'язків доти, допоки людина не зареєструється. У підсумку, людині доводиться шукати: кому дати хабар.

Наприклад, коли людині видають постійний вид на проживання, в її закордонний паспорт повинні поставити штамп, що свідчить про дозвіл на постійне проживання в Україні. Без цього штампу на кордоні вид на проживання, виходить, не дійсний. Після цього людина повинна зареєструватися за місцем проживання – в центрі надання адмінпослуг.

Фото: visti.ks.ua

Як приїжджому зареєструватися, якщо у нього немає грошей на купівлю власної квартири і друзів, готових у себе прописати? Накопичувати на хабар або купувати фіктивну реєстрацію.

Раніше був ще третій варіант – не реєструватися взагалі. У таких випадках людину, як правило, атакували при перетині кордону прикордонники. Тематичні форуми повні скарг на те, як «охоронці кордону» доводили, що вид на проживання не є дійсним без реєстрації (це неправда!). Подібними твердженнями прикордонники перевищували свої повноваження і вводили людей в оману.

А потім міграційна служба просто перестала ставити в закордонний паспорт штамп про видачу посвідки на проживання, допоки людина не зареєструється за місцем цього самого проживання. А без штампа в закордонному паспорті свідоцтво про вид на проживання на кордоні, дійсно, перетворюється просто на красивий папірець. Здоровий глузд і законодавство підказують вихід: судитися. Але в житті це не так-то просто: потрібні час, гроші й сталеві нерви.

Автору цих рядків особисто довелося зіткнутися з таким шантажем. І це не єдина його форма.

Так, в Україні народилася моя друга дитина. Першу дитину, народжену в Москві, мені вписали в вид на проживання. Другої, народженої в Одесі, немає. І це – незважаючи на те, що в міграційну службу було надано повний пакет документів для того, щоб вклеїти фото дочки в вид на проживання, включно з нотаріально завіреною згодою власника квартири зареєструвати дитину.

Фото с сайта alljus.ru

Причина відмови? Батьки виписалися і ніде не прописалися знову.

Посилання на закон? «Подивіться закон про міграцію, ви порушники – і ніяких дій щодо вашої дитини зроблено бути не може, допоки ви не зареєструєтесь», – відповіла начальник Департаменту міграційної служби Одеської області.

Мені важко знайти логіку в цій відповіді. Це майже те ж саме, якщо б ви не сплатили за електроенергію за місяць, а вам через це відмовив у прийомі терапевт поліклініки.

Мало того, підлеглі цього начальника заявляли мені, що через відсутність реєстрації я перебуваю на території України незаконно!

Хіба це не брехня? І вона заслуговує спростування в суді, на жаль, недоступному для людини, яка без допомоги нянь виховує двох маленьких дітей і працює.

Що ж виходить? Моя народжена в Україні дочка, яка абсолютно легально і офіційно перебуває тут, не може претендувати на медичне обслуговування, на дошкільну та шкільну освіту – хоча за законом і за Конституцією їй ці права гарантовані?

Навіть щоб з'їздити до друзів і колег в Італію, всю цю пострадянську і корупціємістку каламуть мені потрібно пояснювати в італійському візовому центрі, де ніяк не можуть зрозуміти, чому народжену в Україні дитину в легально перебуваючих тут володарів постійного виду на проживання чиновники не можуть вписати в цей документ.

ЩО ЗАМІСТЬ ПРОПИСКИ?

Там, у Європі, та й взагалі за межами пострадянського спадщини, ситуація інша.

Наприклад, у Німеччині ви повідомляєте державі про місце фактичного свого проживання, куди приходить, скажімо, вимога заплатити податок за суспільне телебачення; повідомна реєстрація дозволяє відкрити в банку рахунок, отримати податковий номер і медичну страховку. У Швеції є так званий «народний облік» – місце проживання реєструється в податкову службу і прив'язується до так званого персонального номера, потрібного, наприклад, у лікарні.

У Франції, якщо ви знімаєте квартиру, власник може написати лист про те, що ви живете у нього, і переведе на ваше ім'я рахунок за електрику, наприклад. Рахунок може бути доказом проживання за конкретною адресою для банку, де ви захочете завести карту. Її вам надішлють за цією адресою – брехати людині просто невигідно. Замість прописки і реєстрації, є поняття «підтвердження фактичної адреси», для чого можуть бути використані рукописна заява власника або рахунку.

У Фінляндії немає ніякої прописки в паспорті, це адміністративна процедура, і чиновник не має права відмовити в реєстрації за фактичною адресою.

В Австралії людина повідомляє державі про те, де вона живе, щоб мати можливість голосувати.

У Південній Кореї можна звертатися по допомогу в будь-яку лікарню і переїжджати з місця на місце стільки, скільки хочеш – недарма в країні діє єдина транспортна карта на всі види транспорту в усіх містах.

В Америці є свої особливості у різних штатах, але, як правило, немає штрафу за відсутність реєстрації, і вона не стає причиною відмови для надання адміністративних послуг.

Загалом, скрізь є свої нюанси. І в Швеції можуть неохоче обслужити в поліклініці в іншому районі, а в Кореї та Америці бажано, щоб дитина ходила в школу за місцем реєстрації. Але головний принцип один: якщо в пострадянському просторі прописка-реєстрація – репресивний, обмежувальний інструмент, який використовується для контролю за людиною або збагачення корупціонерів, то за його межами вона служить технічним інструментом для налагодження комфортного спілкування держави з людиною.

СТАЛІН У ПАСПОРТІ

Пострадянська прописка-реєстрація – це, як пафосно не звучало б, продовження сталінського терору і Голодомору. Це він підписав відповідну постанову, щоб утримати селян від міграції, заявивши, що остання організована ворогами радянської влади (Ленін, до речі, напередодні прописку відміняв як пережиток царської «поліцейської» системи контролю).

Усенко-Черная

Як сталінську спадщину реєстрацію позиціонують і в Центральній виборчій комісії України. «Корінь зла в тому, яким чином держава прикріплює громадянина і реалізацію його виборчих прав до місця реєстрації. Це абсолютно хибний критерій, успадкований з радянських часів, атавізм посттоталітарної системи», – заявила нещодавно заступник голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна.

Повне звільнення від сталінської реєстрації не настало ані в Україні, ані в Росії.

У РФ пропискою-реєстрацією користуються не тільки бажаючі збагатитися люди, які реєструють у своїй оселі інших за гроші, а й держава, яка «кошмарить» мігрантів і політичних опонентів Кремля. У південних областях Росії утискаються цілі поселення, наприклад, турок-месхетинців, – деякі з них досі живуть із радянськими паспортами.

Законодавство в царині реєстрації за місцем проживання посилилося після масових протестів 2011-2012 років. Тоді десятки тисяч людей вийшли на вулиці, засудивши фальсифікації на виборах у Держдуму і зажадавши чесних виборів. Протест вийшов за межі Москви і Санкт-Петербурга, активісти зі всієї Росії стали підтримувати одне одного акціями і своєю присутністю. Кремль у відповідь прийняв жорсткі заходи: затримання, кримінальні справи, розгони демонстрацій і, як вважають експерти, – закон про реєстрацію, що передбачає штрафи за фіктивну реєстрацію в розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, примусові роботи і позбавлення волі на строк до трьох років.

Однак, якщо Росія на рівні державної політики від Європи йде, то Україна – до неї прагне. А інститут реєстрації серйозно гальмує європеїзацію і декомунізацію.

Мало перейменувати вулицю Леніна на вулицю героїв Небесної Сотні. Необхідно ще перестати прив'язувати до неї людей. Вони давно вже не кріпаки.

Олена Власенко. Одеса.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-