10 квітня. Пам’ятні дати

10 квітня. Пам’ятні дати

3189
Ukrinform
Сьогодні виповнюються 7 роковини авіакатастрофи під російським Смоленськом, під час якої загинуло майже все вище керівництво Польщі, зокрема й президент Лех Качинський. 

10 квітня 2010 року неподалік Смоленська під час посадки на військовому аеродромі «Смоленськ-Північний» зазнав катастрофи літак Ту-154, на якому перебували президент Республіки Польща Лех Качинський з дружиною та члени вищого керівництва Польщі. Усі 88 пасажирів та 8 членів екіпажу літака загинули. Польська делегація летіла в Катинь для участі в меморіальних заходах, присв’ячених 70 роковинам розстрілів енкаведистами польських військових у 1940 році. Попри час, ясності у Смоленській катастрофі не додається. Спочатку Комісія державної авіації з розслідування авіакатастроф МВС Польщі визнала причиною катастрофи помилку екіпажу, визначивши як чинник інциденту недостатнє аеронавігаційне забезпечення польоту з боку диспетчерів аеродрому «Смоленськ-Північний». Але невдовзі Польща поновила розслідування – партія «Право і справедливість» яка прийшла до влади вважає, що під час попереднього слідства були приховані важливі факти. До того ж, як виявилося, у 2012 році в Польщі було знищено частину секретних документів про Смоленську авіакатастрофу. Торік міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич назвав катастрофу під Смоленськом терактом, хоча й не звинуватив напряму Москву у злочині. У березні цього року він заявив про наявність «незаперечних свідчень російської відповідальності за смоленську катастрофу». Раніше Російський Міждержавний авіаційний комітет назвав причинами катастрофи неправильні дії екіпажу літака і психологічний тиск на нього. На даний момент розслідування військової прокуратури Польщі триває. Всі зібрані уламки лайнера знаходяться на території аеродрому «Смоленськ-Північний». Польська сторона неодноразово просила російське керівництво відправити їх до Польщі, але всі прохання були відхилені кримінальним законодавством Росії до завершення розслідування, яке веде Слідчий комітет РФ. 3 квітня 2017 року з’явилися повідомлення про те, що «Генеральна прокуратура Польщі висунула звинувачення на адресу російських диспетчерів і «третьої особи» в умисному провокуванні катастрофи літака Ту-154 колишнього президента Леха Качинського в Смоленську». На прес-конференції у Варшаві заступник генерального прокурора Польщі Макер Пощенек заявив, що «дії диспетчерів були умисними». Москва ж усі обвинувачення відкидає.

Ювілеї дня:

170 років від дня народження Джозефа Пулітцера (1847-1911), американського журналіста і видавця угорського походження. Вважав, що «журналістика є, або, принаймні, повинна бути однією з визначних інтелектуальних професій». Заповів свої статки на створення школи журналістики при Колумбійському університеті (відкрита в 1912 році) і заснування премій за кращий твір у царині літератури, мистецтва і музики (1916). На це залишив 2 мільйони доларів. Його волю виконали, і з 1917 року премія, названа Пулітцерівською, вручається щороку першого понеділка травня попечителями Колумбійського університету. Формальне оголошення про присудження премії за традицією робить президент Колумбійського університету (щорічно у квітні). Понад дві тисячі претендентів беруть участь у конкурсі на здобуття премії. Роботу в незалежному журі доручають 90 фахівцям, котрі й відбирають найдостойніших у всіх номінаціях. Розмір премії складає 10 тисяч доларів, але ця досить скромна (за американськими уявленнями) сума не відображає значення Пулітцерівської премії, яка є вершиною професійного визнання.

130 років від дня народження Роберта Бернса Вудворда (1917-1979), американського хіміка-органіка, члена Національної АН США, лауреата Нобелівської премії з хімії (1965). Здійснив синтез багатьох біологічно важливих речовин: хініну (1944, спільно з Дерінгом), холестерину і кортизону, стрихніну, хлорофілу та ін. Установив будову пеніциліну. Сформулював ряд правил, які використовуються в структурній хімії.

130 років від дня народження Бернардо Альберто Усая (1887-1971), аргентинського фізіолога, лауреата Нобелівської премії з фізіології та медицини (1947). Відкрив роль гормонів гіпофізу в регуляції вуглеводного обміну, зокрема, під час розвитку цукрового діабету. 

85 років від дня народження Омара Шаріфа (1932-2015), найвідомішого арабського (єгипетського) кіноактора, зірки Голлівуда. Всесвітня слава прийшла до нього після фільмів «Лоуренс Аравійський», «Смішне дівчисько», «Золото Маккени», «Доктор Живаго», «Таємничий острів».

Сьогодні виповнилося б 75 років від дня народження Шакіра Селіма (1942–2008), кримськотатарського поета, перекладача, публіциста, класика кримськотатарської літератури. Шакір Селім походив із бідної кримськотатарської родини, де був восьмою, останньою дитиною. Через два роки його разом з батьками депортували до Джамбайського району Самаркандської області. Почалося життя на спецпоселенні: з голодом, хворобами, загрозою арешту і смерті. Попри надзвичайно важке дитинство, хлопчик виріс, закінчив середню школу, згодом філологічний факультет Самаркандського університету. Тоді ж у пресі з’явилися його перші вірші. Працював учителем у школі в Джамбаї, довгі роки був власним кореспондентом місцевої газети по Самаркандській області; завідував відділом програм обласного радіо. 1989 року повертається в Крим, працює заступником редактора нової газети «Достлукъ» («Дружба») кримськотатарською мовою, разом з Данилом Кононенком у складі письменницької делегації від України їздив в Москву на всесоюзний з’їзд, під час якого було заявлено про вихід Спілки письменників України зі складу СП СРСР. У 1992 році кримськотатарські письменники створюють Раду кримськотатарської літератури, головою обирають Шакіра Селіма. Кримськотатарську письменницьку організацію він очолював до липня 2008-го року. З 1997 року Шакір Селім очолював редакцію літературного журналу «Йылдыз» («Зірка»). Його перші вірші з’явилися в пресі 1963 року. Переклав кримськотатарською мовою «Кримські сонети» Адама Міцкевича, твори Тараса Шевченка, Пушкіна Лермонтова. Брав участь в підготовці книг «Далекий і близький Шевченко», двотомного видання вибраних творів Лесі Українки «Квітка на долоні вічності», «Лісова пісня» та інших. Кримськотатарський драматичний театр поставив ряд вистав у його перекладах, зокрема «Одруження» Миколи Гоголя, «Макбет» Шекспіра.

Роковини смерті:

395 років з дня смерті Петра Конашевича-Сагайдачного (р.н. невідомий –1622), видатного українського політичного і культурного діяча. За походженням шляхтич. Виховувався в Острозькій школі. В 1601 прибув на Запорізьку Січ. На початку ХVІІ ст. брав участь у походах в Молдавію і Лівонію, під його керівництвом козаки здійснили успішні походи проти султанської Туреччини і Кримського ханства, на околиці Константинополя, міст Малої Азії. Славу Сагайдачному принесло здобуття у 1616 року міста Кафи (нині Феодосія) – головного невільницького ринку Криму. Варто також згадати участь 40-тисячного козацького війська під проводом Сагайдачного у битві під Хотином (1621). Тоді українські загони, приєднавшись до польської армії, відіграли вирішальну роль у розгромі турецько-татарської армії, що загрожувала країнам Європи. Сагайдачний разом із поляками брав участь у поході на Москву 1618 року, проте через слабкість польської армії взяти Москву не вдалося. Гетьман відіграв важливу роль у відновленні автокефалії Української православної церкви, майже повністю ліквідованої після Брестської унії. У 1620 році, скориставшись перебуванням в Києві єрусалимського патріарха Феофана, домігся від нього висвячення нового православного Київського митрополита та п’ятьох православних єпископів. Для Сагайдачного Хотин був останньою з перемог. Під час бойовища гетьмана поранили в руку, він приїхав до Києва, тяжко хворів, а невдовзі й помер. Поховали його у Києво-Братському монастирі на Подолі. Над могилою гриміли козацькі гармати й лунали похвальні оди «на жалісний погреб» героя походів на Москву і Хотин, що їх склав тодішній ректор братської школи Касіян Сакович. Сучасник Сагайдачного поляк Ян Собєський, який неодноразово бував з ним у походах, так характеризує гетьмана: «Взагалі був се чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, в битві був перший, коли приходилося відступати – останній; був проворний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив – як то зазвичайно у козаків; на нарадах був обережний і усяких розмовах маломовний; супроти козацького своєвільства бував дуже суворий і карав смертю за провини». Пам’ять про Сагайдачного український народ зберіг у відомій пісні «Ой на горі та женці жнуть».


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-