31 січня. Пам’ятні дати
Олекса (Олександр Іванович) Гасин (псевдо «Лицар», «Тур», «Дор»; 1907-1949) – український політичний і військовий діяч, учасник визвольних змагань 1940-х років, заступник військового міністра в Українському державному правлінні (1941), керівник групи УПА-Захід, начальник Головного військового штабу УПА (1946–1949). Полковник Української Повстанської Армії. Життя Олекси Гасина – типовий приклад самовідданого служіння Україні, мужнього людського протистояння величезним репресивним машинам Польщі, Росії, Німеччини, які безупинно намагалися підім’яти під себе українську незалежність; зразок нонконформізму, віри і самопожертви до останньої миті. Народився Олекса Гасин в селі Конюхів на Львівщині. Навчався у Стрийській гімназії, де познайомився й потоваришував зі Степаном Бандерою. Член УВО, в ОУН від 1929 року. Навчався у Львівській політехніці (1931–1935, з перервами через арешти). Поряд з прагненням здобути вищу освіту ґрунтовно вивчав військову справу. Зокрема, у 1929 році закінчив польську школу підхорунжих зі званням чотового-підхорунжого, зайнявши друге місце серед всієї школи, що було нечуваним досягненням для українця. У 1937 – скорочений курс Баварської воєнної академії. У 1934-1935 відбував покарання у концтаборі Береза-Картузька. Неодноразово арештований польською поліцією (1931, 1933, 1937). Напередодні німецько-радянської війни викладав на краківських старшинських курсах ОУН, працював заступником шефа повстанського штабу. Співавтор «Єдиного генерального плану» збройного повстання проти радянської влади (1941), організував і командував таємною старшинською школою у Львівській області. У 1942 році був арештований гестапо. Після звільнення у 1943 році став одним із керівників партизанської боротьби проти гітлерівців і «совєтів» у Карпатах, яку вели відділи Української Народної Самооборони. Разом із Євгеном Коновальцем написав «Військовий підручник». В січні 1946 року був призначений начальником штабу УПА. Розробив і реалізував план боротьби УПА в нових умовах. Останнім часом мусив переховуватися, перебувати в підпіллі. На нього посилено полювали енкаведисти. Загинув у перестрілці з чекістами у Львові – потрапив у засідку біля конспіративної квартири. Батьків Олекси Гасина було вислано до Сибіру, брати загинули, захищаючи незалежність України; дружину Ольгу (теж підпільниця) згодом було арештовано й заслано до сталінських таборів (після звільнення жила в Броварах під Києвом, там і похована; одна з вулиць названа її ім’ям); діти – син та дві дочки – поневірялися по дитбудинках та інтернатах. На батьківщині видатного борця за свободу України встановлено пам’ятник, діє меморіальний музей; у Львові, на розі вулиць Стефаника і Коперника (місце загибелі Гасина) встановлено пам’ятний знак.
Ювілеї дня:
220 років від дня народження Франца Шуберта (1797-1828), австрійського композитора, одного з перших представників музичного романтизму. Основоположник романтичної пісні-романсу (створив їх понад 600) і лірико-романтичної симфонії. Автор пісенних циклів «Прекрасна мельничиха», «Зимовий шлях», «Лебедина пісня»; пісень «Баркарола», «Вечірня серенада», «Ave Maria». Для львівського музичного товариства св. Цецилії написав чотириголосний псалом для хору. Композитор жив у надзвичайних злиднях. 26 березня 1828 року, за декілька місяців до смерті, він дав один єдиний «авторський» концерт, на гонорар від якого купив собі рояль – це була мрія усього його життя. Помер Франц Шуберт на 31 році життя у Відні від черевного тифу.
80 років від дня народження Філіпа Гласса (1937), всесвітньо відомого американського композитора, основоположника нового жанру так званої мінімалістської музики, однієї з провідних постатей у сучасному музичному мистецтві, яке прийнято називати серйозним. Хоча й «несерйозну» музику Гласс теж писав, і вона займала провідні місця у хіт-парадах (співробітничав із Сюзанн Вега, Полом Саймоном та ін.). Слава прийшла до Філіпа Гласса після 1976, коли опера «Ейнштейн на пляжі» з тріумфом пройшла в нью-йоркському «Метрополітен-опера». Майбутній композитор народився в Балтиморі, вивчав математику і філософію в Чиказькому університеті, згодом навчався в Джульярдській музичній школі, а також в Парижі, у всесвітньо відомої Наді Буланже. Він підробляв на студіях, записував музику до фільмів, і одного разу зустрів знаменитого індійського музиканта Раві Шанкара (до речі, музикант декілька разів був з гастролями у Києві). Раві Шанкар справив помітний вплив на популярну музику 60-х років, зокрема, й на музику «Бітлз». Але якщо «Бітлз» приваблювали, передусім, його музичні форми й звучання екзотичних інструментів, то Гласс зацікавився ритмічною своєрідністю індійської музики. Він працював із Шанкаром, навчався, почав створювати власні твори, в яких гостро відчувався вплив індійської й африканської музики. Спочатку у Гласса було мало послідовників і ще менше шанувальників. Аби заробити на прожиття, він працював таксистом і готельним клерком, кранівником і водопровідником. Життя Гласса можна розділити на два періоди: до і після «Ейнштейна». «До» він був відомий лише в Європі, де у нього знайшлися послідовники серед рок-музикантів (Девід Бові, «Крафтверк», «Кінг Крімсон»), а «після» він почав отримувати замовлення з усього світу. Нідерландська опера замовила йому «Сатьяграху» – твір про молоді роки Махатми Ганді, оперу «Ехнатон» він написав на замовлення Штутгартського оперного театру. Йому замовляють музику до фільмів, театральних постановок, балетів. Стиль його змінився: на фундаменті своїх ритмів Гласс збудував досить вишукану будівлю, його гармонії стали більш складними і різноманітними. Та й взагалі простота його музики оманлива – чимало музикантів визнає, що виконувати музику Гласса можуть лише професіонали високого рівня.
40 років від дня народження Керрі Вашингтон (1977), популярної американської актриси і політичної активістки. Відома, передусім, за своїми ролями у фільмах «Рей» (2004), «Фантастична четвірка» (2005), «Останній король Шотландії» (2006), «Фантастична четвірка: Вторгнення Срібного серфера» (2007) і «Джанго звільнений» (2012). З 2012 року актриса грає головну роль Олівії Поуп у політичному телесеріалі каналу АВС «Скандал». За цю роль у 2013 і 2014 роках Керрі Вашингтон була номінована на премію «Еммі» за кращу жіночу роль у драматичному телесеріалі. Керрі народилася у Нью-Йорку. З дитинства грала в шкільному театрі. В 1998 році закінчила «Університет Джорджа Вашингтона»; також навчалася в студії Майкла Говарда в Нью-Йорку. Дебютувала в 1994 році в одному з телефільмів каналу АВС, потім знімалася в незалежному кіно. Майже одразу отримала гарні відгуки від критиків, була номінована на різні фахові нагороди і відзнаки. На сьогодні фільмографія Керрі Вашингтон чимала – їй під силу як глибоко драматичні ролі, так і комедійні. Актриса знімалася в таких кінокомедіях як «Погана компанія» (2002), «Містер і місіс Сміт» (2005), «Бешкетник» (2006), «Мені здається, я люблю свою дружину» (2007) і «Тисяча слів» (2011), а також драмах «Мертва дівчина» (2006), «Веселе життя в Кректауні» (2009) и «Мати й дитя» (2010). Крім того, вона активно знімалася в телесеріалах, є обличчям косметичного гіганта L'Orel разом із Скарлетт Йоханссон, Євою Лонгорією і Даутцен Крус. У 2009 році вона зняла документальний фільм, а в 2010 дебютувала на Бродвеї в постановці Девіда Мемета «Перегони». Керрі Вашингтон заміжня (чоловік футболіст), мати двох дітей. Вона – політична активістка. Підтримувала Барака Обаму, виступала на Національному з’їзді демократів.
Роковини смерті:
130 років з дня смерті Семена Яковича Надсона (1862-1887). Був надзвичайно популярним поетом свого часу, кумиром молоді кінця ХІХ - початку ХХ ст. Його перша поетична збірка витримала 29 видань (вже після смерті Надсона) ще й до того ж накладами, якими не виходила жодна книжка Пушкіна чи Лермонтова. В Петербурзі, Києві, Кронштадті, Вінниці й Боярці (там, упродовж деякого часу поет жив) – у Російській імперії мабуть не було такого місця, де б не чули ім’я Семена Надсона, та не знали його віршів. Дев’ять років поет прожив у Києві. Помер у 25 років у Ялті (похований у Петербурзі). Рання смерть ще більш сприяла посиленню романтично-трагічного образу поета. З часом «рейтинги» його поезії понизилися – надто багато у ній зітхань, сентиментів, але на той час надсенівський щирий песимізм знайшов найживіший відгук у серцях мільйонів читачів. Десь на підсвідомому рівні країна відчувала наближення катастрофи. Окремі твори Надсона переклали Іван Франко, Михайло Старицький, Леся Українка, Павло Грабовський.