28 січня. Пам’ятні дати

Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що уособлює самобутність та спадкоємність її державотворчих традицій. Його еволюція у своєрідний спосіб відображає багатовікові процеси розвитку, становлення та життєдіяльності державних утворень. Серед прапорів Київської Русі переважним був червоний колір – найбільш зручний для сигналізації під час бою. Але національний (державний) прапор у його сучасному розумінні, можна вважати, з’явився на етапі існування козацької держави. Тоді найвищий щабель в ієрархії посідав загальновійськовий, або гетьманський прапор, що певною мірою відігравав роль та містив ознаки державного. Найвідоміший із відомих гетьманських прапорів пов’язують з ім’ям Богдана Хмельницького (він був білого кольору). Стосовно кольорової гами, то стійке поєднання синього і жовтого кольорів на національному прапорі фіксуємо із середини ХІХ століття. У час «весни народів» 1848 року Головна руська рада проголосила загальноукраїнським гербом старовинний герб князів Романовичів, Львівські землі та Руське воєводство –   зображали золотого лева, що спирається на скелю, на блакитному тлі. Саме такі зображення мали на своїх прапорах  загони Національної гвардії в Яворові та інших містах Галичини. У цей же час згідно з геральдичними звичаями усталилися поєднання жовтої та синьої смуг на прямокутному полотнищі. 1914 року, на відзначенні 100-річчя з дня народження Шевченка поєднання цих кольорів засвідчувало національний характер маніфестацій у багатьох містах України. Утвердження ж синьо-жовтого прапора як державного відбулося із проголошенням Української Народної Республіки (УНР). Потім в історії України був період червоного «серпасто-молоткастого», а за синьо-жовтий саджали до в’язниць. У новітні часи національний синьо-жовтий прапор уперше офіційно замайорів на ратуші міста Стрий 14 березня 1990 року. У Києві прапор було піднято над міською мерією пізніше – 24 липня 1990. 23 серпня 1991 року групою народних депутатів синьо-жовтий український прапор внесено у сесійну залу Верховної Ради, а вже  4 вересня його урочисто підняли над будівлею парламенту. 18 вересня 1991 року була підписана постанова про дозвіл «у протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор», а постанова ВР України від 28 січня 1992 року надала йому статусу Державного. Остаточно Прапор Держави Україна затверджено статтею 20 Конституції України у 1996 році. День прапора в Україні щорічно відзначається 23 серпня.

Ювілеї дня:

560 років від дня народження Генріха VІІ (1457-1509), короля Англії з 1485 р., засновника династії Тюдорів. Під час його правління були закладені підвалини англійського абсолютизму.

140 років від дня народження Семена Людвіговича Франка (1877-1950), російського релігійного філософа і психолога, одного з авторів антиреволюційної збірки «Вехи». У 1922 році був висланий більшовиками з Росії. В еміграції жив у Німеччині (до 1937), у Франції (1937-1945) і Великобританії (з 1945). Василь Зеньківський, український філософ, психолог, церковний і державний діяч писав, що серед мислителів того покоління Франк був «найбільш філософським» – у прямому сенсі цього слова.

130 років від дня народження Артура Рубінштейна (1887-1982), польського піаніста. Ще в 1970 році знаменитий французький режисер Решенбах зняв про нього фільм, який отримав символічну назву: «Любов до життя» (за роль, зіграну в цьому фільмі, Рубінштейн отримав «Оскара» з рук Грегорі Пека). Майже 85 років піаніст провів на естраді. Його перший запис – Баркарола Шопена – був зроблений на початку ХХ століття, а останній – майже перед самою смертю, у 1980. «Щасливим віртуозом» називав Рубінштейна його товариш Томас Манн. І артист погоджувався. «Я вважаю себе найщасливішою людиною серед усіх, кого мені довелося зустріти, – казав він. – Коли я сідаю за рояль, мої болячки проходять, і я надзвичайно щасливий».

Цього дня 1951 року на Буковині народився Леонід Костянтинович Каденюк –український льотчик-випробувач 1-го класу, космонавт, генерал-майор авіації, Герой України (1999). Леонід Каденюк закінчив Чернігівське вище військове училище льотчиків (1971). У 1976 році був відібраний до числа можливих кандидатів у космонавти. Через рік отримав диплом льотчика-випробувача, у 1989 році – диплом інженера-механіка. Літав на 54-х типах і модифікаціях літаків. У 1995 році був зарахований до групи космонавтів Національного космічного агентства. Каденюк переміг численних конкурентів саме тим, що володів усіма потрібними якостями – відмінним здоров’ям, професіоналізмом, волею у виборі і досягненні мети. До того ж, він – космонавт-дослідник, отже, до старту пройшов відповідну і наукову підготовку. Свій політ у космос Леонід Каденюк здійснив 19 листопада 1997 року у складі міжнародного екіпажу на кораблі «Коламбія», що стартував з мису Канаверал (США). 15 діб і 16 годин – саме стільки часу український космонавт провів на космічній орбіті, де проводив біологічні експерименти, вивчав вплив невагомості на процес фотосинтезу. Крім того, Каденюк виконував експерименти Інституту системних досліджень людини на тему «Людина та стан невагомості».

Роковини смерті:

470 років тому помер англійський король Генріх VІІІ (1491-1547), син засновника династії Тюдорів короля Генріха VІІ. Спираючись на феодальне дворянство, проводив політику, спрямовану на зміцнення абсолютизму. Здійснив Реформацію в країні; був проголошений главою англіканської церкви. Жорстоко придушував будь-який опір своїй політиці. Стратив Томаса Мора, який виступав проти Реформації. В 1536 і 1539 рр. провів секуляризацію монастирських земель. Видав закони, спрямовані проти жебраків, що викликало ряд масових виступів у країні. Помер у день народження свого батька. Про епоху Генріха VІІІ можна прочитати у серії нещодавніх романів Букерівської лауреатки Гіларі Ментел «Вовча зала» та «Внесіть тіла». І хоча головним героєм там є Томас Кромвель, але чимало цікавого можна дізнатися і про короля Генріха VІІІ.   

15 років з дня смерті Астрід Анни Емілії Ліндґрен (1907-2002), шведської письменниці, громадської діячки. Автор чудових, пройнятих гумором творів для дітей «Пеппі Довгапанчоха», «Міо, мій Міо», «Три повісті про Малого і Карлсона, що живе на даху», «Роня, дочка розбійника» та ін. Книги письменниці перекладені більш ніж 85 мовами та видані у понад 100 країнах світу. Астрід Ерікссон народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в невеличкому містечку Віммербю провінції Смоланд, у фермерській родині. В сім’ї панувала атмосфера любові та взаєморозуміння; згодом Астрід з теплотою згадуватиме власне дитинство і батьків, та присвятить їм єдину «дорослу» книжку «Самуель Август із Севедсторпа і Ганна з Гюльта» (1975). З 16 років дівчина почала працювати журналісткою в місцевій газеті. Через три роки вона завагітніла від головного редактора. Чоловік пропонував їй одружитися, але Астрід залишила посаду молодшого репортера і переїхала до Стокгольма. Це був дуже сміливий, майже відчайдушний учинок. У Стокгольмі в Астрід народився син Ларс. Через бідність і невлаштованість молода мама змушена була віддати дитину на виховання копенгагенським знайомим. Сама ж працювала і навчалася на курсах машинопису і стенографії. Згодом влаштувалася в Королівське товариство автомобілістів, де шефом був Стюре Ліндґрен, який невдовзі запропонував Астрід руку і серце. Шлюб виявився щасливим, у подружжя народилася дівчинка Карін (відома перекладачка). Померла Астрід Ліндґрен на 94 році життя в Стокгольмі. Письменниця мала легку й веселу вдачу, відмінне почуття гумору, хист до різних оповідок та жартів. Інколи її порівнювали з всесвітньо відомою Сельмою Лагерльоф, але вона заперечувала подібні порівняння, вважаючи, що не заслуговує на них. За своє довге життя вона заробила не один мільйон крон, але жила надзвичайно скромно в стокгольмській квартирі. 2009 року було видано «Воєнний щоденник» (надзвичайно цікаві нотатки) Астрід Лінґрен, де вона занотовувала думки та враження щодо подій Другої світової війни. Тираж у 12 тисяч примірників у невеличкій Швеції був одразу ж розкуплений. Письменниця двічі нагороджена Міжнародною золотою медаллю Ганса Крістіана Андерсена. Уряд Швеції заснував у 2002 році щорічну премію її імені з призовим фондом 5 мільйонів шведських крон. Українською мовою твори Ліндґрен перекладали Ольга Сенюк і Галина Кирпа.