24 січня. Пам’ятні дати
Франція була однією з перших держав світу, які визнали українську незалежність, а загалом зв’язки між двома країнами нараховують майже тисячу років. Першою відомою українкою у Франції була донька Ярослава Мудрого – Анна Ярославна, яка стала королевою Франції у 1051 році, вийшовши заміж за короля Генріха І. Вона залишила помітний слід у французькому державотворенні. У 18 столітті у Франції перебував гетьман Пилип Орлик, син якого – Григор, став державним та військовим діячем Франції. Після поразки УНР у Франції знаходився Уряд УНР в екзилі. Зокрема, останні роки життя прожив у французькому Мужені Володимир Винниченко, в Парижі – Симон Петлюра. Також у столиці Франції мешкав і Нестор Махно – постать конраверсійна, але непересічна (там він і похований). А ще в Парижі працював видатний балетний танцівник Серж Лифар, реформатор французького балету. В 1924 році в Парижі українськими емігрантами була заснована «Українська Громада у Франції» – перша громадсько-культурна організація у Франції після Першої світової війни. У 1951 управа Наукового товариства ім. Шевченка була перенесена з Мюнхена до французького Сарселя. В новітній час упродовж деякого періоду Франція демонструвала дещо пасивну позицію стосовно України, зокрема, блокувала проект форсованого приєднання України до НАТО на Бухарестському саміті НАТО у 2008 році. Нині українсько-французькі відносини набули нової динаміки – причиною тому події, що відбуваються у світі – загроза ісламського тероризму та суспільно-політичне становище в Україні в листопаді-лютому 2013-2014 років (Революція Гідності), а згодом і російська агресія на Сході нашої країни. Як відомо, Франція виступає одним із партнерів України в її прагненні стати повноправним членом ЄС та подоланні воєнного конфлікту. Франція була ініціатором і активно долучалася до всіх акцій протесту, як на політико-економічному, так і на громадському рівнях. Вона не визнала Крим суб’єктом Російської Федерації та засуджує дії останньої щодо територіальної цілісності України; активно підтримує всі етапи санкцій. Важливим моментом у спробах врегулювання російсько-українського конфлікту стала участь Франції (президента Франсуа Оланда) у переговорах «нормандської четвірки».
Події дня:
Два роки тому терористи обстріляли мирних жителів Маріуполя. Проросійські найманці завдали удару з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» та «Ураган» по Орджонікідзевському району Маріуполя (мікрорайон «Східний») та прилеглому до нього селища Виноградне Волноваського району. Внаслідок цього злочину загинула 31 особа, з них 2 дітей, 117 – було поранено, пошкоджено 30 житлових будинків, 7 закладів освіти, об’єкти інфраструктури та лінію електропередач. Частково зупинив роботу металургійний комбінат «Азовсталь». Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ встановила, що обстріл мікрорайону «Східний» був здійснений саме терористами так званої «ДНР». До аналогічних висновків дійшли й експерти Human Rights Watch, котрі дослідили місце обстрілу. Служба безпеки України навела докази, що обстріл житлових кварталів Маріуполя здійснювався з російської артилерії та за наказом офіцерів російської армії. Ввечері 24 січня Україна попросила терміново зібрати Радбез ООН для ухвалення відповідних рішень щодо ситуації на Донбасі. Проте, російська сторона заблокувала цю заяву. У червні 2015 року в Маріуполі встановили пам’ятник жертвам обстрілу мікрорайону «Східний».
Ювілеї дня:
285 років від дня народження П’єра Огюстена Карона де Бомарше (1732–1799), французького драматурга. Найвизначніші твори Бомарше – сатиричні комедії з трилогії про Фігаро «Севільський цирульник» і «Безумний день, або Весілля Фігаро». 67-річне життя Бомарше було сповнене стількох пригод та карколомних несподіванок, що вистачило б, принаймні, на декілька романів, не менш цікавих, аніж пригоди Фігаро. Народився П’єр Огюстен Карон в родині паризького годинникаря. Батько мріяв бачити П’єра своїм наступником у професії, тим більш, що хлопець був надзвичайно талановитим. Досить швидко він випередив усіх батькових підмайстрів і навіть винайшов (у 19 років) так званий анкерний спуск, який не лише удосконалював роботу самого механізму, але й значно покращував зовнішній вигляд годинника, дозволяючи робити його маленьким і пласким, що надзвичайно подобалось паризьким дамам і франтам. Щоправда, цей винахід привласнив собі (сказати просто – вкрав) один відомий паризький годинникар. Поважному майстру й на думку, навіть, не спало, що малий Карон затіє з ним судову тяганину. Втім, вже у цій ситуації виявилась вдача Бомарше – за будь-яких обставин ніколи не вішати носа і ніколи не здаватися. Він був людиною дії, прагматиком. Невдовзі Карон-молодший виготовляє годинники самому Людовіку ХV, його фаворитці маркізі де Помпадур, принцесам. Це приводить його в Лувр. Веселий, вродливий, галантний, дотепний, завжди в курсі всіх міських і двірцевих пліток, знавець останнього романсу й останньої побрехеньки, гарний виконавець на арфі (арфа на той час була новомодним інструментом, щось на кшталт бас-гітари у 50 – 70-х рр. ХХ ст.) – молодий годинникар мав чималий успіх при дворі. Не скористатися цією чудовою нагодою було б на думку Карона страшним гріхом і злочином. У 23 роки він купує у одного старого дворянина посаду «контролера королівської трапези» – йому надавався високий привілей, розрізавши м’ясо, подавати страву королю. Це було значно приємніше заняття, аніж сидіти зранку до пізньої ночі над годинниковими механізмами. Та й заробіток контролера королівської трапези був набагато більший. Невдовзі Карон ще й одружився на вдові того самого старого, у якого він викупив посаду – тепер його ім’я звучало майже зовсім по-дворянському: де Бомарше (за назвою невеличкого її володіння, лісу Марше). У 26 років Бомарше купує собі дворянство. А далі його життя розгортається не менш цікаво: він був негоціантом, фінансовим ділком, мільйонером (у 1785 році його статки перевищили два мільйони ліврів), таємним королівським агентом, співрозмовником і радником міністрів, видавцем Вольтера, винахідником, законником і, врешті-решт – успішним драматургом, що обезсмертив своє ім’я завдяки блискучій комедії про Фігаро.
Цього дня 1961 року у Львові народився Олександр Васильович Ірванець, український письменник, перекладач. Автор понад двох десятків книг та численних публікацій, серед яких найвідомішими є «Рівне/Ровно», «Очамимря: повість та оповідання», «Хвороба Лібенкрафта», «Сатирикон ХХІ», «Пісні війни»: вірші останніх років». Твори письменника перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською мовами. 17 квітня 1985 разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував літературне угруповання Бу-Ба-Бу. Перекладає з білоруської, польської, російської, французької та чеської мов.
Роковини смерті:
52 роки з дня смерті Вінстона Леонарда Спенсера Черчилля (1874-1965), одного з найвизначніших політичних діячів Великобританії ХХ ст. Двічі обіймав посаду прем’єр-міністра Великобританії – 1940–1945, 1951–1955. Був одним із лідерів Консервативної партії, хоча у 20-х роках залишив консерваторів і перейшов до лібералів, але згодом, на початку 30-х знову повернувся до торі. Коли в червні 1941 року почалася німецько-радянська війна, переконаний антикомуніст Черчилль заявив у парламенті: «Небезпека для Росії – це небезпека для нас» (до речі, Черчилль був одним із небагатьох високопосадовців, хто застерігав від згубної політики «умиротворення Гітлера», добре розуміючи далекосяжні плани нацизму). Відтоді Британія всіляко допомагала СРСР, Черчилль листувався зі Сталіном, тричі з ним зустрічався й відгукувався про нього досить позитивно. Втім, після закінчення війни, побачивши дії «батька радянських народів», піддавав тирана різкій критиці. У 1953 році Вінстон Черчилль був удостоєний Нобелівської премії з літератури за блискуче написану книгу про Другу світову війну – британський лідер був не тільки видатним політиком, військовим, але й неабияким письменником і журналістом. Висловлювання Черчилля давно стали афоризмами. «Якщо країна, обираючи між війною і ганьбою, обирає ганьбу, вона одержує і війну і ганьбу»; «Війна – це, передусім, перелік помилок і прорахунків»; «Відповідальність – це та ціна, яку ми платимо за владу».
