17 січня. Пам’ятні дати

1100
Ukrinform
Сьогодні виповнюється 110 років від дня народження Григорія Китастого – відомого українського бандуриста, керівника Української капели бандуристів ім. Т.Г. Шевченка в США.

Народився Григорій Тимофійович Китастий (1907-1984) на Полтавщині. Ще з молодих років хлопець цікавився мистецтвом. У 20 років Китастий вступив до Полтавського музичного технікуму, а після його закінчення – до Київського музично-драматичного інституту ім. Миколи Лисенка. Навчався на диригентсько-капельмейстерському і композиторському факультетах, оволодівав технікою гри на скрипці, корнеті та бандурі. У 1935 році залишки розформованих Полтавської та Київської капел зібрали в одну – Державну Зразкову Капелу бандуристів України. В ній Григорій Китастий став концертмейстером, а в 1941 – заступником мистецького керівника. З початком Другої світової війни Капела була розформована. Молодших за віком призвали до діючих бойових з’єднань, а старших – на копання протитанкових ровів навколо Києва. З тих, що пішли на фронт, багато загинуло, дехто потрапив у полон, серед них був і Григорій Китастий. З полону йому пощастило втекти і повернутися у Київ. В окупованому німцями місті він долучився до інших артистів і сформував Капеллу бандуристів, давши їй ім’я Тараса Шевченка. Капела гастролювала по селах Київщини, концерти мали шалений успіх, і це окриляло артистів. Весною бандуристи виїхали з концертами до Волині і Галичини, але невдовзі артистів було відізвано до Києва, і у вересні 1942 року, під виглядом гастролей вивезено до Німеччини. Два місяці вони провели у таборі остарбайтерів в Гамбурзі. Працювали у клепальному цеху, виготовляючи якісь деталі для підводних човнів. У святкові дні давали концерти для робітників табору. Залишаючись в статусі остарбайтерів протягом усієї війни, артисти постійно роз’їжджали по німецьких містах, де було найбільше українських робітників. У 1943–1944 роках Капела перебувала на гастролях у Галичині, виступаючи перед місцевим населенням та вояками Української Повстанської армії (УПА). Там Китастий зустрів і потоваришував з Іваном Багряним (ця дружба й творча співпраця тривали до останніх днів життя Івана Багряного). Після закінчення війни музиканти Капели опинилися в таборі переміщених осіб. Музикант невтомно працював над концертними програмами Капели, виступи якої користувалися непересічним успіхом у таборах для переміщених осіб у Західній Європі. Згодом Григорій Китастий емігрував до США. Мешкав у Детройті, Каліфорнії, а згодом у Чикаго, де очолив перший ансамбль бандуристів Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ). У листопаді 2008 року за визначний особистий внесок у справу національного і духовного відродження України, поширення української культури і кобзарського мистецтва у світі колишньому диригенту і керівнику Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США Григорію Китастому посмертно було присвоєно звання Герой України.

Ювілеї дня:

285 років від дня народження Станіслава Августа Понятовського (1732-1798), останнього короля Польщі (1764–1795). Обраний королем при підтримці російської імператриці Катерини ІІ і прусського короля Фрідріха ІІ. За його правління відбулися три поділи Польщі (1772, 1793, 1795) між Австрією, Росією і Пруссією, внаслідок яких польська держава перестала існувати. Правобережна Україна та Волинь були приєднані до Росії, а Галичина перейшла під владу Австрії.

Фото: facebook

75 років від дня народження Мухаммеда Алі (Кассіус Клей; 1942-2016), легендарного американського боксера, чемпіона світу серед професіоналів, олімпійського чемпіона. Алі був єдиним боксером, що тричі вигравав титул чемпіона світу у важкій вазі. За свою майже двадцятирічну кар’єру він виграв 56 поєдинків, 37 з яких завершилися нокаутом. Народився майбутній чемпіон у місті Луїсвілл, штат Кентуккі. Боксом займався з 12 років. У 1960 році боксер здобув перемогу в напівважкій вазі на Олімпійських іграх в Римі, після чого перейшов у професіонали. Після перемоги в Римі Алі приїхав на батьківщину в рідний Луїсвілл, сповнений гордощів за спортивні досягнення. Зайшов у кав’ярню, сів за столик. «Нігерам не подаємо», - почув олімпійський чемпіон. На його зауваження, що в нього є гроші і він може розрахуватися, білі вигнали спортсмена геть. Тоді Алі пішов на берег річки Огайо й викинув свою золоту олімпійську медаль. Через чотири роки (1964), надихнувшись ідеологією темношкірих мусульман США, він прийняв іслам та змінив ім’я на Мухаммед Алі. Все своє життя він не втрачав нагоди, аби нагадувати про права афроамериканців. Після дев’яти успішних поєдинків Алі був позбавлений титулу чемпіона світу за відмову  від проходження армійської служби. Повернув титул у поєдинку з Джорджем Форманом у 1974 році у віці 32 років. Провівши десять успішних боїв, у лютому 1978 року знову втратив титул у поєдинку з Леоном Спінксом. Через вісім місяців, у вересні 1978 року, здобув перемогу над Спінксом, повернувши титул чемпіона світу, але в 1979 році оголосив про завершення кар’єри. Повернувся в спорт у 1980 році для бою з Ларрі Холмсом за титул чемпіона світу; Алі завершив поєдинок у десятому раунді. Провів ще один невдалий бій з Тревором Бербіком у 1981 році. Того ж року Мухаммед Алі завершив свою боксерську кар’єру. У 1999 році Бі-бі-сі назвала Мухаммеда Алі «Спортсменом століття». У тому ж році Алі був названий «Спортсменом століття Кентуккі» і був введений в спортивний Зал слави свого рідного міста Луїсвілля. У 2005 боксер отримав одну з найвищих урядових нагород Сполучених Штатів – Медаль свободи. Того ж року він став першим спортсменом, удостоєним золотої «Медалі світу» ім. Отто Хана за активну участь в американському громадському русі та багаторічний внесок у боротьбу за мир у якості посланця ООН (нагорода заснована Німецьким товариством сприянню ООН). Після завершення кар’єри Алі брав активну участь у благодійній діяльності, збираючи кошти для колишніх спортсменів, а також підтримував ісламську школу в Чикаго, названу на його честь. Легендарний боксер помер у червні минулого року. Останні 30 років він мужньо боровся з хворобою Паркінсона.

Сьогодні виповнюється 30 років  Олександру Усику (1987), українському професіональному боксеру. Чемпіон світу в першій важкій вазі за версією WBO, олімпійський чемпіон (2012), чемпіон світу (2011), чемпіон Європи (2008), багаторазовий чемпіон України. Народився у Сімферополі. З дитинства Олександр відвідував школу сімферопольського футбольного клубу«Таврія», але футбольна кар’єра юнака не склалася. В 15 років він почав займатися боксом. На Олімпійських іграх у Лондоні Олександр, який на той час уже став капітаном боксерської збірної України, був головним фаворитом. Золоту медаль виборов 11 серпня 2012 року, здобувши перемогу у фіналі над італійським боксером Клементе Руссо. Глядачам запам’ятався тим, що виходив на ринг у образі козака, а після фінального поєдинку станцював гопак. Олександр Усик завоював усі можливі титули любительського боксу і у жовтні 2012 року офіційно заявив про завершення аматорської кар’єри та перехід у напівпрофесіональну лігу WSB, міжнародну боксерську асоціацію під егідою AIBA. Протягом сезону 2012–2013 рр. виступав за команду «Українські отамани». Загалом здобув 6 перемог (з них 2 достроково) та жодного разу не програв, таким чином, зайняв 1 місце в індивідуальному рейтингу боксерів WSB у важкій вазі.

Роковини смерті:

35 років з дня смерті Варлама Тихоновича Шаламова (1907-1982), російського прозаїка і поета. В поетичних рядках «Колимських зошитів» і жорсткій прозі «Колимських оповідань» відобразив побачене і пережите в таборах сталінського ГУЛАГу, в яких йому довелося перебувати в 1937-1953 роках (майже 20 років). «Колимські оповідання» Шаламова і на сьогодні залишаються однією з найсильніших книжок про ГУЛАГ. Це гола, гостра, надзвичайно жорстка проза, без жодного натяку на «художественную красивость». З кожного рядка його коротких оповідань віє колимською холоднечею й смертю. Солженіцин із його всесвітньо відомими творами присвяченими цій болючій темі, у порівнянні з Шаламовим виглядає мало не Тургенєвим пізнього періоду; можливо, причина криється у різному життєвому досвіді? Адже «шарашка» у порівнянні з золотовидобувними рудниками Колими може видатись раєм. Останні роки Варлама Шаламова були по-справжньому мученицькими. Його віддали в притулок для старих, часто силоміць прив’язували до ліжка – письменник весь час поривався кудись іти. На похоронах Шаламова були присутні близько 100 людей, більша частина з яких були кагебісти. Перша книга прози Шаламова побачила світ у німецькому Кельні в 1967 році. Потім – у Кейптауні на мові африканос. Загалом за життя Шаламова за кордоном було видано 13 книг різними мовами. Перша книжка «Колимських оповідань» в СРСР вийшла друком лише у 1989 році.

15 років з дня смерті Каміло Хосе Села (1916-2002), іспанського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури (1989), присудженої йому «за виразну насичену прозу», лауреата премії імені Сервантеса. Є одним із найпопулярніших письменників Іспанії, автором майже 100 книг – романів, поетичних збірок, нарисів, есе. Автор романів «Сім’я Паскуале Дуарте», «Вулик», збірок оповідань, дорожніх нотаток «Подорож в Алькаррію». «Мої романи – шматки життя, що не мають сюжету, і кожен з них – стрибок з великої висоти в порожнечу без страховки», - сказав письменник. А згодом додав: «Мені не соромно за жодний написаний рядок…»

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-