21 лютого. Пам’ятні дати

День був встановлений у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила мітингувальників (це були переважно студенти), які висловлювали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської, мови. Після проголошення незалежності Східного Пакистану (Бангладеш) 1971 року, цей день відзначають в країні як день мучеників, вшановуючи пам’ять загиблих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. За даними ЮНЕСКО, у світі існує близько 6000 мов. Майже половина з них знаходяться під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли її перестають, з тої чи іншої причини, вживати та вивчати більше 30% носіїв мови. Лише в Європі небезпека загрожує 30 мовам, а 13 із них перебувають на межі зникнення. Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління. В Україні живе понад 130 національних меншин – носіїв 79 мов. Згідно Статті 10 Конституції України «Державною мовою в Україні є українська мова». Українська мова є рідною майже для 50 мільйонів чоловік. Але в Україні є також і мови, які знаходяться на межі зникнення: зокрема, два діалекти ромської мови, кримчацька, урумська мови, а також галицький діалект караїмської мови. В Україні рідній мові присвячене свято – День української писемності та мови, яке щороку відзначається 9 листопада, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Тема Міжнародного дня рідної мови 2017 року – «Стале майбутнє на основі багатомовного навчання».

Ювілеї дня:

200 років від дня народження Хосе Соррільї-і-Мораля (1817-1893), іспанського поета і драматурга, представника романтизму. Автор збірки «Пісні трубадура», епічних поем і п’єс на історико-легендарні сюжети, а також драми «Дон Хуан Теноріо», в якій створив романтичний варіант образу Дон Жуана. Був директором національного театру в Мехіко (1860–1866).

90 років від дня народження Юбера де Живанші (1927), французького кутюр’є, засновника власного Будинку моди в Парижі. Перший кутюр’є, який винайшов термін pret-a-porte і почав створювати  колекції готового одягу. Живанші творець особливого вишуканого і елегантного стилю. Серед його знаменитих клієнток були Одрі Хепберн і Грейс Келлі, Жаклін Кеннеді, баронеса Ротшильд і принцеса Монако Кароліна. Навчався в Школі красних мистецтв у Парижі. 2 лютого 1952 року, у віці 25 років, Юбер відкрив свій власний будинок моди Givenchy. На ту пору він був наймолодшим із творців високої моди. Впродовж 39 років кутюр’є співпрацював з Одрі Хепберн. Актриса носила одяг від Givenchy як у кіно («Сабріна», «Сніданок у Тіффані»), так і в повсякденному житті. Іншою відомою особою, що втілювала стиль Живанші, була Жаклін Кеннеді. На похоронах чоловіка – президента США Джона Кеннеді, вона була в сукні «від Живанші». В 1995 році кутюр’є оголосив про відхід від справ. У січні 2007 року пошта Франції випустила дві марки, присвячені Дню святого Валентина, автором дизайну яких був Юбер де Живанші.

80 років від дня народження Гаральда V (1937), короля Норвегії, який посідає престол з 1991 року. День народження короля, так само як і в інших скандинавських монархіях, відзначають на державному рівні.

75 років тому народилася Маргарете фон Тротта (1942), німецька актриса, кінорежисер і сценаристка, одна з представниць нового німецького кіно. Поставила фільми: «Втрачена честь Катаріни Блюм» (спільно з Фолькером Шльондорфом, за повістю Генріха Белля), «Сестри, або Баланс щастя», «Чисте безумство», «Повернення», «Видіння». Маргарет фон Тротта – гранд-дама німецького кінематографа. Її ім’я називають поряд з іменами Фассбіндера, Вендерса і того ж таки Шльондорфа. Вона народилася в Берліні 1942 року і на її метриці про народження – нацистська свастика, тобто, вона дитя того непростого часу. Потім в її житті були Дюсельдорф, Мюнхен, Париж, Штутгарт, Франкфурт-на-Майні. В дитинстві вона мріяла стати цирковою акробаткою і письменницею, але перебування в Парижі змінило її подальшу долю – саме там вона зацікавилась кіномистецтвом і почала зніматися в короткометражках. Її кумиром був Бергман. Знаменною подією для Маргарете стало знайомство з Фолькером Шльондорфом: спочатку вона знімалася в його фільмах, а потім відомий режисер долучив Маргарете до написання сценаріїв і кінорежисурі. Одним із найвідоміших результатів їхньої співпраці був фільм «Втрачена честь Катаріни Блюм» за повістю Генріха Белля. Шлюб Маргарете фон Тротта з Фолькером Шльондорфом тривав 20 років (1971-1991), але розпався: за словами Маргарете, коли до неї прийшли міжнародний успіх і визнання чоловікові було важко з цим змиритися, адже він звик, що справжній гуру він, а не вона. Фон Тротта знімає фільми сама з 1977 року. Серед найвідоміших її кіноробіт (крім «Катаріни Блюм») – «Свинцеві часи», «Видіння», «Ханна Арендт». Усі її фільми присвячені жінкам і про жінок. До того ж, про жінок сильних, активних, які борються з несприятливими обставинами і протистоять долі. Режисерка є переконаною феміністкою і вважає, що чоловіки-режисери не розкривають навіть і половини від усієї жіночої суті, натомість нещадно експлуатують лише одну сексуальність. Маргарете фон Тротта нині мешкає переважно в Парижі, продовжуючи залишатися втіленням чарівності, елегантності, а також незламної сили волі.    

55 років від дня народження Чака Паланіка (Чарльз Майкл Паланік; укр. Палаганюк; 1962), американського письменника, автора «Невидимок» і культового «Бійцівського клубу», фріланс-журналіста. Чак Паланік написав чимало романів і кожен із них сприймається його численними фанатами по всьому світу «на ура», але якщо ви не знайомі з трансгресивною і мінімілістичною прозою цього американського письменника, варто почитати «Бійцівський клуб» – усе інше буде лише його варіаціями і відголосками. Коли ж читати вам все ж не до снаги, то хоча б подивіться однойменний фільм Девіда Фінчера, знятий 1999 року з Бредом Піттом, Едвардом Нортоном і Хеленою Бонем Картер у головних ролях. З часом кінострічка теж набула культового статусу, одним із її палких шанувальників є Квентін Тарантіно (самому Паланіку екранізація теж сподобалася). Герої книг Чака Паланіка – невдахи і маргінали, підсаджені «на голку консьюмерізму», а його тексти сповнені цинізму, їдкої іронії та чорного гумору. Паланік знає, про що пише: він народився в місті Паско (штат Вашингтон), виріс у вагончику. Його дід був українцем, з України в Америку емігрував у 1907 році (подейкують, що в Україні мешкають родичі Паланіка, але сам письменник на батьківщині діда ще не був). Чарльз закінчив факультет журналістики Орегонського університету, мешкав у Портленді – писав для місцевої газети, складав інструкції з експлуатації вантажівок, працював волонтером у притулку для безхатченків, у госпісі. Письменницьку кар’єру розпочав у 35 років. Попри всесвітню славу, Паланік щомісяця публікує есе про методи письменницької праці і відповідає на листи фанів.   

Роковини смерті:

340 років з дня смерті Бенедикта (Баруха) Спінози (1632-1677), нідерландського філософа-матеріаліста, пантеїста, молодшого сучасника Рембрандта. Автор «Богословсько-політичного трактату» і «Етики». ХVІІІ століття зустріло Спінозу з презирством і нерозумінням, зате наступне, ХІХ – зробило його своїм кумиром. Саме раціоналізм Спінози надихнув Гегеля на створення більш широкої системи, в якій «голландська ясність була замінена готичною німецькою метафізикою». Гете, вперше прочитавши «Етику» Спінози писав, що йому «відкрилася надзвичайно велика і вільна перспектива чуттєвого і морального світу, і ніколи ще цей світ не бачився йому з такою ясністю». До кінця днів Гете називав Спінозу разом із Ліннеєм і Шекспіром своїм учителем, тим, хто справив на нього найбільший вплив, а коли Фріц Якобі у своєму творі про Спінозу назвав того атеїстом, Гете зауважив, що для нього він «один з найбільш віруючих із усіх віруючих у Бога».

30 років з дня смерті Петра Григоровича Григоренка (1907-1987), українського громадського діяча, правозахисника, генерал-майора, одного з засновників Української Гельсінської групи. Учасник боїв на оз. Халхін-Гол, Другої світової війни. З 1945 року викладач Військової академії ім. Фрунзе (Москва). У 1961 році генерал Григоренко виступає з критикою сталінізму, через три роки створює Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що його одразу ж позбавляють звання і нагород. У 1964–1965 і 1969–1974 рр. був репресований - примусове психіатричне лікування здорової людини, арешти, відмова у будь-якій праці. В 1977 році виїхав до США. У Нью-Йорку надрукував книгу спогадів «У підпіллі можна зустріти тільки щурів…» Ім’я генерала Григоренка, фахового військового, людини за словами Семена Глузмана «надзвичайно світлої, послідовної і головне – чесної» – стоїть в одному ряду з іменами Миколи Руденка, Оксани Мешко, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса та інших борців з радянською тоталітарною системою.