3 березня. Пам’ятні дати

День встановлений 20 грудня 2013 року на 68-й сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй з метою підвищення рівня обізнаності у питаннях дикої фауни і флори. Безумовна цінність дикої природи співвідноситься з екологічними, генетичними, соціальними, економічними, науковими, освітніми, культурними, рекреаційними і естетичними аспектами розвитку суспільства та добробуту людей. Цей день нагадує нам про необхідність посилення боротьби зі злочинами щодо дикої природи, які мають далекосяжні економічні, екологічні та соціальні наслідки. Дата відзначення Дня вибрана не випадково - цього дня у 1973 році була прийнята Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, яка відіграє важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі зникаючими видами. Членами Конвенції є 183 держави, у тому числі Україна, яка приєдналася до неї у травні 1999 року. У 2017 році Всесвітній день дикої природи проходить під гаслом «Слухай голоси молодих». Адже, як зазначає ООН, сьогоднішній день - це нова можливість для молоді заявити про необхідність термінових дій по захисту природи і продемонструвати свою солідарність у цьому питанні.

Події дня:

Цього дня у 1918 році у Бресті-Литовському був підписаний сепаратний мирний договір між Радянською Росією з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з іншого. Документ був підписаний на умовах, висунутих Росії:  вона визнала незалежність України та Фінляндії, втрачала Польщу, Естонію, Латвію і Литву, Грузію та ряд вірменських областей, які переходили до Туреччини. Цей мир – важкий, принизливий для Росії, забезпечив їй, тим не менш, вихід з війни і фактично врятував більшовицьку владу. Після багатьох невдач Росії на фронтах Першої світової, повалення монархії та Жовтневого перевороту 1917 року, країна була вщент виснажена. І тому у грудні 1917 погодилась розпочати з Німеччиною сепаратні мирні переговори, направивши до Бресту-Литовського делегацію на чолі з Левом Троцьким. Водночас у Бресті-Литовському німцями проводились переговори і з іншими делегаціями, результатом чого стало підписання 9 лютого 1918 року мирного договору між Українською Народною Республікою та Німеччиною і Австро-Угорщиною. Відповідно цього документу, Німеччина брала на себе зобов’язання домогтись визнання незалежності УНР з боку Радянської Росії. Аналогічні вимоги Німеччина висунула перед Росією і щодо Естляндії та Ліфляндії. Це призвело до припинення переговорів між Німеччиною і Росією, і у лютому військові дії на Східному фронті відновились. Німецькі та австрійські війська зайняли Прибалтику і Україну, наблизились до Петрограда, що змусило Леніна заради збереження радянської влади, погодитись на підписання 3 березня 1918 року мирного договору з Німеччиною. В результаті цих домовленостей Росія втратила 780 тис. кв. км території з населенням 56 млн (третину населення Російської імперії), на якій знаходилися 27% оброблюваних чорноземів і 26% залізничної мережі, виплавлялося 73% чавуна і сталі, добувалося 89% вугілля і вироблялося 90% цукру. Проте, після Листопадової революції 1918 року у Німеччині, Росія в односторонньому порядку анулювала Брестський договір, і вже у 1919 році завоювала Україну і Грузію. Згодом у 1939 - захопила частину Польщі, а в 1940 - прибалтійські республіки. Свою незалежність ці країни поновили лише після розпаду СРСР у 1991 році.

Ювілеї дня:

170 років тому народився Александер Белл (1847-1922), американський інженер, винахідник. В 1876 році одержав патент на практично придатний до експлуатації телефон, у 1877 – додатковий патент на мембрану й арматуру.

155 років від дня народження Олексія Миколайовича Бекетова (1862–1941), українського архітектора, педагога. Професор Харківського будівельного інституту. За його проектами збудовано велику кількість споруд по всій Україні: у Харкові (інститут механізації та електрифікації сільського господарства), Катеринославі (нині Дніпро; головний корпус гірничого інституту та управління Катерининської залізниці), Лубнах (будинок жіночого училища, тепер школа), Сімферополі (театр), Донецьку (університет). Працював і як художник-аквареліст (пейзажі Криму, архітектурні мотиви).

121 рік від дня народження Івана Сергійовича Паторжинського (1896-1960), видатного українського співака (бас), педагога, фундатора і першого голови правління Українського театрального товариства (нині спілка театральних діячів України). Працював у Харківському (1925-1935) і Київському (1935-1952) театрах опери та балету; з 1946 року – професор Київської консерваторії. Блискучий і неперевершений виконавець партій Карася у «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського, Виборного, Тараса Бульби («Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» Лисенка), дяка Гаврила в опері «Богдан Хмельницький» Данькевича. А як проникливо виконував він Шевченковий «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Взяв би я бандуру», чумацькі, бурлацькі, жартівливі українські народні пісні! Серед учнів Івана Паторжинського Євген Червонюк, Дмитро Гнатюк, Андрій Кікоть. Співака називали «українським Шаляпіним» - порівняння втішне й приємне, навіть, попри те, що воно все ж таки порівняння. Іван Паторжинський народився в селі Петро-Свистунове (тепер Запорізької області). Батько був священиком, готувався до духовної кар’єри й Іван. Разом з молодшим на п’ять років братом Федором (до речі, в того теж був чудовий бас), він закінчив бурсу, вчився в семінарії. З дитинства співав у церковному хорі, але мріяв про театр. Прикметно, що від свого коріння артист ніколи не відхрещувався: звісно, не афішував, але й не цурався минулого – дитинства, юності. На початку 50-х років він разом з легендарним Іваном Козловським співав Пасхальну Всеношну у Володимирському соборі. Вони були людьми старого гарту – не з лякливих. А ще, разом із співачкою Марією Литвиненко-Вольгемут (багаторічна колега, партнерка по сцені, товаришка) Іван Паторжинський заступився за арештованого енкаведистами композитора Костянтина Данькевича. І того, зрештою, відпустили. Однією з найулюбленіших оперних партій співака була роль Тараса Бульби в однойменній опері Миколи Лисенка. Але світової слави Паторжинський зажив після виконання партії Карася в опері «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського. Дует Одарки у виконанні Литвиненко-Вольгемут і Карася – Івана Паторжинського й досі залишається неперевершеним, хоча його виконувало чимало талановитих артистів. Про свою роль Іван Сергійович казав наступне: «Я прагну показати Карася, як людину, що вийшла з самісіньких глибин нашого працелюбного і свободолюбного народу. Підкреслюю в образі свого героя любов до рідної землі, її народу. Адже в Карасі живе… відвага, чесність, прямота, безмежна сміливість хороброго запорізького козака, для котрого характерними є відчуття товариськості, патріотизму».

105 років від дня народження Джин Харлоу (1911-1937), американської актриси кіно, зірки екрану 30-х років минулого століття. Знімалась у фільмах В. Флемінга «Червоний пил», «Нерозважлива» (в дуеті з К. Гейблом), гангстерських фільмах («Таємна шістка», «Ворог суспільства», «Звір міста»), комедіях і мелодрамах («Платинова блондинка», «Обід о восьмій», «Саратога»).

Роковини смерті:

70 років від дня смерті Філарета Михайловича Колесси (1871-1947), українського фольклориста-музикознавця, композитора, літературознавця, академіка АН УРСР. Професор Львівського університету. Основоположник українського етнографічного музикознавства. Музичну освіту здобув у Відні. У Віденському ж університеті захистив дисертацію доктора філології. Досліджував ритміку українських народних пісень, народні пісні Підкарпаття, Лемківщини, Полісся, українські думи. Автор хорових творів, обробок народних пісень. Репрезентував українську науку на міжнародних конгресах етнографів. У 1907 році Філарет Колесса брав участь в організованій Лесею Українкою та її чоловіком Климентом Квіткою етнографічній експедиції, метою якої був запис мелодій історичних кобзарських дум. В одному з листів Леся Українка пояснювала, чому їхній вибір припав на Колессу: «…бо се дуже серйозний і розумний музикант-етнограф, і, певно, в нього діло вийде добре». Леся Українка сама й субсидіювала експедицію. Знаючи, що від неї грошей Колесса не візьме, а сам таких коштів не має, поетеса надіслала 565 австрійських крон для оплати експедиції від імені невідомого «субсидіатора». Науковець радо погодився на пропозицію, яка цілком відповідала спрямуванню його наукової діяльності. Але всі добре розуміли складність цієї справи за умов, коли діяла урядова заборона на українську мову і культуру. Як і очікувалось, Колесса не одержав урядового дозволу на подорожування по селах для вишукування кобзарів (поліція переслідувала тих, хто попадався з бандурою). Вихід був єдиний – зібрати десь кобзарів. Допоміг відомий художник, графік, знавець кобзарства Опанас Григорович Сластіон. Він надав Колессі у себе в Миргороді помешкання, купив фонографа (апарат для механічного запису та відтворення звуку) та фонографічні валики.