14 лютого. Пам’ятні дати

1790
Ukrinform
У багатьох країнах світу сьогодні святкують День усіх закоханих – День святого Валентина.

Історія походження цього свята оповита численними легендами та міфами. В одній із них ідеться про те, що начебто був такий собі простий римський священик Валентин, якого під час гонінь на християн імператором Клавдієм у 269 році схопили, піддали жорстоким тортурам, а потім стратили. Начебто він не тільки проповідував християнство, але й вінчав за християнським звичаєм молодят. Згодом понівечене тіло Валентина християни поховали в катакомбах біля Фламінієвої дороги. Вже в 350 році на місці його могили спорудили базиліку. В 496 році папою Геласієм був встановлений день пам’яті цього святого (14 лютого), але в 1969 дата була викреслена з календаря католицької церкви, оскільки Валентина визнали постаттю міфічною і жодного підтвердження існування такого священика не було знайдено. Наприкінці середніх віків в Англії з’явився звичай у день святого Валентина надсилати коханій записку з освідченням у коханні. Такі послання почали називати «валентинами», і дівчата навзаєм відповідали коханим, називаючи їх Валентинами. Не в останню чергу це було пов’язане зі стародавнім повір’ям, що саме 14 лютого паруються птахи. Згодом вигадали ще одне пояснення: буцімто у стародавньому Римі був звичай серед підлітків писати імена своїх коханих на записках, які присвячувалися богині Фебруата Юноні (був подібний звичай, чи не був – теж достеменно невідомо). Так чи інакше, але звичай обмінюватися «валентинками» зберігся і до сьогодні. І не лише на заході: після падіння комуністичного режиму «день святого Валентина» став надзвичайно популярним святом на теренах усього пострадянського простору, зокрема і в Україні. Мабуть сучасному люду катастрофічно бракує якихось позитивних, аполітичних святкових днів, до того ж, у доволі депресивний зимовий сезон. Цього дня Римо-католицька церква вшановує пам’ять Кирила і Мефодія – слов’янських просвітників і покровителів Європи.

Події дня:

Фото: facebook

110 років від дня заснування (1907) Львівської галереї мистецтв – одного з найбільших художніх музеїв України. Загальна кількість експонатів становить понад 62 тисячі. Рішення про створення у Львові галереї європейського мистецтва було прийнято міським магістратом у1897 році. У 1902 році першими експонатами стали твори художників: В. Леопольського («Смерть поета Ацерна», «Скупий»), Я. Стики, Ф. Вигживальського, Я. Матейка, Е. Окуня. На початку 1907 року на кошти магістрату була придбана колекція західноєвропейського мистецтва українського цукрового магната з села Ситківці (помилково вважають село Сутківцями) на Поділлі Івана Яковича, до якої входило близько 2 тисячі експонатів, в тому числі понад 400 картин. 14 лютого 1907 року ця колекція була перевезена до Львова і ця дата вважається початком музею. У Ситківцях довгий час працювали відомі художники, запрошенні родиною Потоцьких та робили численні копіювання відомих та знаних витворів мистецтва. У 1914 році для галереї було спеціально придбано будинок по вулиці Оссолінських, 3 (нині вулиця Стефаника), що належав професору Львівського університету, історику та колекціонеру В. Лозинському. До новоствореної галереї увійшли збірки, подаровані Львову М. Топфером у 1905 році та Б. Ожиховичем у 1919 році. У 1920-ті-1930-ті роки фонди музею поповнювалися переважно за рахунок робіт польських художників. Після реорганізації львівських музеїв у 1939–1946 роках галереї були передані частини колекції музею імені Любомирських, Ставропігійського братства, Бібліотеки імені Баворовських, Історичного музею. Значних втрат картинна галерея зазнала у часі Другої світової війни. Протягом 1960-их-1990-их років Львівська картинна галерея перетворюється на значний музейний центр з кількома філіалами. 23 жовтня 2009 року Львівська галерея мистецтв отримала статус національної. 12 квітня 2013 року Львівській національній галереї мистецтв присвоєно ім’я Б. Г. Возницького.

Ювілеї дня:

215 років від дня народження Юзефа Богдана Залеського (1802–1886), польського поета, представника «української школи» в польській літературі. Народився на Київщині. Навчався у школі при католицькому монастирі в Умані. 1820 р. переїхав до Варшави. Учасник польського повстання 1830-1931 років, у 1832 емігрував до Франції, де й жив до самої смерті. Один із засновників «Слов’янського товариства». Окремі твори написав українською мовою. Його романтичні поезії створені за мотивами українських народних пісень та історичних дум («Третій штурм Ставищ», «Русалки», «Чайки (Спів запорожців при поверненні з морського походу Конашевича»). У багатьох творах Юзефа Залеського відображені природа й історія України. До його поезії з великою прихильністю ставився Тарас Шевченко.

120 років від дня народження Володимира Йосиповича Пірадова (1892–1954), відомого українського диригента, народного артиста Казахстану (1943), народного артиста України (1947). Вірменин, родом із Варшави. Закінчив Тбіліське музичне училище. Працював у містах Закавказзя, Казахстану, Росії. З 1936 – в Київському театрі опери та балету (з 1950 – головний диригент). Професор Київської консерваторії. Поставив опери «Іван Сусанін» («Життя за царя») М. Глинки (1939), «Наймичка» М. Вериківського (1944), «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (1951, перше виконання). Батько відомого українського концертмейстера-акомпаніатора, народної артистки України Елеонори Володимирівни Безано-Пірадової.

85 років від дня народження Гаррієт Андерссон (1932), шведської актриси (не плутати з Бібі Андерссон). Її творча індивідуальність сформувалася у фільмах Інгмара Бергмана («Літо з Монікою», «Вечір блазнів», «Урок любові», «Жіночі мрії», «Усмішка літньої ночі», «Фанні та Александр»). Саме Бергман і відкрив талант молодої актриси, зустрівши її в театрі міста Мальме в 1953 році. Одна з найкращих її ролей – Агнес у фільмі «Шепіт і крики» (реж. І. Бергман). Загалом фільмографія актриси складає близько 90 фільмів. До того ж, вона відома театральна актриса – грала у п’єсах Ібсена, Піранделло, Шекспіра. Як і всі інші актори трупи Бергмана, Гаррієт Андерссон не надто багато знімалася в інших кінорежисерів. Найвідоміші результати такої співпраці – це роль у «Смертельному романі» Сіднея Люмета і в «Догвіллі» Трієра. Актриса у шлюбі з відомим фінським політиком і громадським діячем Єрном Доннером – найстарішим із нині діючих політиків Фінляндії.

Сьогодні виповнилося б 85 років Наталії Микитівні Юргенс (1932-2014) – українській театральній актрисі, народній артистці України (1976). Народилася в Ленінграді в дворянській родині. Батько був репресований. Пережила війну, згодом закінчила Ленінабадське музичне училище; працювала в Томському драматичному театрі. З 1969 року – в Донецькому російському драматичному театрі (Маріуполь), якому віддала 45 років життя. За цей час Наталя Юргенс зіграла майже 150 ролей. Серце актриси не витримало наприкінці весни 2014 року, коли на сході нашої країни розпочалася війна. Провести в останню путь улюблену артистку, яку називали «не такою, як усі», прийшло чимало маріупольців. 

Роковини смерті:

Фото: вікіпедія

120 років з дня смерті Пантелеймона Олександровича Куліша (1819-1897), українського письменника, літературного критика, фольклориста, етнографа, історика, мовознавця, культурно-освітянського діяча, перекладача. «Гарячий Куліш», – як прозвали його сучасники за суперечливість та пристрасність. Іван Франко писав: «У Куліша друга половина думки б’є першій у  пику». Співець романтики козацького життя, автор першого українського історичного роману «Чорна рада» (1857), де з любов’ю та захопленням змальовано саме героїзм козаків, – Куліш згодом, починаючи із 60-х років ХІХ ст., тлумачив історію козаччини як безперервний розгул насильства, сваволі, дикунства і антидержавності. Щоправда, сумнозвісний Емський акт 1876 р., а також заборона «Хуторской философии…» цензурою і вилучення її з продажу значно похитнули його промосковські ілюзії 1-ї половини 70-х років. У «Зазивному листі до української інтелігенції» (1882) він осудив шовіністичну політику російського уряду, закликав усі верстви українського народу до національної згоди і ненасильницької («правом науки і словесності») боротьби за збереження рідного слова, національної культури. Куліш негативно ставився до міської цивілізації («це все неукраїнське»). Відомими є його різкі випади проти тодішньої Західної Європи: «В них в Європі людина, перш за все, – міщанин; історія минулого їх життя дуже цікава, сучасність нікчемна до відвороту. Місто там – ціле лігво, в якім багатий безпечний від братських претензій бідних на його маєток». В історії, вірив Куліш, ніщо безслідно не зникає: ні зле («Щодня ми виплачуємось за все, що зробимо недоброго з давніх-давен, і мусимо відплачуватись»), ані добре («Всі ми отут у громаді і всюди, де святиться в нас ім’я Божої правди, робимо діло безсмертне»). Куліш разом із Іваном Пулюєм уперше переклав Біблію українською мовою і був родоначальником української перекладацької справи. Як поет Куліш свідомо орієнтувався на художні зразки європейської класики, тому його можна вважати предтечею українських «неокласиків», Миколи Хвильового. Варто також зауважити, що в поезії він широко запровадив замість коломийкових ритмів такі розміри, як п’яти- і шестистопний ямб, анапест, дактиль, використовував розмаїті види строф, більшість з яких увів в українську поезію уперше: двовірш, александрійський вірш, терцину, октаву та ін. Усе це відкрило нові перспективи для дальшого розвитку української літератури. Поезія Михайла Старицького, Івана Франка, Агатангела Кримського, Лесі Українки та ін. виростала переважно з тих пагінців ритмомелодики і строфічної організації, які прищепив українському віршуванню Куліш. За словами Богдана Лепкого, «поки поети пробували переспівувати нібито легкий склад Тарасових віршів, доти не було великого хісна для нашої поезії, а як стали приглядатися до поетичного ремесла Кулішевого – явилися нові справжні Мистці, - одним з перших Іван Франко».

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-