Віктор Суворов. Патріотизм особливого типу

Віктор Суворов. Патріотизм особливого типу

Аналітика
1808
Ukrinform
Цю статтю Віктор Суворов передав із Великобританії – ексклюзивно для публікації в Укрінформі 

Колишній радянський розвідник, а нині всесвітньовідомий історик, дослідник та письменник, Суворов, звичайно ж – професійно, розібрався і в ситуації з використанням Росією в ідеологічних цілях доволі неоднозначного документа – розсекреченого Державним департаментом США звіту американських військових розвідників Ітона й Мішела про стан Червоної Армії у червні 1941 року. Міноборони РФ і досі відверто маніпулює даним документом. Як саме – читайте в авторській статті Віктора Суворова.

Незважаючи на те, що у нас не було ні бойової підготовки, ні кулеметів, як у німців, ні хороших танків, ні літаків, ми все одно виграли (Людмила Мазурова, Христина Полякова. «Літературна газета». 8 травня 2002 року).

28 грудня 1992 року перше видання російською мовою «Криголама» (документально-публіцистичної книги Віктора Суворова, - ред.) було підписано до друку. Книга викликала певний інтерес. Преса відреагувала. Відреагували політики помітного калібру. Відреагувало й військове відомство.

17 квітня 1993 року міністр оборони РФ, Герой Радянського Союзу генерал армії Грачов Павло Сергійович підписав громовий наказ № 207 «Про вдосконалення військово-історичної роботи у Збройних силах Російської Федерації».

Суть наказу: боротьбі з фальсифікацією нашої героїчної історії приділяється занадто мало уваги! Наказую неухильно слідувати, особливу увагу звернути, кардинально поліпшити, рішуче посилити та нещадно класти край.

Зазвичай слідом за подібними наказами міністра центральний орган Міністерства оборони газета «Червона Зірка» протягом декількох місяців проводить роз'яснювальну роботу.

Якщо наказ міністра про зміцнення дисципліни, то слідом за ним «Червона зірка» публікує серію статей про те, що без дисципліни не буває перемог.

Якщо наказ – про збереження техніки, «Червона зірка» пояснює тим, хто не тямить: не будете зберігати техніку, вона зламається.

Якщо наказ – про братерську дружбу народів, то «Червона зірка» рекомендує в казармах за національною ознакою не кучкуватися, рівень мордобою знизити, замість мордобою у вільний час грати в шахи і перетягувати канат.

Зрозуміло, що після наказу Міністра оборони «Про вдосконалення військово-історичної роботи» головна військова газета вибухнула серією викривальних статей про злісних фальсифікаторів нашої славної історії, які наважилися зазіхнути на найсвятіше –на пам'ять про священну війну. Газета чітко вказала, з якими збоченнями героїчних сторінок нашого минулого треба боротися особливо завзято, в якому саме напрямку військово-історичну роботу вдосконалювати, які ідеї неухильно просувати в маси.

Основна ідея, яку «Червона Зірка» енергійно впроваджувала, полягала в тому, що у 1941 році радянські вожді, маршали та генерали не могли замишляти удар по Європі, бо Червона Армія була до війни не готова, командири ні на що не здатними, корпуси та дивізії не укомплектовані, зброя допотопна.

«Червона Зірка» гвоздила ідеологічних ворогів не тільки статтями про кричущу неготовність Радянського Союзу до війни, але і архівними документами, які вщент розбивали безглузді вигадки злісних ідеологічних супротивників.

Один тільки приклад. 19 червня 1993 року «Червона Зірка» опублікувала документ, який було складено 16 червня 1941 року, всього за п'ять днів до німецького вторгнення.

Ось витяги з документу:

«У порівнянні з високомоторизованими, боєздатними сучасними арміями, вже створеними і такими, що створюються у різних країнах світу, боєздатність Червоної Армії нині знаходиться на відносно низькому рівні, керівництво армії складається з неосвічених і навіть невігласів, вищий командний склад у якісному відношенні неповноцінний. Офіцерський корпус в цілому може бути охарактеризований подібним  чином...

Солдат недостатньо спритний та кмітливий...

Піхота – рід військ, здатний виконувати накази командування, але не можна сказати, що вона робить це добре...

Заздалегідь визначений висновок – система тилового забезпечення Червоної армії у разі війни впаде. Ця армія не в змозі пересуватися швидше, ніж вона це могла робити тридцять років тому.

Коротко кажучи, найбільша слабкість Червоної армії полягає у нестачі сучасного спорядження, озброєння та техніки. Вона не зможе протистояти високорухливій армії, яка діє у наступальному дусі, оснащена сучасним спорядженням та озброєнням».

Поява документа була зустрінута бурхливими оплесками всієї патріотичної громадськості Росії. Патріоти усіх мастей через пресу мені єхидно питання підкидали: Ну, як? Ознайомився з документом? Усе тобі тепер зрозуміло? Про яку підготовку до нападу на Німеччину можна говорити, якщо на чолі армії стояли неосвічені люди? Якщо командний склад Червоної Армії неповноцінний? Якщо солдат дурний і не здатний правильно виконувати накази, якщо зброя у нього застаріла?

Ось для прикладу – лише декілька відгуків про ту статтю в «Червоній Зірці».

Журнал «Шпигун» був як би незалежним. Але гебістські вушка занадто явно стирчали. Виступає такий собі Євген Крохмаль з викривальною статтею «Криголам «Різун» у весняній калюжі» («Шпигун», 1994, № 3) і доводить, що народи Радянського Союзу були взагалі ні на що не здатні. І посилається на «Червону Зірку» від 19 червня 1993 року:

«Найбільша слабкість Червоної Армії полягає... Вона не зможе протистояти високорухливій армії, яка діє у наступальному дусі...».

Гебістський журнал «Шпигун» і його автор Євген Крохмаль перевершили біснуватого фюрера. До 22 червня 1941 року Гітлер вважав, що Червона Армія воювати не здатна, що у неї немає сучасної зброї, але вже 4 серпня того самого року на нараді у Борисові заявив:

"Якби я знав, що у росіян є така кількість танків, я б, мабуть, не починав цю війну".

Про цю заяву Гітлера ми тепер знаємо з декількох незалежних джерел, у тому числі – з мемуарів Гудеріана.

Під час війни Червона Армія змогла протистояти «високорухливій армії, яка діє у наступальному дусі, оснащена сучасним спорядженням та озброєнням». Під раптовим ударом «високорухливої армії» Червона Армія встояла, а потім погнала «високорухливу армію» до самого Берліна і била її до повного знищення та беззастережної капітуляції.

А Крохмаль і ті, хто за його спиною, через півстоліття так і твердять: не зможе протистояти, не зможе... І посилаються на «Червону Зірку».

Для багатьох патріотично налаштованих громадян номер «Червоної Зірки» слугував і продовжує слугувати дороговказною зіркою. Доктор історичних наук, член-кореспондент Російської академії природничих наук Орлов Олександр Семенович у розлогій статті (Аргументи і факти. 1995, № 15) віщав про кричущу неготовність Радянського Союзу до війни, і на завершення, немов козирного туза з рукава, жбурнув на стіл вирішальний аргумент: є документ від 16 червня 1941 року, і в ньому чорним по білому написано, що:

"У порівнянні з високомоторизованими, боєздатними сучасними арміями, вже створеними і такими, що створюються у різних країнах світу...».

Ах, якби в редакції «Аргументів і фактів» знайшлася хоча б одна чесна людина і, перед тим, як публікувати маячню безграмотного ненависника власного народу, поставила премудрому членкору Орлову питання про «боєздатні армії вже створені та такі, що створюються у різних країнах світу»: це ви про кого, шановний? Це, вибачте, з якими боєздатними та високомоторизованими арміями ви порівнюєте Червону Армію?

У вересні 1939 року героїчна армія Польщі була розгромлена ударом Гітлера в груди і ударом Сталіна в спину. Але польська армія не здалася і продовжувала боротьбу. Польський уряд пішов у Британію, за ним пішли польські генерали, офіцери і солдати, льотчики, моряки, кавалеристи, піхота, які не потрапили в гітлерівські та сталінські табори. Вони відважно продовжували боротьбу в Північній Африці, в Італії, у Франції та завершили війну в Німеччині. Крім того, в самій Польщі розгромлена армія відродилася у лісах і вела боротьбу проти гітлерівської навали до самої перемоги. Але танків і літаків у тієї партизанської армії не було.

Тому у документі від 16 червня 1941 року йдеться точно не про Польщу.

Про які саме високомоторизовані армії веде мову заслужений членкор? Чехословаччина в той момент своєї армії не мала, бо перебувала під німецькою окупацією.

Можливо, він згадав про французьку армію, яка на момент написання документа від 16 червня 1941 року не існувала, яка розбіглася за місяць, залишивши країну на свавілля окупантів?

Чи мудрий членкор мав на увазі армії Бельгії, Данії, Голландії, Люксембургу, Норвегії? Але і цих армій 16 червня 1941 року не існувало.

Можливо, йдеться про армію Югославії та Греції, які здалися майже без бою?

А можливо, членкор розповідає про британську армію, яка у травні 1940 року була розбита і пішла з континенту на острови, кинувши 76 тисяч автомобілів, сотні танків, тисячі гармат, кулеметів, радіостанції та безліч іншого майна. Після евакуації з континенту британська армія залишилася практично без важкого озброєння. На британських островах на той момент було менше сотні легких застарілих танків. (British and American Tanks of World War II. New York: ARCO, 1969. Р. 66).

У квітні 1941 року німці вибили британську армію з Балканського півострова, а в травні - з острова Крит. Залишки розбитих частин терміново евакуювали в Єгипет без будь-якого озброєння.

Під час війни Британія так і не змогла створити жодного зразка танка, який би відповідав вимогам війни. Усіх, хто цим питанням цікавиться, відсилаю до книги Д. Флетчера «Великий танковий скандал: британські танки у Другій світовій війні». (Fletcher D. The Great Tank Scandal: British Armour in the Second World War. London: HMSO, 1989).

Або, можливо, у тексті документа від 16 червня 1941 року йдеться про армію США? У момент розгрому британської та французької армій у травні та червні 1940 року танкових військ американської армії зовсім не було, кілька десятків танків були на озброєнні піхоти та кавалерії. Як окремий рід військ, танкові війська США були створені тільки у липні 1940 року. За рік, у червні 1941 року, в американській армії було менше 400 танків допотопної конструкції. (Chamberlain P. and Ellis С. British and American Tanks of World War Two. New York: ARCO, 1969. P. 11).

У документі від 16 червня 1941 року, який опублікувала «Червона Зірка», на який посилалися високочолі членкори, про «вже створені сучасні армії» говориться у множині і про «ті, що створюються» – теж у множині. Так нехай же хтось назве мені хоча б дві вже створені та дві такі, що створюються «високомоторизовані, боєздатні сучасні армії», які існували у середині червня 1941 року, у порівнянні з якими Червона Армія виглядала ні на що не здатною.

Що ж це за армії такі? Уругвайська або парагвайська? Японію не пропонувати. І з танками, і з армійською артилерією у Японії були великі проблеми. Так хто ж ще?

А, точно! Німеччина!

У Німеччині було так:

«У 1941 році німецька армія все ще складалася головним чином з суто піхотних дивізій, які пересувалися пішим строєм, а в обозі використовувалися коні».

Це написав німецький генерал від інфантерії Гюнтер Блюментріт (Фатальні рішення. Москва. Воениздат 1958. С. 74). Ці відомості ніхто ніколи не спростовував. Кожен бажаючий може зібрати скільки завгодно підтверджуючих доказів і документів.

А ось статистика: на 22 червня у Гітлера на Східному фронті в обозах було 750 тисяч коней (Goralski R. World War II Almanac. P. 164).

Це про цю «високорухливу армію, оснащену сучасним спорядженням та озброєнням» нам розповідає центральний орган Міністерства оборони Російської Федерації?

З якоюсь підлою хтивістю «Червона Зірка» поливає лайном свій народ і свою армію (мається на увазі, Радянського Союзу - ред.), публікуючи документ про те, що «керівництво армії складається з неосвічених і невігласів», що «вищий командний склад у якісному відношенні неповноцінний», що «офіцерський корпус в цілому може бути охарактеризований подібним чином», тобто є неповноцінним.

Якби у будь-якій нормальній країні якась газета оголосила офіцерів власної країни неповноцінними, то вона була б негайно закрита. Будівля редакції було б спалена, а всі, хто з неї встиг вискочити, були б забиті арматурними прутами. Міністр оборони, якому ця наклепницька газета підпорядкована, як мінімум був би розжалуваний і з ганьбою вигнаний.

Після тієї статті я так і думав: от зараз з продажного Пашки-Мерседеса погони зірвуть. Але ні. За той злочин проти власної країни (у 1993 році - вже Російської федерації - ред.), проти власної армії Герою Радянського Союзу генералу армії Грачову Павлу Сергійовичу ніхто слова кривого не сказав: гадиш на свою країну, свою армію, ну і продовжуй. І «Червону Зірку» закривати не стали, навіть головного редактора не вигнали.

До речі, про «героя» Павла Грачова. У серпні 1991 року найхитріші вожді Комуністичної партії перебігли на бік повсталого народу і очолили антикомуністичний протест. Першим з військових на бік переможців 20 серпня 1991 року перебіг командувач Повітряно-десантними військами генерал-лейтенант Грачов, який через три дні був призначений першим заступником Міністра оборони і отримав звання генерал-полковника. Не минуло й року, Грачов став генералом армії, міністром оборони Російської федерації.

Наприкінці 1991 року, маючи підтримку Радянської Армії, наймоторніші з комуністичних вождів посприяли розпаду Радянського Союзу, цим зберегли свою владу на місцях і забезпечили собі і своїм близьким казкове особисте збагачення. Роль генерала Грачова у розвалі Радянського Союзу ключова. Але він так і ходив з Золотою Зіркою на грудях, продовжуючи величати себе «героєм» того самого Радянського Союзу, до роздроблення якого доклав свою генеральську руку.

Одне з двох:

- або будь Героєм Радянського Союзу та у відповідності з цією присягою захищай Радянський Союз до останнього подиху;

- або, порушивши присягу, трощи Радянський Союз, але тоді не називай себе «героєм» Радянського Союзу, який ти сам знищуєш.

Під керівництвом «героя» підпорядкована особисто йому газета «Червона Зірка» виливала на країну (у 1993 році - вже Російську Федерацію - ред.) та її армію тонни бруду, оповідаючи про те, що «солдат недостатньо спритний та кмітливий» що «піхота здатна виконувати накази командування, але не можна сказати, що вона робить це добре».

Німецькі генерали, які воювали на Східному фронті, мали зовсім інший досвід:

«Російське вище командування знає свою справу краще, ніж головне командування будь-якої іншої армії».

Це написав генерал-майор Фрідріх Вільгельм фон Меллентін, який вступив у Другу світову війну начальником розвідки 1-ї армії, а завершив її начальником штабу 5-ї танкової армії. (Танкові битви. Москва. ИПЛ. 1957. С. 244).

...А Міністерство оборони Росії на такі одкровення не реагує. Міністерство оборони твердить не втомлюючись, що «система тилового забезпечення Червоної армії у разі війни впаде».

Саме час здивуватися. У 1941 році система тилового забезпечення Червоної Армії не впала. Але у 1993 році міністр оборони генерал армії Павло Грачов про це явно не знав. Про це не знали задоволені життям генерали Міністерства оборони, про це не знали відповідальні товариші з Генерального штабу, про це не здогадувалися ожирілі полковники «Червоної Зірки». Тому через півстоліття на весь світ так і твердили: впаде, впаде, впаде!

Червона Армія змогла протистояти «високорухливій армії, яка діє у наступальному дусі, оснащена сучасним спорядженням та озброєнням». Але історичні факти не цікавлять бравих генералів і високочолих членкорів. Якщо центральний орган Міністерства оборони Росії наказав повторювати, що не зможе встояти, так тому й бути: не зможе!

Перед нами – зовсім невелика витримка всього з однієї статті у «Червоній Зірці». Якщо відкриємо «Правду», «Російську газету», «Батьківщину», «Аргументи і Факти», «Літературну газету», «Військово-історичний журнал», то потонемо у багнюці. Всі вони переповнені одкровеннями про те, що в Червоній Армії не було ні кулеметів, як у німців, ні хороших танків, ні літаків».

Тон цьому мерзенному хору задає Міністерство оборони Росії.

І ось питання: а де веселі хлопці з Центрального органу Міністерства оборони накопали весь цей матеріал про «керівництво армії, яке складається з неосвічених і навіть невігласів», про «вищий командний склад в якісному відношенні неповноцінний», про «неповноцінний офіцерський корпус», про «недостатньо спритного та кмітливого солдата, про «брак сучасного спорядження, озброєння та техніки»?

Але навіть не це цікаво. Звідки у «Червоної Зірки» ця тупа впевненість у тому, що якби німці напали у 1941 році, то система тилового забезпечення Червоної Армії неодмінно впала би?

Щороку до 9 травня «Червона Зірка» сурмить про Велику Перемогу, а через півтора місяці – про те, що ніякої Перемоги бути не могло, бо Червона Армія не зможе протистояти "високорухливій армії, яка діє у наступальному дусі, оснащена сучасним спорядженням та озброєнням".

Де джерело цих приголомшливих відкриттів?

Адже не самі ж жартівники з «Червоної Зірки» всю цю хрень придумали!

У тому і біда, що не самі. Уся ця лабуда отримана Міністерством оборони Росії прямо з Державного департаменту США.

З Держдепу!

Про це «Червона зірка» з властивою їй відвертістю заявила у передмові до цієї мерзотної статті. І опублікувала статтю. І супроводила захопленими коментарями, мовляв, Держдепу краще знати про стан Червоної Армії у червні 1941 року.

Тепер давайте розберемося, що ж це за документ такий, хто вигадав таку нісенітницю про стан Червоної Армії, і куди відправив 16 червня 1941 року.

Склали його два американських розвідника – майори Ітон і Мішела, які працювали у Радянському Союзі, прикриваючись офіційними посадами працівників апарату військового аташе. Великі начальники у Вашингтоні прочитали отриманий з Москви лист, розписалися, а потім, як належить, відправили його в архів.

В архівах Держдепу документ пролежав 48 років. У 1989 році «Криголам» був вперше опублікований у Німеччині німецькою. І одразу цей документ був кимось вилучений з архівів і направлений провідним німецьким історикам як матеріал для спростування: не могла Червона Армія готуватися до нападу, у неї офіцерський склад був неповноцінним!

Серед інших такий лист отримав професор Йоахім Хоффман і переслав мені: милуйся, що американські дурні писали про Червону Армію.

Після Другої світової війни і до сьогодні баталії між німецькими істориками досягають напруги вуличного мордобою. Однак у питанні про зміст цього «документа» розбіжностей не виникло. Всім було ясно, що американські так звані «розвідники» про стан Червоної Армії не знали взагалі нічого. Тому в Німеччині на цей «документ» ніхто посилатися не став.

Наступного року «Криголам» вийшов у Британії, і провідні британські військові історики теж отримали лист Держдепу. Зокрема, «документ» отримав професор Джон Еріксон. До «Криголаму» він ставився різко негативно. Але «документом» не скористався, цитувати балаканину американських "розвідників" не став. І ніхто не став.

А потім «Криголам» вийшов у Росії. І одразу увінчаний лаврами чесний історик Віктор Леонідович Мальков цей «документ» як би зовсім випадково розкопав у архіві Держдепу. І переслав до Москви.

Віктор Мальков – заслужений діяч науки РФ, академік Російської Академії природничих наук, доктор історичних наук, професор, лауреат Державної премії.

Центральний орган Міністерства оборони «Червона Зірка» цей «документ» опублікував, висловивши подяку академіку. Вдячність висловлювали інші газети і журнали, дружно посилаючись на «визначне історичне відкриття». Академік Мальков був обласканий владою...

І зраділи патріоти всіх мастей: ось воно, підтвердження того, що народи Радянського Союзу ні на що не здатні! Читайте: вище командування Червоної Армії складається з неосвічених людей! Офіцерський склад неповноцінний! Якщо буде війна між Радянським Союзом і Німеччиною, радянський тил впаде! Не зможе Червона Армія протистояти! Ось тут так прямо і написано: не зможе!

У співробітників редакції «Червоної Зірки» був привід веселитися. Редакція повинна була супроводжувати цю публікацію своїм коментарем: ось яка дурна американська розвідка!.. Ви тільки подивіться на цих розумників! На цих провісників! Впаде тил? Ні, не впав!

І редакція веселилася. Щоправда, зовсім з іншого приводу: нарешті знайшовся документ, який свідчить про нашу (російську - ред.) расову неповноцінність! Ми ж ні на що не здатні!

* * *

Обурлива не дурість американських розвідників, а позиція «Червоної Зірки», яка супроводжувала всю цю мерзоту таким коментарем:

«Пропонований нижче документ у вітчизняній пресі публікується вперше. Він виявлений у паперах держдепартаменту США співробітником Інституту загальної історії РАН професором Віктором Мальковим. Це донесення відділу військового аташе США у Москві від 16 червня 1941 року. Його автори, майори Ітон і Мішела, професіонали високого класу, які прослужили в Москві багато років і закінчили свою кар'єру в службі військової розвідки США після війни на генеральських посадах".

Поки Держдеп пропонував цей «документ» західним історикам, його ніхто не використовував: дурість б'є в очі. Але як тільки його опублікувала «Червона зірка», все це паскудство миттєво увійшло в науковий обіг».

І понеслося: так у них вище керівництво складається з неосвічених людей! Так у них офіцерський склад неповноцінний! Так у них зброї не було сучасної!

А посилання зовсім не на Держдеп, не на двох абсолютно безграмотних американських «розвідників», а на «Червону Зірку»: дивіться – це опубліковано в центральній військовій газеті! Читайте, вони самі визнають себе неповноцінними! Вони самі пишуть про свою допотопну техніку, про неосвічених генералів і дурних солдатів.

Назвіть мені номер «Червоної Зірки», в якому говорилося б, що американський солдат недостатньо кмітливий. Або німецький. А про нашого (російського - ред.) можна...

Віктор Суворов, історик, письменник (Великобританія)

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-