13 квітня. Пам’ятні дати

13 квітня. Пам’ятні дати

991
Ukrinform
Сьогодні в Польщі – День пам’яті жертв Катині.

Саме 13 квітня 1943 року з’явились перші німецькі повідомлення про трагедію в Катині, де навесні 1940 року було розстріляно близько 15 тис. польських військовослужбовців і 7 тисяч цивільних осіб (за даними польської сторони). 5 березня 1940 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило секретне рішення про розстріл 14 700 польських офіцерів і цивільних осіб (чиновників, поміщиків, жандармів), які знаходилися в радянських таборах для військовополонених, а також 11 тис. арештованих поляків, що утримувалися в тюрмах західних областей України і Білорусі. Підставою для рішення Політбюро стала записка наркома внутрішніх справ СРСР Берії в ЦК ВКП(б) Сталіну, в якій ішлося, що всі військовополонені є «затятими і невиправними ворогами радянської влади». Термін «катинський злочин» – узагальнений, він означає розстріл в квітні-травні 1940 року майже 22 тисяч польських громадян, що утримувалися в тюрмах і таборах НКВС СРСР. Переважна більшість поляків - понад 14 тисяч, були захоплені у полон Червоною Армією у вересні 1939 року офіцери і поліцейські. Їх розстріляли і захоронили у Катинському лісі неподалік Смоленська. Іншу частину військовополонених розстрілювали в інших місцях, зокрема у Харкові 3820 в’язнів Старобельського табору. Катинь – тільки одне (і найбільше) з цілої мережі місць розстрілів польських громадян, влаштованих Сталіним і його поплічниками у 1940 році. Нацисти, коли окупували територію Смоленщини, першими повідомили про масові захоронення польських офіцерів у Катині – їм було вигідно, аби світ знав про злочини Сталіна. Це був чудовий інформаційний привід відвернути увагу міжнародної спільноти від власних злочинів. Гітлерівці примусили місцевих селян відкопувати масові поховання розстріляних, педантично все фіксували, а також влаштовували для журналістів екскурсії. Впродовж тривалого часу вище керівництво Радянського Союзу відмовлялося визнавати свою безпосередню причетність до катинської бійні, звинувачуючи в ній німецькі окупаційні війська (навіть хотіли «повісити» Катинь на гітлерівців під час Нюрнберзького процесу, але завдяки твердій позиції союзників їм це не вдалося). Лише в 1990 році тодішній очільник СРСР Михайло Горбачов, сказав перше публічне «так». Ще через два роки російський уряд передав президентові Польщі Леху Валенсі раніше засекречені документи, які свідчили, що радянський лідер Сталін особисто наказав розстріляти польських офіцерів. Однак, росіяни лише визнали факт розстрілу, а от вибачення та покаяння від російського керівництва досі не прозвучало.

Ювілеї дня:

125 років від дня народження сера Роберта Уотсона-Уатта (1892-1973), шотландського фізика, винахідника радара (1935), що дозволило створити першу в світі систему радіолокаційного виявлення літаків. Його винахід відіграв значну роль у боротьбі з нальотами гітлерівської авіації на Великобританію в часи Другої світової війни.

125 років від дня народження сера Артура Харріса (1892-1984), британського військового льотчика, маршала авіації. Артура Харріса прозвали «Бомбардувальником» («Бомбером») і він увійшов в історію Другої світової війни як головний організатор повітряного наступу союзницьких військ на нацистську Німеччину в 1942-1945 роках. Саме він був автором так званих «килимових» бомбардувань, відмовившись від точкового. Харріс народився в Британії, дитинство провів в Родезії (тепер Зімбабве). З 1915 року був на службі у військово-повітряних силах Великобританії. Пройшов шлях від командира ескадрильї до маршала авіації; був повітряним асом. У лютому 1942 року його призначили командувачем британської стратегічної авіації. Восени 1940 року, спостерігаючи з даху міністерства авіації нічний наліт люфтваффе на Лондон, Харріс промовив пророчі слова: «Вони посіяли вітер – вони пожнуть бурю». Харріс був переконаний, що масованими авіаційними ударами можна примусити Німеччину до капітуляції. Свою стратегію він уперше випробував 30 травня 1942 року, коли тисяча британських бомбардувальників з’явилася в небі Кельна. Почалося серйозне протистояння союзників з антигітлерівської коаліції та нацистів. І якщо військові літаки США літали на завдання переважно вдень, то «ланкастери» і «галіфакси» Харріса – переважно вночі. Кульмінацією повітряної війни стало бомбардування Дрездена 14-15 лютого 1945 року, коли від вибухів бомб і у вогні пожеж загинуло майже 130 тисяч людей. Загальні втрати німецького населення від нальотів авіації союзників оцінюються в півмільйона людей. У той же час загинули 58 тисяч британських пілотів. Після війни Харріс впав у немилість. Британські ліві називали його навіть воєнним злочинцем. Ці погляди відбилися і на позиції офіційних кіл. Його змістили з посади і єдиного з усіх воєначальників не удостоїли перства, а члени королівської родини всіляко уникали з ним офіційних зустрічей. Але сам Харріс до кінця життя був переконаний у правильності власної позиції, вважаючи, що масовані бомбардування німецьких міст суттєво підірвали промисловий потенціал рейху і бойовий дух як армії, так і цивільного населення, наблизивши, таким чином, кінець війни і врятувавши життя тисяч солдат армії союзників.

105 років від дня народження Григорія Семеновича Мінського (1912-2011), українського живописця, заслуженого художника України (2010), патріарха українського образотворчого мистецтва. Автор чудових ліричних пейзажів (як ландшафтних, так і міських, промислових), натюрмортів, тематичних картин. Роботи майстра представлені в Київському державному музеї російського мистецтва, в музеях України, в приватних колекціях.

95 років від дня народження Джона Брейна (1922-1986), англійського письменника. Автор роману «Шлях угору» (екранізований під назвою «Шлях у вищий світ»; одна з кращих ролей зірки світового кінематографа Сімони Сіньйоре).

Роковини смерті:

115 років з дня смерті Олександра Матвійовича Лазаревського (1834–1902), українського історика. Автор близько 450 праць і статей переважно з історії Лівобережної України ХVІІ- ХVІІІ ст. Заслугою Лазаревського є те, що він ввів у наукове користування велику кількість документів, архівних матеріалів, які мають велике значення при вивченні історії Лівобережної України. П’ятий з шести братів Лазаревських, з якими товаришував Тарас Шевченко. Познайомилися в 1858 році. Лазаревському виповнилося на ту пору 24, він був студентом Петербурзького університету, а 44-річний поет тільки-но повернувся із заслання. Аж до самої смерті Шевченка Лазаревський підтримував з ним дружні взаємини, доглядав його під час хвороби. Брав участь у похороні поета в Петербурзі та перевезенні його тіла в Україну. З 1880 року жив і працював у Києві (став членом міської судової палати). На київський період життя припадає розквіт його наукової діяльності. Він друкує численні історичні та археологічні статті в багатьох часописах, зокрема в «Киевской старине» (був одним із засновників журналу). За його редакцією побачили світ численні архівні та мемуарні матеріали з історії Лівобережної України доби Гетьманщини. Творчість Лазаревського мало пройнята національно-народницькою романтикою, йому притаманне критичне ставлення до більшості українських керівників доби Гетьманщини, зокрема Івана Мазепи.   

80 років з дня смерті Іллі Ільфа (Ілля Арнольдович Файнзільберг; 1897-1937), російського письменника-сатирика, журналіста, сценариста, одесита. Писав у співавторстві з Євгеном Петровим (Катаєв). Один з авторів чудової сатиричної дилогії «Дванадцять стільців» і «Золоте теля», книги дорожніх нарисів «Одноповерхова Америка», блискучих фейлетонів у газеті «Гудок» та в не дуже веселій газеті «Правда» (не варто забувати, в які часи творили письменники!). Костянтин Паустовський зауважив про Ільфа: «У него был микроскопический глаз на пошлость». Ілля Ільф помер сорокарічним, від сухот; Євген Петров загинув в авіакатастрофі під час війни, в 1942 році. Але декілька років потому, в останній період сталінщини, романи Ільфа і Петрова почали вилучати з бібліотек і про них з’явилися сповнені брехні та ненависті статті. З особливим шаленством накинулися вірнопіддані критики на дорожні нотатки «Одноповерхова Америка», хоча вони спершу навіть були надруковані в «Огоньке». Ільф наче передбачав цей мракобісний період. В його останній записній книжці є такі слова: «Раньше десять лет хвалили, теперь десять лет будут ругать. Ругать будут за то, за что раньше хвалили. Тяжело и нудно среди непуганых идиотов...»


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-