У шкурі бійця. Фоторепортаж з полігону

Titu Alma Фоторепортаж 20.03.2017 17:44 1409

Добу в шкурі «Марусиних ведмедів» провели 18 журналістів

«Наша задача – максимально втягнути вас у шкуру звичайних бійців... На жаль, мені керівництво не дає це зробити повною мірою. Але я постараюсь витягнути вас із зони комфорту максимально», - так анонсувала Маруся Звіробій курс розвідника, який чекав на нас в 199-му Навчальному центрі ВДВ Збройних Сил України.

Фото: Багмут Павло

На те, щоб журналістів добряче поганяли, Марусі дав добро сам командувач ВДВ, Герой України генерал-лейтенант Михайло Забродський.

Мій напарник Паша проходив строкову службу, тож команди “Шикуйсь в колону по три! Бігом! Положення для стрільби лежачи прийняти!”, як і загальний побут та атмосфера полігону, йому були не в новину. Та й з автоматом поводився він вправно і відстрілявся досить влучно. Цивільні хлопці та дівчата вчилися на ходу, прикладаючи максимум зусиль, що не могло не викликати поваги інструкторів. Варто додати, що тренування цивільних виявилось для наших наставників ще й психологічною розрядкою, простіше кажучи, наша різнобарвна команда їх добряче повеселила.

Фото: Худякова Олена

З досвідом добровольця я вважала, що мені буде все звично та легше за інших, але не так сталося, як гадалося. «Що, у броніку в розвідку?», - вже захекавшись, я питала інструктора, дивлячись з-під лоба, а він посміхався – «Ви на полігоні, курсанте». В ході виконання завдань я вкотре відчула важливість тренувань, коли хочеш навчитися будь чому – хоч малюванню, хоч військовій справі – навчання багато не буває, розвиватися і відпрацьовувати навички треба постійно. В бою ти не виростеш до рівня своїх можливостей, а впадеш до рівня навику, і це варто пам’ятати тим, хто прагне захищати Батьківщину, але нехтує підготовкою.

1
2

Всі наші інструктори здобули досвід бойових дій в АТО – ДАП, Дебальцеве, Савур-Могила, може тому поряд із ними відчувався той особливий дух, який помітили хлопці, що служили строкову. «Це зовсім не схоже на ту армію», – так вони казали. І це правда. На воїнах, які нас навчали, окрім їхніх шрамів, викарбувалася справжність, щирість, внутрішня сила, здобута в жорстоких випробуваннях, і бойове побратимство. Хто б що казав, але коли такі воїни вчитимуть зміну – це буде інша армія. Нехай вона тільки народжується, нехай забагато ще перепон на довгому шляху становлення, але перші кроки роблять ті, хто доводив свою вірність власною кров’ю.

1
1

«Дєд, вези їх тією дорогою, хай відчують», - сміється сержант Бас, поки «курсанти» в обвісі зі зброї разом з апаратурою втрамбовуються у ГАЗ-66 – «шишарик», як його лагідно звуть військові. «Курсанти» ж на кожному кроці вчилися підтримувати одне одного (іноді буквально в прямому сенсі) :)  «Наша справа зробити з вас родину», - казала Маруся перед початком курсу.

2

Розвідгрупа з журналістів за день подужала вогневу, тактичну, медичну підготовку, а ввечері, разом із сутінками, прийшов час основ розвідки і маскування. Ми мали обрати місце засідки на заданому інструктором секторі, залягти і вести спостереження, не видаючи себе. За це завдання група отримала високу оцінку, більшість засідок досвіченому снайперу виявити не вдалося, ще й сутінки були на нашому боці, але над спостереженням ще слід попрацювати: багатенько хто сховався так, що нічого навкруги не міг побачити. :)

1
1

На ночівлю ми прибули до табору, який нагадував стоянку мисливців у тайзі – шалаші з гілок, вогнища «ладдя». Ми мали виставити пости, призначити чергових по табору – все, як на війні, хіба що окопуватись не довелося.

1
1

Тепер група отримала кілька цинків холостих набоїв – за ніч нам довелося відбивати атаки диверсійних груп, іноді ДРГ відчайдушно атакувала нас на танку Т-80 з криками «Ура!». :)

1

Якщо на початку ночі деякі наші пости «ворог» легко знищував і проходив у табір, то з часом взаємодія у групі поліпшилася, і журналісти-розвідники стали краще справлятися з захистом табору. Одні заряджали магазини, інші швидко займали позиції й підтримували товаришів вогнем, поступово привчаючись оцінювати ситуацію і економити набої – тоді, коли це було можливо.

1

На світанку завершився крайній наш бій, але не завершилися випробування – під дощем ми згортали табір і вантажилися на «шишарік», який повезе нас на танкодром. Там на групу чекала обкатка танком.

1

Тут ми побачили того нічного звіра, гарчання якого звучало для нас, як сигнал тривоги. «Не бійтеся, ця звірюка лагідна», – посміхався механік-водій.

1

Танкодром під дощем нагадував розмиті несподіваною зливою дюни. Нам показали яму, з якої ми мали вести вогонь, потім присісти і, коли над нами пронесеться лагідна звірюка вагою в 46 тонн, кинути гранату, намагаючись потрапити під башту танка. І це випробування група виконала, долаючи страх і втому після безсонної ночі.

1

Чесно скажу – я приємно вражена взаємодією нашої нашвидкуруч зібраної групи, ніхто не жалівся і не скиглив, хіба що тихо про себе. :) Коли по завершенню тренувань у Марусі брали інтерв’ю і спитали – чи вдалося створити з журналістів бойову родину, вона відповіла питанням: «А ви як гадаєте?». Звідусіль почулося дружне: «Так!». – «Ну от бачите», – сказала ця дівчина-воїн, на обличчі якої – чарівна посмішка, а в підрозділі – залізна дисципліна.

Фото: Олександр Хоменко

«У мене давно не було таких щирих курсантів. Аж душа відпочила», – написала у ФБ Маруся Звіробій, і це краще визнання й оцінка, яку ми могли заслужити, колеги! :)

Titu Alma.

Перше фото:  Павло Багмут

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-