3 лютого. Пам’ятні дати - 03.02.2017 08:00 — Новини Укрінформ
3 лютого. Пам’ятні дати

3 лютого. Пам’ятні дати

2003
Ukrinform
Цього дня, у 1929 році, у Відні створено Організацію українських націоналістів – український політичний рух, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави

88 років тому у Відні завершився установчий Конгрес українських націоналістів. Результатом тижневої праці (28.01-03.02.1929) стало створення Організації українських націоналістів – українського політичного руху, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави. ОУН виникла внаслідок об’єднання Української Військової Організації (УВО) та декількох студентських націоналістичних спілок – Групи Української Національної Молоді, Ліги Українських Націоналістів, Союзу Української Націоналістичної Молоді. Конгрес обрав Провід Українських Націоналістів (ПУН) у складі 9 осіб на чолі з Євгеном Коновальцем, прийняв статут і розробив основні засоби політичної лінії ОУН. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала легальні українські партії Галичини як колабораціоніські. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці української революції 1917-1920 рр., ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої власні сили». Прикметно, що членами ОУН були переважно студенти та молодь. Достовірних даних про чисельність організації немає, але згідно з підрахунками фахівців, у 1939 році вона сягала близько 20 тис. чоловік. Проте впливи ОУН значно перевищували кількість її членів. Властивий організації дух самовідданості, що доходив до фантастичної самопосвяти національній справі, виявився надзвичайно привабливим для молодих людей. Можна сказати, що ідеологія ОУН сформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців. Створення ОУН завершило об’єднання націоналістичних груп і організацій в одну українську підпільну визвольну організацію. Внаслідок цього постала безпрецедентна в українській історії політична структура, що відрізнялася від інших українських партій та організацій програмно-устроєвими принципами. З часом змінювалися викладені у програмі соціально-економічні ідеї, уявлення про державний устрій, виявив свої слабкі сторони і статут ОУН, проте наскрізним впродовж усієї історії цієї організації аж до 1960 року залишався ідеал Української самостійної соборної держави. Після вбивства у 1938 році в Роттердамі Євгена Коновальця ОУН розділилася (1940) на дві частини: старші, більш помірковані члени підтримали Андрія Мельника (ОУН(м)), тоді як молодші і радикальніші члени – Степана Бандеру (ОУН(б)). Остання група отримала контроль над націоналістичним рухом на Західній Україні, в тому числі над військовим крилом ОУН – Української повстанської армії (УПА), яка була найбільшим українським збройним рухом опору. 9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про правовий статус борців за незалежність України» авторства Юрія Шухевича, у якому вказано перелік організацій, які визнаються таким, що боролись за незалежність України, серед них є Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія.

Цього дня 25 років тому були встановлені дипломатичні відносини між Україною і Туреччиною. Турецька Республіка визнала державну незалежність України 16 грудня 1991 року. 3 лютого 1992 року був підписаний Протокол про встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. У квітні 1992 року в Києві було відкрите Посольство Туреччини, а в січні 1993 року в Анкарі розпочало роботу Посольство України. Історія українсько-турецьких взаємин надзвичайно довга і дуже непроста. За століття сусідства і формування націй траплялося різне: кровопролитні війни змінювалися нетривким миром і навпаки; відповіддю на спустошливі набіги османців були численні козацькі походи. Впродовж декількох століть – за часів Козаччини і Гетьманщини Україна була своєрідним буфером між християнською Європою і мусульманським Сходом, що, в свою чергу, суттєво позначалося на українсько-турецьких відносинах. Шукаючи союзників проти інших держав, які мали на меті загарбати територію України, українські гетьмани час від часу укладали мир з Османською імперією. На союз з турками орієнтувався, зокрема, й гетьман Богдан Хмельницький – це власне стало директивою його зовнішньої політики. Однією з таких перших угод був укладений у червні 1648 року в Стамбулі мирний договір, на підставі якого Україна була визнана суверенною державою. Надалі чимало українських гетьманів орієнтувалося на підтримку Османської імперії: між двома державами підписувалися і морські конвенції, й військові союзи. У 1918 році Османська імперія визнала УНР, держави обмінялися посольствами. До 1935 року в Туреччині був представник екзильного уряду УНР і це не зважаючи на те, що на початку січня 1922 року  між радянською Україною і Туреччиною було укладено угоду про політичні, торговельні, культурні зв’язки й «про дружбу та братерство». Щоправда, радянська Україна не мала в Туреччині постійної дипломатичної репрезентації, і ці зв’язки з 1923 року взагалі були замінені всесоюзними. За часів української незалежності українсько-турецькі відносини  (так зване «стратегічне партнерство») мали дещо декларативний характер, зокрема, через здебільшого прозахідний вектор зовнішньої політики України. Але кардинальна зміна геополітичної ситуації в регіоні, що відбулася в 2014 році, спонукала Україну до перегляду політики щодо Туреччини. У зв’язку з анексією Росією українського Криму та війною на Сході нашої держави, а також загальним загостренням безпекової ситуації в Чорноморському регіоні, Туреччина почала займати одну з перших сходинок у зовнішньополітичних пріоритетах України. Останнім часом інтенсифікувався українсько-турецький політичний діалог з актуальних безпекових та економічних питань, відбулася низка зустрічей на вищому рівні.

Події дня:

55 років тому (1962) після ряду попередніх обмежень уряд США ввів повне ембарго на торгівлю  з Кубою і заборонив імпорт продуктів кубинського виробництва. Як відомо, останнім часом відносини між США і Кубою суттєво потепліли, хоча у вересні 2016 року Барак Обама підписав документ про продовження торгового ембарго щодо Куби ще на рік – до 14 вересня 2017 року.

Ювілеї дня:

133 роки від дня народження Олександра Генріховича Гольдмана (1884-1971), українського фізика, академіка АН України. Організатор і керівник Київської науково-дослідницької кафедри фізики (1923), засновник і перший директор Інституту фізики АН (1929–1938), головний редактор першого в Україні фізичного журналу «Фізичні записки». Вперше в Україні розпочав дослідження з фізики напівпровідників. У 1938 році був безпідставно арештований органами НКВС і виключений з членів Академії. Вченого звинувачували в «тероризмі» і «українському буржуазному націоналізмі». Згадали йому і навчання та стажування у Лейпцизькому університеті. Допитували у присутності наркома Внутрішніх справ УРСР із застосуванням тортур. Проте Олександр Гольдман тримався мужньо, своєї вини не визнавав і не підписав жодного наклепницького паперу на своїх колег, як того вимагали слідчі. П’ятирічне заслання відбував у Казахстані. Відірваний від великих наукових осередків, де б він міг застосовувати свої знання, досвід та провадити досліди, академік змушений був викладати фізику в середніх школах та латинську мову в медичному училищі. Після закінчення терміну заслання протягом 15 років не мав права повертатися в Україну. В 1956 році був реабілітований і поновлений у членах НАН УРСР (чимало зусиль доклав до цього академік Сергій Іванович Вавилов). У 1959 році 76-річний вчений повернувся до Києва, де очолив лабораторію Інституту фізики НАН України. 30 грудня 1971 року патріарха української науки не стало. Наукові праці вченого присвячено фізиці діелектриків і напівпровідників, електролюмінесценції, історії фізики.

130 років від дня народження Георга Тракля (1887-1914), австрійського поета. Тракль вивчав у Відні фармакологію, був лейтенантом медичної служби в австрійській армії. За життя видав лише одну єдину збірку «Вірші» (1913). Як поет був маловідомий навіть серед шанувальників поезії. Покінчив життя самогубством у 27 років. Декілька місяців перед смертю він змушений був працювати військовим санітаром на галицькому фронті, і, надивившись на муки поранених і вмираючих – не переніс цього важкого досвіду, збожеволів і наклав на себе руки. Перед цим він написав декілька пророчих віршів про цілковите здичавіння Європи, про прорив новітнього варварства. Німецький філософ Мартін Хайдеггер писав: «Багатозначне звучання поезії Тракля йде від зібраності, тобто від співзвучності, яка сама по собі завжди залишається по той бік висловлюваного. Багатозначність цієї поетичної мови – не приблизність, а строгість, і вона належить не тому, хто щось дозволив собі, а тому, хто обмежив себе до краю, хто зрікся всього, цілковито віддавшись клопоту «праведного споглядання»». Після смерті Георг Тракль був визнаний одним із найвидатніших поетів ХХ століття. Одна з найпрестижніших літературних премій Австрії має його ім’я. Українською вірші Тракля перекладав Тимофій Гаврилів.

80 років від дня народження Павла Степановича Супруна (1937), українського кобзаря і піаніста. Народився на Сумщині. У 1944 році у віці 7 років втратив зір, підібравши міну, яка залишилась в районі села після боїв. Змалку любив співати, тому став активним учасником хору при Будинку культури. Маючи від природи чудові музичні та вокальні дані, він досконало опанував пісенну майстерність. Навчався в Київському інтернаті для сліпих дітей. У 1969 році закінчив Київську консерваторію, 1973 року – студію кобзарського мистецтва при Українському музичному товаристві. З 1990 кобзарство стало основною справою його життя. У 1996 році був учасником конференції славістів у Пенсільванському університеті, де розглядався феномен кобзарства в Україні. Виступав у Великобританії. У 1999 році здійснив концертну поїздку до Чикаго, Флориди. Мешкає нині в Києві.

Роковини смерті:

Цього дня 8 років тому пішов з життя Павло Архипович Загребельний (1924–2009), український письменник, автор понад сорока романів, зокрема, «День для прийдешнього», «Шепіт», «З погляду вічності», «Роксолана», «Переходимо до любові», «Брухт», «Юлія, або Запрошення до самовбивства». Народився на Полтавщині; під час Другої світової війни воював. У 60-х роках очолював «Літературну газету» (згодом «Літературна Україна»), підтримував молодих прозаїків, поетів, кого згодом назвали шістдесятниками. За сценаріями Загребельного на Київській кіностудії ім. Довженка зняті художні фільми: «Ракети не повинні злетіти», «Перевірено – мін немає», «Лаври», «Ярослав Мудрий». Лауреат Шевченківської премії, Герой України (2004).

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>