15 квітня. Пам’ятні дати
Найочікуванішою подією напередодні Світлого Христового Воскресіння для християн є сходження Благодатного вогню. Благодатний Вогонь, або як його ще називають Святе Світло – це назва вогню, який використовується у Великодній церемонії і символізує вихід з Гробу Світла істинного, тобто воскресіння Господа. Традиція існує з 4 століття, а перші писемні свідчення про неї з’явилися в 9 столітті. Церемонія сходження Благодатного Вогню відбувається у Храмі Воскресіння Христового в Єрусалимі, більш відомого як Храм Гроба Господнього. До храму, вщерть заповненого паломниками з усього світу, прибувають церковні ієрархи. Вони проходять до невеличкої каплички – Кувуклії Гроба Господнього – місця Його безпосереднього поховання. Перед тим, як впустити туди двох священиків – Єрусалимського патріарха і вірменського архімандрита, ізраїльські поліцейські ретельно перевіряють капличку на наявність джерел вогню. Ієрархи, перед тим як увійти у святая святих, переодягаються у просторі білі одежі без поясів. Пов’язане це з тим, що колись Свята Земля належала Османській імперії і турки не вірили у таке диво, підозрюючи, що саме там священнослужителі ховають сірники. Єрусалимський патріарх посилено зі сльозами молиться на Гробі Господнім, так само моляться і всі віряни. Через деякий час, у Кувуклії з’являється світло, у храмі починають лунати дзвони. До вірян виходить патріарх і роздає Благодатний Вогонь. Коли вогонь сходе, то в перші кілька секунд не залишає опіків. Після завершення церемонії сходження Благодатного Вогню, його доставляють до всіх православних країн, де святкується Великдень, зокрема й до України. Пасхальний вогник на свічках українців – це теж часточка Благодатного Вогню з Гробу Господнього. Існує повір’я, що якщо станеться так, що Благодатний Вогонь не зійде, то це свідчитиме про вселенську катастрофу, близький кінець світу.
Події дня:
360 років тому (1657) Козацька рада в Чигирині затвердила спадковість при передачі гетьманського звання від Богдана Хмельницького до його сина Юрія.
105 років тому (1912), в ніч з 14 на 15 квітня після зіткнення з айсбергом у водах Північної Атлантики затонуло найбільше пасажирське судно початку ХХ ст. «Титанік». З 2200 пасажирів і членів команди в катастрофі загинуло понад 1500 осіб. Уламки гігантського корабля, які були на дні Атлантики біля острова Ньюфаундленд на глибині майже 4 тис. м, в 1985 році знайшла експедиція під керівництвом американського дослідника Роберта Балларда.
Ювілеї дня:
565 років від дня народження Леонардо да Вінчі (1452–1519), італійського живописця, скульптора, архітектора, інженера. «Да Вінчі» не було його прізвищем, воно лише означало «із Вінчі» (маєток неподалік Флоренції, де він народився). В Італії цього генія епохи Відродження називають просто Леонардо. Він був позашлюбним сином селянської дівчини й заможного флорентійського нотаріуса, власника маєтку, але молода жінка незабаром взяла шлюб з одним майстром, а хлопчик залишився з батьком. Він досить довго був єдиним сином синьйора П’єро: молодший брат з’явився в нього лише після четвертого шлюбу батька, коли Леонардо було 24 роки. Як єдиний син багатої людини, Леонардо здобув гарну освіту. Він почав самостійно працювати лише у 30-річному віці. І тут разгорнувся такой багатогранний талант, який не знав рівних в історії. До нас дійшли сімнадцять картин Леонардо – серед них «Джоконда» (вона ж «Мона Ліза»), «Таємна вечеря», «Поклоніння волхвів», «Мадонна Бенуа», «Мадонна Літта». Але Леонардо був не тільки художником, але й скульптором, архітектором; він залишив праці з механіки, анатомії, гідротехніки, космогонії, теорії пізнання; він передбачив багато майбутніх винаходів – зокрема, наприклад, парашут і гелікоптер.
310 років від дня народження Леонарда Ейлера (1707-1783), швейцарського математика, механіка і фізика. Навчався в Базельському університеті, де слухав лекції з математики знаменитого Йоганна Бернуллі. Наукова діяльність Ейлера охоплювала всі розділи сучасної йому математики (близько 3/5 його творів стосуються цієї галузі), решта – її застосувань до механіки, математичної фізики, оптики, теорії музики, теорії машин, балістики, морської справи тощо. Ейлер заклав основи варіаційного числення, теорії чисел, теорії диференціальних рівнянь, теорії поверхонь. Ряд його відкриттів стосується аналітичної геометрії, теорії рядів і топології. Відомі також його праці з астрономії, картографії, теоретичної фізики, біологічної фізики, демографії тощо.
135 років від дня народження Аристарха Григоровича Терниченка (1882–1927), видатного українського агронома, економіста і громадського діяча. В 1910 році, спираючись на підтримку агрономів, студентів, актив сільської молоді, організував у Києві сільськогосподарське видавництво «Рілля», яке у 1913 перетворене на товариство «Український агроном», з завданням – видавати науково-популярну сільськогосподарську літературу українською мовою і цим «давати агрономічну поміч селянській людності в Україні». В добу УНР працював у державних установах, призначався міністром землеробства. Згодом на адміністративних посадах в земських установах, був головою Київської філії сільськогосподарських наук, працював у Наркомземі, одночасно редагував часописи «Трудове господарство», «Село» та «Агроном». З 1923 – професор ветеринарно-зоотехнічного і сільськогосподарських інститутів у Києві. Автор праць з різних питань агрономічної науки, в т.ч. кількох підручників.
105 років від дня народження Теодора Руссо (1812–1867), французького живописця, графіка, засновника т.з. «барбізонської школи» (група французьких живописців, які працювали в 30-60-х рр. ХІХ ст. у селі Барбізон поблизу Фонтенбло, в околицях Парижа; відіграла значну роль у формуванні реалістичного мистецтва пейзажу). Найвідоміші роботи: «Алея каштанів», «Краєвид у Барбізоні», «Дуби» та ін.
Сьогодні виповнюється 30 років Олександру Гвоздику (1987), українському професіональному боксеру у напівважкій вазі (до 79,4 кг). Чинний чемпіон за версіями NABF і WBO-NABO. Бронзовий призер Олімпійських ігор (2012), чемпіон літньої Універсіади (2013), чемпіон світу серед студентів (2008), переможець Кубка Європи (2010), багаторазовий чемпіон України. Заслужений майстер спорту України. Народився Олександр Гвоздик у Харкові. Боксером став завдяки батькові, який з раннього дитинства переконував Олександра, що бокс – найкращий у світі вид спорту. Однак тренування хлопець розпочав з кікбоксингу – позаймався півроку і покинув. У 10-річному віці став відвідувати зайняття з боксу у спортивному клубі «Металіст», де його першим тренером став Олександр Володченко. Окрім занять боксом, Олександр Гвоздик серйозно займається питаннями власної освіти – після закінчення Харківського педагогічного університету він вступив до Юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Своїми кумирами у боксі Олександр Гвоздик вважає колег, виділяючи поміж інших Василя Ломаченка. 8 квітня цього року українські боксери – Ломаченко, Усик та Гвоздик потішили українських любителів боксу чудовими перемогами у США. Олександр Гвоздик тоді достроково переміг кубинця Гонсалеса нокаутом у 3 раунді.
Роковини смерті:
75 років з дня смерті Роберта Музіля (1880-1942), австрійського письменника. Автор роману «Людина без властивостей», у якому змалював гірко-іронічну картину історичного катаклізму – розпаду Австро-Угорщини, сприйнятого як модель політичної і духовної кризи європейської цивілізації. Після того, як у 1929 році вийшов у світ перший том «Людини без властивостей», знавці визнали Музіля тим митцем, котрий зробив для німецької літератури не менше, ніж Пруст для французької. Томас Манн назвав цю книжку «художнім почином, надзвичайне значення якого для розвитку, піднесення, одухотворення німецького роману поза всяким сумнівом»; для Арнольда Цвейґа Музіль є «втілення того кращого, що спроможна дати австрійська література»; Герман Брох сказав, що Музіль належить до «абсолютних епіків світового формату». За життя Музіль не був обійдений увагою, але його знали й шанували у дуже вузькому колі; він так і не став письменником модним, так і не здобув прихильності публіки. Сьогодні книжки Музіля – важкі для читання, далеко не «бестселери» – перекладені понад тридцятьма мовами світу; існує також Міжнародне товариство Музіля з президентом, членами, штатом працівників; в Австрії спеціальна робоча група вивчає його величезну рукописну спадщину; при університетах Англії та Франції створено дослідницькі центри, які займаються його творчістю; про нього написано сотні книжок, дисертацій, статей. Музіль помер у розпал війни. За його труною йшло дев’ять осіб, включно з удовою і протестантським пастором (він же один із друзів небіжчика). Коли зоря посмертної музілівської слави тільки сходила, «Літературний додаток до «Таймс» назвав його «найменш відомим з великих письменників нашої доби».
