27 лютого. Пам’ятні дати

Християни дотримуються чотирьох постів: Пилипового (40-денний піст перед святом Різдва), Великого, Петрового (присвяченого святим рівноапостольним Петру і Павлу) та Успенського (двотижневий піст у серпні на честь Успіння Пресвятої Богородиці). Найважливішим і найсуворішим у цій ієрархії є Великий піст, що передує найбільшому християнському святу Пасхи. Під час цього посту, а його ще називають святою Чотиридесятницею, забороняється не лише вживання м’яса і будь-яких м’ясних продуктів, але й молока, яєць, риби. Послаблення буває тільки на великі свята – Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня) та на Лазареву суботу (тоді дозволяється ікра). Послаблювати піст дозволяється також дітям, вагітним жінкам, хворим. Великим він зветься не тільки через те, що триває аж 40 днів, а й через своє значення в житті кожного православного християнина. Початок Великого посту символізує початок духовної боротьби з гріхами та злими намірами через покаяння, молитви та добрі вчинки. Вважалося, що на час посту все повинно мати скромний вигляд. Тому українські жінки ховали подалі в скрині яскравий одяг, прикраси, а чоловіки-курці (навіть найзатятіші) клали люльку і тютюн на полицю й не доторкалися до курива впродовж посту. Заборонені були під час святої Чотиридесятниці статеві взаємини, веселощі й забави. Вельми популярним було в давнину під час посту давати якусь обітницю й суворо її дотримуватися. У цей час господиня мала готовати їжу пісну, але поживну: наприклад борщі, капусняки, горохові супи, заправлені олією, а також різні пиріжки, солодкі паляниці з маком і медом. Дехто взагалі відмовлявся вживати в окремі дні будь-яку їжу, навіть воду, а від Чистого четверга і до Великодня голодували три дні поспіль. Але ще важливішим був духовний піст, що мав очистити людину від грішних думок й підготувати до зустрічі Великодня – світлого Христового Воскресіння. Цього року Пасха випадає на 16 квітня як для християн східного, так і західного обряду.

Два роки тому в самому центрі Москви неподалік Кремля був убитий російський політик та опозиціонер Борис Нємцов (1959-2015). Вбивство сталося за день до запланованого на перше березня у Москві опозиційного маршу «Весна», а також напередодні оприлюднення ним доповіді «Путін і війна», в якій він збирався продемонструвати докази участі російської армії у війні на Донбасі та причетності до цього самого Путіна. Як відомо, політик засуджував окупацію Росією українського Криму, закликав чинити ідеологічний тиск на Кремль.

Ювілеї дня:

210 років від дня народження Генрі Водсворта Лонгфелло (1807-1882), американського письменника-романтика, перекладача. В епічних поемах, баладах, ліриці звертався до героїчного минулого США, середньовічних легенд, християнської тематики, викривав рабство і релігійний фанатизм (збірки «Пісні неволі», «Перелітні птахи», «Голоси ночі», поеми «Еванджеліна», «Сватання Майлза Стендіша», «Пісня про Газавату» та ін.). Переклав «Божественну комедію» Данте. Перший український переклад творів Лонгфелло належить Михайлу Павлику (вірш «Сон невільника», 1873). «Пісню про Гайавату» вперше переклав Олександр Олесь у 1912 році.

130 років від дня народження Петра Миколайовича Нестерова (1887–1914), військового льотчик, штабс-капітана. Засновник вищого пілотажу. В серпні 1913 року вперше в світі зробив у районі Києва на літаку замкнену петлю (петля Нестерова). В 1913–1914 роках взяв участь у першому в історії авіації груповому польоті за маршрутом Київ – Остер – Ніжин – Київ, здійснив рекордні перельоти Київ – Одеса – Севастополь і Київ – Гатчина. Під час 1-ї світової війни воював на Південно-Західному фронті, зробив 7 бойових вильотів. Загинув у бою, вперше застосувавши повітряний таран і знищивши австрійський літак. Похований в Києві.

115 років від дня народження Джона Ернста Стейнбека (1902–1968), американського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури (1962). Автор соціального роману «Грона гніву», роману «Зима тривоги нашої», збірки оповідань «Руденький поні», повісті «Консервний ряд». Шлях Стейнбека до літературних вершин не був легким. До миті, коли йому вручали нагороду від президента США і «нобелівку», а для молоді він став справжнім літературним гуру, Стейнбек змінив масу занять і професій: батракував на ранчо, підробляв на будівництві автошляхів, мив пробірки в лабораторії, стояв за прилавком галантерейної крамниці. Його батьки, люди досить скромних статків, не мали можливості постійно допомагати синові (в сім’ї було ще три дочки), і молоді роки майбутнього письменника минули у боротьбі за освіту, яку можна було одержати лише ціною важкої праці. «Я страшенно бідую. Спочатку мені треба нагодувати інших, а вже потім поїсти самому. Я повинен жити серед брудного посуду і засмальцованих фартухів, аби отримати право вивчати психологію і логіку»,  – писав він, ділячись враженнями від роботи в кав’ярні каліфорнійського містечка Пало-Альто. Стейнбек так і не закінчив курсу в Стенфордському університеті.

105 років від дня народження Якова Борисовича Давидзона (1912–1998), українського фотомитця чиї знімки давно вже стали історією, перший фотокор лауреат Шевченківської премії (1977). Яків Давидзон не розлучався з фотоапаратом понад 60 років. Його дебют відбувся 12 грудня 1937 року. Тоді 25-річний Давидзон зробив кілька знімків на виборчій дільниці заводу «Ленінська кузня», віддав їх у редакцію однієї з вечірніх газет, де один з них надрукували. Потім була робота в республіканській газеті «Колгоспник України» (нині «Сільські вісті»), у фотохроніці РАТАУ (нині Укрінформ); під час радянсько-німецької війни був фото кором на фронті. Об’єктив його фотокамери назавжди увіковічнив миттєвості війни: бої за Харків, Воронеж, Сталінград… Після війни Яків Давидзон понад 50 років працював фотокором газети «Радянська Україна» (нині «Демократична Україна»). Помер в Америці, де жив останні 4 роки свого життя.

104 роки тому народився Поль Рікер (1913-2005), французький філософ, автор фундаментальних праць з герменевтики і практичної філософії. «Я був сиротою, виховувався дідусем і бабусею, тобто… був віддалений від них дистанцією у два покоління. Дитиною я дуже рано почав читати; читав захлинаючись і не брав участі в іграх з іншими дітьми та підлітками. Я був зайнятий, передусім – роздумами», – так згадував Поль Рікер своє дитинство. Він народився на півдні Франції, в Валансі, в родині протестантів, закінчив Раннський університет, потім вивчав філософію в Сорбонні. В роки, які передували Другій світовій війні, Поль Рікер викладав у ліцеях. У 1940 його призвали в армію, але невдовзі він потрапив у полон і майже весь період окупації провів у таборі для військовополоненних. У таборі Рікер вивчав філософію Ясперса. Згодом він напише: «Саме завдяки Карлові Ясперсу я захопився німецькими мислителями, попри всю ту брехню, що нас оточувала, попри «терор Історії»». Після війни Рікер повернувся до викладацької діяльності: в 1956 він отримав кафедру філософії в Сорбонні; в 1967 став деканом нового університету в Нантері. З 1970 по 1992 рік працював у Чиказькому університеті. Рікер був почесним професором понад 30 університетів світу, зокрема й Києво-Могилянської академії. Філософ двічі відвідував Київ (1993 і 1998). Як громадський діяч Поль Рікер виступав проти всіх видів війн. Починаючи з алжирської й закінчуючи балканською.

Сьогодні виповнилося б 85 років від дня народження Елізабет Тейлор (1932-2011), однієї з найвідоміших голлівудських актрис. Перша актриса з гонораром у мільйон доларів (за роль Клеопатри в однойменному фільмі). Популярність прийшла до неї після виходу на екрани фільмів «Місце під сонцем», «Айвенго» і «Рапсодія». Свій перший «Оскар» актриса отримала в 1960 році за головну роль у фільмі «Баттерфілд, 8», а 1966 року була удостоєна другого «Оскара» – за роль у фільмі «Хто боїться Вірджінію Вульф». Загалом фільмографія «незрівнянної Ліз», саме так її називали американці, нараховує 65 фільмів. Без Тейлор нині важко уявити історію Голлівуда. Фатальна брюнетка була 9 разів у шлюбі, обожнювала діаманти й коштовні прикраси, які нещодавно пішли з молотка за величезні гроші на одному з відомих світових аукціонів. Була хрещеною матір’ю дітей Майкла Джексона. Похована на каліфорнійському цвинтарі Форест-Лоун – поряд із Майклом Джексоном, Кларком Ґейблом і Волтом Діснеєм.

70 років від дня народження Гідона Марковича Кремера (1947), всесвітньо відомого скрипаля, засновника ансамблю «Кремерата Балтика», фестивалю камерної музики в Локенгаузі (Австрія). Гідон Кремер народився в Ризі. Вибір професії був, так би мовити, генетично визначений: і діди, і прадіди Гідона Марковича були скрипалями. Грі на скрипці вчився в спеціалізованій школі в Ризі, потім у Москві, в консерваторії ім. Чайковського у великого Давида Ойстраха. За свою чималу творчу кар’єру виступав на найрізноманітніших сценах – від сільських клубів до найпрестижніших музичних майданчиків світу. З оркестром «Кремерата Балтика» об’їздив увесь світ і записав понад 25 дисків. Кремер є почесним професором і член-коресподентом багатьох академій, володарем величезної кількості різноманітних нагород (зокрема й «Grammy»), але до звань і відзнак маестро ставиться дещо з іронією. Варто зауважити, що саме легка іронічність є однією з помітних рис характеру музиканта. А ще він відомий тим, що є затятим противником гламуру у високому мистецтві, всього фальшивого і сумнівного, того, що дає легку популярність. Про це він неодноразово застерігав своїх молодих колег, схильних з головою пірнути в ополонку «зірковості». Гідон Кремер є автором п’яти книг. Грає на скрипці Ніколо Аматі. Мешкає в Парижі, Цюріху, Нью-Йорку, Вільнюсі. Як зауважує музикант – він «інфікований роботою», в одна з його заповідей – «рух – це життя». Можливо, кияни матимуть нагоду почути гру музиканта, адже Гідон Кремер планує взяти участь у святкуванні 80-річчя нашого з вами співвітчизника, видатного композитора сучасності Валентина Сильвестрова, яке відзначатиметься восени цього року.