18 квітня. Пам’ятні дати

Заснований згідно з рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО (липень 1983 року) з ініціативи Міжнародної ради з питань охорони пам’яток та визначних місць (International Council on Monuments and Sites; ІCOMOS). Діяльність цієї організації присвячена збереженню і охороні культурно-історичних місць в усьому світі. ІКОМОС була заснована в 1965 році після прийняття Венеціанської хартії 1964 року. Рада оцінює об’єкти, які пропонуються країнами до Списку всесвітньої спадщини ООН. В Україні цей день називається «День пам’яток історії та культури» і встановлений згідно з Указом Президента від 23 серпня 1999 року, його також відзначають щорічно 18 квітня. У липні 2000 року набув чинності Закон «Про охорону культурної спадщини», котрий регулює правові, організаційні, соціальні та економічні стосунки у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини в громадському житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Згідно з Законом, об’єкти культурної спадщини, що перебувають на території України, охороняються державою. Нині в Україні нараховується 1399 міст і селищ і більше 8 тисяч сіл з цінною історико-архітектурною спадщиною. У столиці, зокрема, на державному обліку перебуває 675 пам’яток, із яких 390 – загальнодержавного, тобто національного значення. Два комплекси – собор Святої Софії з прилеглими монастирськими будівлями і Києво-Печерська Лавра занесені ЮНЕСКО до Списку світової спадщини.

Ювілеї дня:

135 років від дня народження Леопольда Стоковського (1882-1977), американського диригента польського походження. До 1905 року мешкав у Лондоні, потім переїхав до США. Керував симфонічними оркестрами Цинциннаті, Лос-Анджелеса, Сан-Франциско і Філадельфійським симфонічним оркестром (1912-1936; Стоковському вдалося перетворити його в один із кращих музичних колективів світу). Багато гастролював, знімався в кіно. Навіть знявся разом з Діною Дурбін в оскароносній музичній комедії «Сто чоловіків і одна дівчина» (1937). Був надзвичайно популярною особистістю в США. Незабутнє враження справляла не лише його манера диригування, а й зовнішність, манера говорити; він був ексцентриком і в творчості, і в житті. Зробив важливий внесок у розвиток музичного життя США, зокрема в музичне виховання, організовуючи цикли концертів для дітей та юнацтва; активно пропагуючи музику сучасних американських композиторів. Хоча в репертуарі Стоковського була головним чином музика ХХ ст., саме йому належить ряд віртуозних оркестрових транскрипцій творів Йоганна Себастьяна Баха. Оцінки виконавської манери диригента різняться: від цілковитого захоплення віртуозністю, до несприйняття його надто вільних (навіть дещо екстравагантних) інтерпретацій класики.

120 років від дня народження Мар’яна Михайловича Крушельницького (1897-1963), українського актора, режисера. Учень Василя Юрчака і Леся Курбаса. Спочатку кар’єри грав у театрах Тернополя і Львова, потім був художнім керівником, режисером і актором театру «Березіль». У 1952–1963 рр. – актор і режисер Київського українського драматичного театру ім. І. Франка. Професор Київського театрального інституту. Відомий актор і співак Іван Рубчак, котрий знав Мар’яна Крушельницького ще по «Тернопільських театральних вечорах», з яких, власне, і почалася мистецька діяльність Крушельницького, згадував: «Пам’ятаю, до кімнати заходить маленький, худенький хлопчина і просить прийняти його на роботу. Питаємо: «А ким же ти хочеш працювати?» –  «Артистом», - відповідає. «Чудово, а ролі ж які хочеш грати?» Хлопчина сміливо обвів нас поглядом та й каже: «Хотів би зіграти або діда, або дядька якогось сільського». Прийняли хлопчину в театр. А незабаром випала йому нагода здійснити свою мрію. І я вам скажу, то був знаменитий дід! Перша кляса! На наших очах Мар’янцьо (так любовно називали Крушельницького актори) так перевтілився, що годі було впізнати в цьому сухенькому сміхотливому дідкові недавнього нашого відвідувача. Великий хист мав молодий актор! В акторському товаристві Крушельницького ніхто інакше не називав, як тільки любовно «наш Мар’янцьо». Мар’ян Михайлович мав щасливу вдачу привертати до себе серця людей. Завжди веселий, життєрадісний, з високо розвиненим почуттям гумору, він усюди був душею товариства. З його вуст безперервним потоком лилися жарти, дотепи, влучні, часом гострі порівняння, вислови. Часто в його руках опинялася скрипка, яку він любив над усе. І тоді лунали задушевні мелодії, пісні, тексти до яких складав він сам.

115  років від дня народження Менахема-Мендла Шнеєрсона (1902-1994) – одного з найвидатніших єврейських діячів ХХ століття, духовного лідера хасидського руху Хабад, сьомого і останнього Любавицького ребе. Народився в Миколаєві. Був вундеркіндом. Початкову освіту здобув вдома. Міг навчатися 18 годин поспіль, не грався у звичні дитячі ігри. Одночасно з єврейськими релігійними студіями, екстерном склав випускні іспити у гімназії. Дитячі і юнацькі роки провів у Дніпрі. У 1923 році познайомився з Йосифом Іцхаком Шнеєрсоном, шостим Любавицьким ребе, лідером хабадського хасидизму і розпочав діяльність у хабадському русі. В 1927 році емігрує з СРСР (по суті, тікає від більшовиків): спочатку до Латвії, потім до Польщі, а згодом до Берліна. В Берлінському університеті майбутній Ребе вивчав математику і природничі науки. В 1933 році, коли до влади прийшли нацисти, Шнеєрсон переїхав до Франції. Там він навчався у Сорбонні, на факультеті суднобудування, і отримав диплом. 1941 року Шнеєрсон переїжджає до США (знову ж таки: вчасно врятувався від нацистів), де деякий час працює на верфях Військово-Морського флоту США. У 1942 рабин Йосиф Іцхак призначив Менахема Шнеєрсона керівником руху Хабад, та доручив йому розбудувати освітню мережу на теренах США. У 1951 році Менахем Мендл Шнеєрсон був обраний сьомим Любавицьким ребе. Зажив слави завдяки своїй діяльності, що була направлена на навчання молодих рабинів та їх дружин, створенню хабадської мережі та популяризації хабадського хасидизму серед євреїв у всьому світі. За 44 роки керівництва Менахема-Мендла Шнеєрсона Хабадом рух створив понад 2000 освітніх, соціальних, медичних організацій по всьому світу. Шнеєрсон був посмертно нагороджений Золотою Медаллю Конгресу США. Частина послідовників вважає його месією та не визнає факту фізичної смерті наставника. Менахем-Мендл Шнеєрсон ніколи не був в Ізраїлі. Він весь час мешкав у Нью-Йорку і за все своє життя ніколи не був у відпустці. Нещодавно іменем Менахема Мендла Шнеєрсона названі вулиці у Дніпрі та Миколаєві. У Миколаєві відкрито і меморіальну дошку.

90 років від дня народження Тадеуша Мазовецького (1927-2013), польського політика, одного з лідерів руху «Солідарність», першого прем’єр-міністра посткомуністичної Польщі. Був активним прибічником вступу Польщі в Європейський Союз. Міністр закордонних справ Польщі назвав його «одним із батьків польської свободи і незалежності».

80 років від дня народження Яна Каплицького (1937–2009), відомого чеського архітектора, який працював в Англії. Ян Каплицький народився в Празі. В 1962 році закінчив празький Коледж прикладних мистецтв і архітектури. У вересні 1968 року він переїхав до Лондона, де працював в різних архітектурних бюро, у тому числі і в Foster and Partners, керівником якого є Норман Фостер. У 1979 році Ян Каплицький і Девід Ніксон організували власне архітектурне бюро Future Systems. Новаторські проекти Каплицького вражали замовників своєю незвичністю і вільним поводженням з формою. Кілька побудованих за його проектами будівель завоювали міжнародні нагороди. Серед них – будівля для мережі магазинів Selfridges, що отримала 7 нагород, і центр реклами в Лондоні, що завоював 6 нагород, включаючи премію Стірлінга. З батьківщиною у Яна Каплицького були складні відносини: його футуристичний проект нової будівлі Національної бібліотеки у вигляді гігантського восьминога був заблокований депутатами празької міської ради у 2008 році. Сам архітектор вважав, що будівля могла б стати однією з найкрасивіших будівель чеської столиці. Проект Каплицького одноголосно переміг у конкурсі, на який поступило понад 400 заявок. Згодом архітекторові намагалися вручити премію за розвиток культури, але він відмовився приймати відзнаку.  

Роковини смерті:

55 років від дня смерті В’ячеслава В’ячеславовича Левандовського (1897-1962), українського художника-аніматора, одного із зачинателів української мультиплікації. Народився в Києві. З дитинства захоплювався музикою, театром, балетом, живописом і графікою. Закінчив Київську Академію мистецтв. З 1920 року працював художником у театрах, видавництвах. З 1925 - на Одеській, потім на Київській кінофабриці ВУФКУ. Створив перші українські мультиплікаційні фільми: «Казка про солом’яного бичка» (1927), «Казка про Білку-господиню і Мишку-злодійку» (1928). Використовував техніку площинних маріонеток (сам конструював маріонетки та станки для їх зйомки). У 1930–1935 рр. знімав науково-технічні фільми. З 1936 працював на кіностудії «Мосфільм» як аніматор та режисер лялькового кіно. Винайшов та запровадив у виробництво «автоматичний олівець» – пристрій для контролю покадрового руху ляльки у просторі.

15 років з дня смерті Тура Хейєрдала (1914-2002), норвезького етнографа, археолога, мандрівника і письменника-гуманіста. В 1947 році здійснив мандрівку через Тихий океан на плоту «Кон-Тікі» задля підтвердження своєї теорії заселення Полінезії з Америки. В 1969-1970 рр. здійснив унікальну експедицію через Атлантичний океан на папірусних човнах «Ра» від Африки до островів Центральної Америки. В 1977-1978 рр. на очеретяному човні «Тигрис», побудованої в Іраку за давньошумерськими зразками, здійснив експедицію по Індійському океану за маршрутом Ель-Курна (Ірак) – гирло Інду – Джибуті, довівши, таким чином, можливість трансокеанських контактів між стародавніми цивілізаціями 5 тис. років тому в Месопотамії, в долинах Нілу та Інду. Кавалер норвезького ордена Св. Улафа з зіркою.