18 січня. Пам’ятні дати

7041
Ukrinform
Сьогодні в Україні День пам’яті з приводу 75-х роковин початку примусового вивезення населення України в Німеччину.

До початку німецько-радянської війни нацистське керівництво не планувало використовувати в промисловості своєї країни робочу силу з окупованих територій СРСР (зокрема, й з України). Навпаки, розроблялися схеми масового винищення мільйонів місцевих мешканців та німецької колонізації захоплених земель. Зрив «блискавичної війни», необхідність проводити позиційні бойові дії та мобілізовувати все більше німецьких селян і робітників до армії змусили Гітлера частково змінити плани й піти на використання трудових ресурсів з окупованих східних територій в економічних інтересах Третього Рейху. Агітаційна компанія нацистів в Україні почалася взимку 1942 у розпал голодної зими. Добровольцям обіцяли гідну заробітну плату, гаряче харчування та догляд за рідними на час перебування працівника в Німеччині. Перший ешелон із 1 117 робітниками-спеціалістами вирушив із Харкова до Кельна 18 січня 1942 року, другий до Бранденбурга – 21 січня. Вивезення трудових ресурсів із Києва розпочалося 22 січня 1942, коли до Німеччини було відправлено 1,5 тис. осіб. 24 лютого перший потяг від’їхав із Сталіно (Донецьк). Особливістю початкових німецьких трудових наборів була чітка спеціалізація робітників за професіями (перевага віддавалася чоловікам зі спеціальністю будівельників, металургів, гірників тощо), а також їхній здебільшого добровільний характер. Досить швидко ситуація почала змінюватися, адже Німеччину вже не задовольняла кількість добровольців. З весни 1942-го гітлерівці розпочали масові облави на місцеве населення із залученням до цього поліції та солдатів вермахту. Запроваджена система з обіцянок, соціального тиску і брутального терору дала їм змогу того року депортувати з окупованих східних територій понад 1 млн цивільних робітників, більшість із яких (714 тис.) були вихідцями з України. За 1941-1944 загальна кількість остарбайтерів становила 2,8 млн чол., у тому числі 2,2 млн українців. Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах. У Німеччині вони жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Остарбайтери були зобов’язані носити нашивку темно-блакитного й білого кольорів з написом «ОST» («Схід»), яка повідомляла німцям, що ці люди – робітники зі Сходу, та понижувала їх у правах. Заробітна плата становила 30% платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув’язненням у концтаборі. Міжнародний воєнний трибунал у Нюрнберзі в 1946 році визнав примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права. В 1994 році німецький уряд виділив значні матеріальні кошти для компенсації колишнім остарбайтерам. Суми виплат українцям при цьому були в 5 разів менші ніж, наприклад, полякам. У 2006 виплати були припинені. Сьогодні для вшанування трагічної річниці примусового вивезення українців до Німеччини відбудеться низка заходів, організована Українським інститутом національної пам’яті спільно з Інститутом історії НАН України та Національним музеєм історії України в Другій світовій війні.

Напередодні свята Хрещення Господнього християни східного обряду святкують Надвечір’я Хрещення, яке у народі ще називають Водохресним Святвечором або ж Голодною кутею. Як і перед Різдвяною вечерею, віруючі весь день дотримуються суворого посту, а ввечері, коли на небі з’явиться перша зоря, родинами збираються за святковим столом. Як і на Багату кутю, на Голодну готують лише пісні страви, але в меншій кількості (кутю та узвар, вареники з капустою, млинці на олії, квасолю, все мочене, квашене тощо). 18 січня у храмах відбувається святкове богослужіння, а також здійснюється велике освячення води, яку слід першою споживати під час Святої вечері та з молитвою кропити нею всіх членів сім’ї, подвір’я, домівку. Ця вода має таку ж цілющу силу, як і вода, що освячується 19 січня, яку називають Йорданською – лікує тілесні і духовні хвороби, не псується і зберігається протягом тривалого часу.

Ювілеї дня:

135 років від дня народження Олександри Олександрівни Екстер (дівоче прізв. – Григорович; 1882–1949), художниці театру і кіно, педагога. Була членом об’єднання «Бубновий валет». Оформлювала революційні свята, розписувала агітпароплави в Києві та Одесі (1919). У 1924 році емігрувала до Франції. Народилася майбутня художниця в місті Білостоці Гродненської губернії (нині – Бялисток, Польща). Дитинство майбутньої художниці минуло в Києві, куди згодом переїхала родина. Ася – так називали Олександру в родині – навчалася в київській гімназії Святої Ольги, а потім – у Київському художньому училищі. Разом з нею навчалися такі відомі в майбутньому митці-авангардисти, як Олександр Богомазов та Олександр Архипенко. Ранні роботи Екстер були виконані в імпресіоністичній манері, але, попри успіх, художниця не бажала наслідувати відомих майстрів і почала шукати свій шлях у мистецтві. Щоб поглибити знання і віднайти власний, неповторний стиль, дівчина поїхала в Париж, для навчання у Паризькій академії мистецтв. На той час Ася Григорович уже була Олександрою Екстер: одружившись з відомим київським правником Миколою Екстером, вона взяла прізвище чоловіка і під цим іменем увійшла в історію світового мистецтва. Навчання в Академії закінчилось скандалом, але перебування художниці в Парижі стало знаковим. Познайомившись із одним з найцікавіших поетів того часу – Гійомом Аполлінером, вона потрапила до кола найвидатніших новаторів європейського мистецтва – Пікассо, Брака, Леже. У середовищі кубістів Екстер знайшла те, що марно шукала в стінах Академії – нову філософію мистецтва. Потім була мандрівка до Італії, знайомство з футуристом Боччоні, який переконав Олександру, що людям необхідно показати сучасне місто, в якому сконцентрована велика сила життєвої енергії. А динаміку сильного руху, динаміку архітектури міста можна відтворити, використовуючи новітні пластичні форми. Згодом Екстер блискуче втілила це в одній зі своїх найкращих живописних робіт – «Київ. Фундуклеївська вулиця увечері», у картинах «Севр. Міст», «Порт», «Місто», «Венеція» тощо. Після Італії Екстер повернулася в Київ. Її квартира, що знаходилася на Фундуклеївській вулиці, стала місцем зібрань творчої інтелігенції Києва. Сюди приходили Бурлюк, Богомазов, Ахматова, Гумільов, Шкловський, Лівшиць, Лифар та інші. Екстер приятелювала з Генріхом Нейгаузом і Каролем Шимановським. З легкої руки Ліфшиця за нею закріпилося міфопоетичне визначення «амазонка авангарду». Мистецька спадщина Екстер вважається класикою авангардизму. Вона була однією з тих, хто сміливо ламав стереотипи, прокладаючи шлях новому мистецтву. Доробок української художниці – величезний. Живопис і графіка, театр і кіно, монументальні композиції і проекти нових меблів, одягу, кераміка і маріонетки, книжкові ілюстрації та оформлення інтер’єрів – в усьому вона була пристрасним творцем, лицарем ідеї, невтомним відкривачем нового. Розуміючи, що її футуристичним творам немає місця у соціалістичному реалізмі, вона заповідала свої твори й архів другу-художнику Семену Ліссіму, який жив у Нью-Йорку. Таким чином, уся спадщина Екстер потрапила до Америки. У 2000 році в Парижі створено «Товариство Олександри Екстер». Протягом багатьох років ім’я мисткині в Україні було майже під забороною. Лише в 2008 році в Києві відбулася перша виставка нашої великої співвітчизниці.

80 років від дня народження Джона Г’юма (1937), колишнього північноірландського політика, одного з засновників і лідерів Соціал-демократичної лейбористської партії Ольстера (СДЛП), борця за урегулювання конфлікту в Північній Ірландії, лауреата Нобелівської премії миру (1998, спільно з Девідом Трімблом). Джон Г’юм відіграв важливу роль у підписанні Англо-ірландської угоди 1985 року, згідно якій Дублін здобув офіційний статус консультанта під час вирішення питань, пов’язаних з Північною Ірландією. В 1998 році він взяв участь у підписанні Белфастської угоди (Угоди страсної п’ятниці) щодо мирного урегулювання північноірландського конфлікту. Того ж року він і Девід Трімбл отримав Нобелівську премію миру «за зусилля з пошуку мирного вирішення конфлікту в Північній Ірландії». За результатами опитування 2010 року визнаний «Найвидатнішим ірландцем». У 2004 році Г’юм вирішив залишити політику.

Сьогодні день народження сестер Віти та Валі Семеренко (1986), українських біатлоністок, олімпійських чемпіонок. В активі сестер Семеренко на двох 10 медалей чемпіонатів світу і три - Олімпійських ігор. Цікаво, що Віта старша від Валі на 10 хвилин. Віта - чемпіонка та бронзова призерка Олімпійських ігор в Сочі (2014), п’ятиразова призерка чемпіонатів світу, переможниця й призерка етапів Кубка світу, п’ятиразова чемпіонка Європи з біатлону. В свою чергу, Валя - чемпіонка Олімпійських ігор у Сочі (2014), чемпіонка та чотириразова призерка чемпіонатів світу з біатлону, переможниця та призерка етапів кубка світу з біатлону, семиразова чемпіонка Європи, чемпіонка світу з літнього біатлону 2011 року в спринті.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-