3 квітня. Пам’ятні дати

3 квітня. Пам’ятні дати

1706
Ukrinform
3 квітня 1990 року над міською Ратушею Львова було піднято синьо-жовтий прапор

Цього дня на сесії Львівської міської ради депутати першого демократичного скликання під головуванням тодішнього міського голови Богдана Котика ухвалили історичне рішення підняти жовто-блакитний прапор на будівлі міської Ратуші. До того український стяг майорів над Львовом 72 роки тому, й підіймали його Січові стрільці. Варто нагадати, що у 1990 році Україна була ще УРСР, правили нею комуністи і підняття українського національного стяга сприймалося в Києві як «акт місцевої самодіяльності». До речі, перше за радянських часів публічне підняття українського прапора теж відбулося у Львові. 26 квітня 1989 року на площі Ринок під час велелюдного мітингу, присвяченому третім роковинам Чорнобильської катастрофи, один із активістів Товариства Лева підняв жовто-блакитний український прапор з вишитим на ньому золотим тризубом. Але першим українським містом де було піднято синьо-жовтий прапор над будівлею міської ради був Стрий. Сталося це 14 березня 1990 року. Наступним став Тернопіль – 23 березня 1990, потім – Львів, Івано-Франківськ. Першим містом за межами Галичини став Житомир. Там офіційно вивішали національний стяг 13 червня 1990. До Києва черга дійшла 24 липня 1990 року, коли на Хрещатику, біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор. Львів’яни щороку відзначають День підняття українського прапора над міською ратушею, адже це стало важливим кроком на шляху до відновлення незалежної держави. Спочатку відбувається урочисте богослужіння, а потім віче з нагоди чергової річниці підняття національного стяга в місті. Після урочистої  церемонії підняття прапора над Ратушею львів’яни виконують гімн України. Участь у заходах зазвичай беруть представники громадськості, священики всіх конфесій, депутати, працівники міської ради, міські голови Львова.

Події дня:

110 років тому (1907) був заснований Саскачеванський університет (Канада). Налічує нині більш ніж 15 тис. студентів і наукових працівників та є найбільшим університетом у Саскачевані. Також він входить до асоціації 15 найбільших дослідницьких університетів Канади. Серед випускників цього вишу – Роман Гнатишин – 24-й генерал-губернатор Канади (1990–1995), Влас Даркович – відомий меценат, економіст українського походження і Рой Романов – етнічний українець, канадський політик, 12-й Прем’єр Саскачевану (з 1991 до 2001), почесний професор Чернівецького університету.

Ювілеї дня:

99 років з дня народження Олеся Терентійовича Гончара (1918-1995), українського письменника і громадського діяча, академіка, Героя України (2005). Автор повісті «Земля гуде», романів «Прапороносці», «Людина і зброя» (Державна премія ім. Т. Шевченка), «Тронка», «Твоя зоря», «Собор». Письменник – автор сценаріїв кількох художніх фільмів, за його творами поставлено спектаклі та оперу. Народився Олесь Гончар на Полтавщині. Навчався у Харківському університеті, але навчання перервала війна. У складі студентського батальйону Гончар добровольцем пішов на фронт. У 1946 році закінчив Дніпропетровський університет. Перші літературні спроби молодого письменника – оповідання й повість – з’явилися ще 1938 року. Перебуваючи на фронті, писав вірші, які публікувались у фронтовій газеті. У повоєнні роки розпочав діяльність професійного літератора. Письменник чимало зробив для утвердження української мови, послідовно і самовіддано обстоював її державний статус. Стояв біля витоків створення Народного Руху України.

95 років від дня народження Карло Лідзані (1922), італійського кінорежисера, сценариста, історика кіно, одного з провідних майстрів італійського політичного кінематографа. Почав свою кар’єру в кіно знаменитим фільмом «Обережно, бандити!»; поставив гостросюжетні, зняті в документальній манері антифашистські фільми «Горбун», «Золото Рима», «Веронський процес», «Муссоліні; останній акт» та інші.

93 роки від дня народження Марлона Брандо (1924-2004), американського кіноактора. Знімався у фільмах: «Дикун», «Трамвай «Бажання»», «В порту» (премія «Оскар», 1954), «Останнє танго в Парижі», «Хрещений батько» (1972; премія «Оскар», яку він відмовився отримувати на знак протесту проти дискримінації індіанців), «Апокаліпсис наших днів», «Осінь патріарха», «Дезіре» та ін. Брандо з його «брутальною харизмою» був першим у Голлівуді, хто перейшов до гри за системою Станіславського (там її називали «Методом»), прийнявши її цілковито і беззастережно. Він був першим, хто порушив лаковану театральність американської «фабрики мрій». Брандо не грав, а жив у кадрі. І був надзвичайно переконливим у цьому. Після нього з’явилась плеяда блискучих американських акторів, таких як Джеймс Дін, Джек Ніколсон, Пол Ньюман, Роберт Де Ніро, Аль Пачіно (і, навіть, кращі актори наступного покоління: Шон Пен, Джонні Депп, Едвард Нортон). Усі вони є його послідовниками. У Брандо була нелегка доля і майже не було дитинства. Його мати спилася, батько завжди був ним невдоволений. Няня, яку він обожнював (вона ж бо заміняла йому батьків), кинула його заради сумнівного коханця. Все це, значною мірою вплинуло на формування його характеру та творчої особистості. В автобіографічній книзі «Пісні, яких навчила мене мати» Брандо пише: «Моя невпевненість у собі подарувала мені здібність наслідування. Тому що дитина, яка відчуває себе небажаною – постійно примірює на себе якусь нову особистість – таку, яку б всі з радістю прийняли». Останні роки життя актора супроводжували постійні скандали (11 дітей, декілька дружин, надмірна вага, лінь і т. п.), але це жодним чином його не обходило. Як і не обходила його власна популярність. «Господи! Та ви ж геній!», - полишивши натяки, вигукнула тележурналістка, беручи інтерв’ю у актора. Брандо, на очах потемнівши з виду, одразу ж парирував: «Певно, ви смієтеся. Я – геній? Геній це Моцарт, Мікеланджело… Треба бути обачнішою з такими словами…»

30 років від дня народження Івана Сергійовича Сеная (1987), українського боксера-любителя, чемпіона Європи 2008 року у середній ваговій категорії. У 2004 році став чемпіоном України серед юніорів. Виступ 2008 року у чемпіонаті Європи був дебютом Сеная у національній збірній. Він замінив Сергія Дерев’янченка, який захворів перед змаганнями. У квітні 2010 року в Єревані, на Міжнародному турнірі «Гагіка Царукяна» Іван Сенай здобув золото у напівважкій вазі.

Роковини смерті:

335 років з дня смерті Бартоломе Естебана Мурільйо (1618-1682), іспанського живописця, одного з засновників і першого президента Академії мистецтв у Севільї (1660). Все своє життя художник безвиїзно жив у Севільї, де був надзвичайно популярним. Він виконував численні замовлення різноманітних церковних організацій міста, створюючи великі живописні цикли, писав жанрові картини, портрети. М’яка і привітна людина, Мурільйо був оточений друзями і учнями; багато хто з художників намагався наслідувати його манеру письма. У порівнянні зі своїми старшими сучасниками «великими іспанцями» Веласкесом, Ріберою, Сурбараном – Мурільйо надто ліричний (інколи аж до сентиментальності). Його картини позбавлені сили, драматизму, внутрішньої напруги, яскравості та випуклості образів, притаманних кращим зразкам іспанського живопису. Художник більш близький до італійського академізму і барокового церковного мистецтва. До його кращих картин належать: «Святе сімейство», «Різдво Богоматері», «Хлопчик з собакою», «Хлопчик з фруктами».

120 років з дня смерті Йоганнеса Брамса (1833-1897), німецького композитора, піаніста, диригента. Автор чотирьох симфоній, скрипкового та 2-го фортепіанного концерту, «Німецького реквієму», «Угорських танців», камерно-інструментальних і вокальних творів. Один із найвидатніших представників європейської музичної культури другої половини ХІХ ст. Музична спадщина Брамса надзвичайно об’ємна й охоплює багато жанрів (за винятком балету і опери). Особливо визначними є досягнення композитора в галузі симфонічної музики. В той час, коли на Заході симфонія переживала кризу, Брамс виступив з новою концепцією, довівши своєю творчістю життєздатність симфонії класичного типу. В музиці Брамса немов присутні два полюси – буремно-протестуюче, «вибухове» начало та інтимна задушевна лірика. Пристрасть і ніжність, порив і відчай сплітаються в єдиний клубок протиріч. Помітив молодого невідомого композитора Роберт Шуман. Він назвав Брамса композитором, котрий «ідеально передав дух свого часу». Цікаво, що Брамс не належав до жодного з двох ворогуючих між собою музичних таборів – ані до прибічників Ференца Ліста й Ріхарда Вагнера (веймарська школа), ані до епігонів Фелікса Мендельсона і Роберта Шумана (лейпцизька школа). Композитор займав своє, особливе місце. З 1862 року він жив у Відні (в рідному Гамбурзі він не міг знайти роботу), де й помер. Похований на центральному кладовищі Відня.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-