9 січня. Пам’ятні дати

Сергій Йосипович Параджанов (1924-1990) народився 93 роки тому в старому Тбілісі. Так сталося, що три країни називають його своїм - Вірменія, Грузія та Україна. В цих країнах (тоді ще республіках) Параджанов жив і творив. Крім них була ще й зона – звичайна тюремна зона, місце позбавлення волі, де Параджанов відбував ув’язнення. Там він, до речі, теж був «своїм». І зовсім не нудився світом у неволі. Принаймні, великої різниці між СРСР і в’язницею не бачив. Де б він не був, де б не жив – цей чоловік всюди знаходив джерела натхнення і з неперевершеним артистизмом втілював у життя власні ідеї. Для нього не було високого і низького, адже це «низьке» він завжди умів підняти до рівня високого – унікальна риса, притаманна лише справжньому художнику. Хто зміг розкрити геніальну (високу) прозу Коцюбинського так, як це зробив Параджанов? Тонко відчути українськість, вишукано показати гуцульський світ, розкрити таємницю гуцульської душі, таємницю людських стосунків? Параджанов. Або, згадайте його «Ашик-Керіба» чи «Колір граната»… Але той самий Параджанов міг зі шматків розбитих тарілок, пляшок, котрі викидали на смітник, та з іншого непотребу і мотлоху зробити дивовижної краси речі (декілька разів виставку робіт Параджанова привозив до Києва музей митця в Єревані, і то було незабутнє враження). Лише Параджанов міг спостерігати за мухою, що потрапила в цукровий сироп, а потім з ентузіазмом розповідати про це, як про щось неймовірно грандіозне й захоплююче. І це було набагато цікавіше слухати, аніж майстер-класи багатьох тодішніх «знаних» режисерів, від яких віяло просто незнищенною радянськістю, або ж власним пихатим егоїзмом (що, до речі, теж є однією з ознак цієї радянщини). Параджанов був абсолютно вільною людиною. Тому він був своїм і серед інтелектуалів, і серед простих селян-гуцулів, і серед зеків. Чужим він був лише для тих, кого його свобода лякала, подразнювала, непокоїла, хто на підсвідомому рівні відчував загрозу власному упорядкованому світу, упорядкованим та розписаним істинам і смакам, хто жив за принципом «бути як усі». Тому якось дивно поряд з ім’ям Параджанова читати регалії: «народний артист України» чи ще щось у такому роді. Звісно, народний. Але чи може бути щось суттєвішим за талант і просто звання Художника?

Події дня:

40 років тому (1977) в Державному академічному театрі опери та балету України ім Т.Г. Шевченка відбулась знакова подія – прем’єра опери Шарля Гуно «Фауст» у постановці Ірини Олександрівни Молостової. Диригентом був Володимир Маркович Кожухар. Партію Мефістофеля виконував Анатолій Кочерга, партію Маргарити – Гізела Ципола (у 1976 році її визнали кращою Чіо-Чіо-Сан світу). У виставі були задіяні також Анатолій Солов’яненко, Анатолій Мокренко, Галина Туфтіна. «Ми прагнули зберегти в спектаклі стиль музичного шедевра Гуно і водночас якомога більше наблизити його до духу видатного твору Гете», - зазначила Ірина Молостова в одному з інтерв’ю.

Ювілеї дня:

144 роки від дня народження Хаїма Нахмана Бялика (1873-1934), єврейського поета, одного з основоположників сучасної єврейської поезії мовою іврит. Родом з Волині. Виховувався у діда, котрий був знаним талмудистом. Саме він прищепив Хаїму любов до книг. Хлопець займався самоосвітою, зокрема, без сторонньої допомоги вивчив російську мову. В 25 років Бялик переїздить в Одесу, де займається викладацькою діяльністю. Його перша поетична збірка побачила світ у 1902 році. У 1903 Одеський громадський комітет посилає Бялика в Кишинев для збору документального матеріалу про єврейський погром. Під враженням від побаченого жахіття Бялик пише поему «Сказання про погром», яка одразу ж зробила його найпопулярнішим поетом свого часу. В 1909–1919 роках Бялик (у співавторстві) уклав антологію легенд, оповідок і притч, яку назвав «Єврейські легенди». Талант Хаїма Бялика високо цінив Шолом-Алейхем (обох письменників зв’язувала багаторічна дружба); Максим Горький писав: «Для мене Бялик – великий поет, рідкісне й абсолютне втілення духу свого народу, він – наче пророк Ісайя, і наче богоборець Іов». Саме завдяки клопотанням Горького Бялик зміг покинути Радянську Росію і виїхати за кордон. Після чотирирічного перебуванні в Берліні Бялик переїхав до Палестини й оселився в Тель-Авіві. Заслуга поета полягає в тому, що він звільнив іврит від штампів і канонів, надавши поетичній мові гнучкості та яскравості. Його ім’ям названа престижна ізраїльська літературна премія і велике книжкове видавництво в Тель-Авіві.

115 років від дня народження сера Рудольфа Бінга (1902-1997), легендарного британського імпресаріо, генерального директора «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку в 1950-1972 роках, одного з засновників Единбурзького фестивалю (1947) і його перший керівник (1947-1949). Театру «Метрополітен», або як просто називають його містяни «Мет», він віддав 22 роки свого життя. І це були одні з найяскравіших років в історії славетного оперного майданчика. Сам Рудольф Бінг зажив слави одного з найвпливовіших керівників театру свого часу, видатного реформатора. Завдяки його невсипущій енергії та авторитету рівень спектаклів, так само як і рівень виконавської майстерності, було піднято дуже високо. З доволі посереднього театру, яким був Метрополітен на початку 50-х років, Бінг перетворив його в один із найвідоміших і найпрестижніших театрів світу. Він ніколи не потурав зірковим примхам примадон, але саме при ньому на сцені «Метрополітен» дебютували Тебальді, Сазерленд, Шварцкопф, Кабальє, Паваротті, Френі, Дель Монако, Гедда, Бергонці, Кореллі, Каллас. Його багаторічний конфлікт з Калласс широко висвітлювався і в пресі, і в мемуарах. Вони постійно конфліктували; у 1968 році Бінг отримав прізвисько «людини, котра звільнила Калллас». Але це не завадило йому після смерті оперної діви сказати: «Подібну до неї ми більше ніколи не побачимо…». Бінг активно виступав проти расової сегрегації, заявивши, що Метрополітен-опера виступатиме тільки перед змішаним залом (1961). Саме за його керівництва на сцені Метрополітен-опера з’явились афро-американці: Маріанн Андерсон, Леонтіна Прайс, Грейс Бамбрі, Ширлі Веретт та інші.

95 років від дня народження Хар Гобінда Корани (1922-2011), американського молекулярного біолога, лауреата Нобелівської премії з фізіології і медицини (1968; спільно з Робертом Холлі та Маршаллом Ніренбергом) «за розшифровку генетичного коду і ролі в синтезі білка». За походженням індієць (народився і виріс у провінції Пенджаб, нині територія Пакистану), з 1960 року мешкає в США. Автор засадничих праць з хімічного синтезу нуклеїнових кислот, розшифровки генетичного коду.

Цього дня 35 років тому народилася Кетрін Елізабет Мауетбеттен-Віндзор, герцогиня Кембриджська (у дівоцтві Кетрін Елізабет Мідлтон; 1982), дружина герцога Кембриджського Вільяма - онука королеви Єлизавети II, сина Чарльза, принца Уельського і принцеси Діани. Кетрін народилася в місті Федінг в англійському графстві Беркшир у сім’ї Майкла Френсіса Міддлтона та його дружини Керол Елізабет, уродженої Голдсміт. Родина Міддлтон не належить до британської знаті. Подружжя працювало в цивільній авіації, Елізабет була стюардесою, а Майкл – авіадиспетчером. У них є також середня дочка Філіпа і менший син Джеймс. 1987 року Міддлтони заснували компанію посилкової торгівлі «Party Pieces», яка успішно розвивалася на британському ринку і зробила їх мільйонерами. Сім’я мешкає у власному будинку в селі Баклбері в Беркширі. Саме там і виросла Кейт Міддлтон. Згодом вона здобула освіту в приватному коледжі Мальборо у графстві Вілтшир. 2001 року вступила до Сент-Ендрюського університету в шотландському регіоні Файф. Там дівчина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – принцом Вільямом, старшим сином Чарльза, принца Уельського. 29 квітня 2011 року молодята побралися. Церемонія вінчання відбулась у Вестмінстерському абатстві. Нині подружжя виховує двох дітей. Звісно, багато хто спочатку порівнював Кейт в усьому з покійною принцесою Діаною, але з часом полишив цю марну справу, зрозумівши, що Діана – то Діана, а Кейт – то Кейт. Королева ж зітхнула з полегшенням: «Нарешті все йде по протоколу». Норовливість тут не вітають.

Сьогодні виповнюється 30 років Олені Михайлівні Підгрушній (1987), українській біатлоністці. Заслужений майстер спорту України чемпіонка Олімпійських ігор у Сочі, чемпіонка світу, 5-разова чемпіонка Європи, переможниця і призерка етапів Кубка світу з біатлону. З 25 березня 2014 по 8 квітня 2015 року – заступник Міністра молоді та спорту України.

Роковини смерті:

260 років з дня смерті Бернара Ле Бов’є де Фонтенеля (1657-1757), французького письменника, вченого-популяризатора. Плідний версифікатор, автор лібрето, опер, пасторалей, галантних віршів. У книзі «Бесіди про множинність світів» у доступній формі, гарною мовою виклав важкі питання астрономії, систему Коперника. Разом з Шарлем Перро відстоював перевагу сучасної літератури над античною. 11 лютого виповнюється 360 років від дня його народження.