Громадяни «понаехавшие», гуртожиток – ваш!

Громадяни «понаехавшие», гуртожиток – ваш!

Аналітика
2127
Ukrinform
Один в одного на голові, але вже на своїх квадратних метрах – невже, гуртожитковим війнам прийшов кінець?​

Верховна Рада дозволила приватизовувати кімнати у відомчих гуртожитках радянських часів. Таким чином, правові митарства мешканців тимчасового житла, яке під час приватизації в 90-ті перекочувало разом з людьми на баланс підприємств, та стали власністю балансоутримувачів, що користувались нею, як заманеться, закінчилися хепі-ендом. Законадавчі норми, що захищають житлові права старожилів таких помешкань, які часто-густо опинялися у ролі заручників господарів гуртожитків, нарешті довели до ума.

Кілька років знадобилося законодавцям, щоб розібратися у складних юридичних колізіях та остаточно вирішити долю бувших «понаехавших», які залишились «у спадок» приватним компаніям  разом із відомчим житлом, яке з роками де-факто (але не де-юре), перетворилося у звичайний житловий фонд. Сотні тисяч українців можуть зітхнути з полегшенням – на заваді приватизації їх єдиного «прихистку» у спільних гуртожитках тепер набагато менше перешкод.

Гуртом, звичайно, легше жити. Але хотілося б пожити окремо

Мешканці луцького гуртожитку, що належить ПАТ "Волиньелектротермометрія" у судах досі воюють з екс-керівництвом. Люди намагаються довести, що підприємство незаконно приватизувало колишнє відомче житло. Через що вони вже більш як 20 років не можуть оформити право власності на свої квартири та частенько вислуховують погрози про виселення на вулицю. Ще у 1994 році на хвилі тотальної приватизації підприємство внесло до свого статутного капіталу цю дев`ятиповерхівку. Хоча увесь житловий фонд за діючим тоді законом мав передаватися у комунальну власність. З тих пір будинок став одним із тих, по яких тривають судові епопеї.

Також кілька років тому в Ужгороді 170 мешканців гуртожитку на вулиці Богомольця, 20 мало не викинули на вулицю лише через те, що на п’ятиповерхівку кинув оком один із місцевих підприємців. Мешкаючи в гуртожитку вже понад 20 років, люди були в розпачі, адже іншого житла просто не мали. Лише після запеклої боротьби, люди через окремих місцевих депутатів таки змогли залишити за собою свої оселі.

І подібних скандалів по всій Україні було безліч.

Увесь цей час основною загрозою для мешканців більшості гуртожитків були власники, так звані балансоутримувачі, які розпоряджаючись майном на власний розсуд, часто намагалися примусово виселити людей із житла. А ті відстоювали своє право на його приватизацію. Віднині всі подібні історії мають відійти у минуле.

Квартирне питання хоч усіх і зіпсувало, але вихід є

Верховна Рада прийняла законопроект, що удосконалює існуючу систему реалізації житлових прав мешканців гуртожитків (прийняту відповідним законом ще у 2008 році), та дозволяє безкоштовно приватизувати кімнати в гуртожитках, тим, хто мешкає в гуртожитку понад п’ять років, та не має власного житла.

Приватизувати кімнату можна буде в гуртожитках, що побудовані в радянські часи державним коштом і які були включені в статутні фонди господарських товариств та інших організацій, що утворилися через корпоратизацію колишніх державних і комунальних підприємств. Однак норма не поширюється на гуртожитки, побудовані в радянські часи приватними чи колективними власниками.

Документом також продовжується до 2021 року мораторій на відчудження гуртожитків у будь-який спосіб на користь третіх осіб.

А ще відновлюється дія Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2017-2021 роки, яка була прийнята у 2012-му, але через брак коштів останні роки не фінансувалася (передбачалось проведення попереднього капітального ремонту помешкань за державний кошт).  Кошторис програми від початку складав 1,2 млрд грн., а ремонту потребували 1058 гуртожитків.

Усього за даними Державної служби статистики, на 1 травня 2014 року (більш актуальної офіційної інформації, ми, нажаль не знайшли – Авт.), в Україні налічувалось 9561 гуртожиток, з яких: 6189 — відомчі, навчальних закладів та інші, 1957 — комунальної власності, 761 — державної власності, 654 — гуртожитки, що увійшли до статутних капіталів товариств. Загалом у гуртожитках всіх форм власності станом на 2014 рік проживали 454 тис. осіб.

Зокрема за даними Мінрегіонбуду проблеми приватизації саме відомічих гуртожитків, які включені до статутних фондів товариств, стосується 745 будівель, у яких проживає майже 100 тисяч людей. Нажаль, через відсутність узгодженої статистичної інформації у Фонді держмайна та Мінрегіонбуді нема однакового розуміння того, яка ж кількість гуртожитків все ж таки потрапляє під дію закону.

Зрозуміло, що конфлікти між власниками гуртожитків та жителями не припиняться остаточно. Зазвичай у більшості помешкань за десятки років наросли досить «бородаті» історії з правами власності, як з боку балансоустримувачів, так і самих мешканців.  Та й питання бюджетної компенсації балансоутримувачам за передачу гуртожитків у комунальну власність і їх необхідний ремонт віддані на відкуп місцевим органам влади. Уявіть собі, яке поле для маневрів.  “За гуртожитки почнуться війни у судах. Адже кімнати в гуртожитках, які є власністю підприємств, передаються жителям або ж взагалі без компенсації власникам з боку держави (бо збудовані, власне, державою), або ж з частковою компенсацією. Хто вирішуватиме, як саме треба її платити? Я вже бачу валізи грошей, які заноситимуть чиновникам за потрібне рішення. Крім того, компенсацію треба закласти у державний та місцевий бюджети. Чи мають право люди на приватизацію житла, якщо грошей в казні немає?”— перераховує найпомітніші протиріччя віце-президент Асоціації професійного управління нерухомістю Анатолій Топал.

На думку, експерта, незрозуміло, хто управлятиме майном, де частину кімнат приватизують, а частина залишиться у комунальній власності. Хто і як в такій ситуації укладатиме договори з постачальниками тепла, електрики, води, на обслуговування і таке інше.

Тобто певні проблеми залишаються, але велика частина їх все ж знімається для тих людей, хто не маючи змоги придбати житло, десятиліттями чекали на вирішення долі свого тимчасового«ліжко-місця».

Оксана Поліщук, Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-