7 січня. Пам’ятні дати

07.01.2017 08:00 901

Сьогодні українці – православні християни, греко-католики та старообрядці святкують Різдво Христове – одне з найурочистіших і найрадісніших свят року.

Згідно з Євангелієм, Діва Марія разом з Йосифом, з яким вона була заручена, прийшли в маленьке юдейське місто Віфлеєм для участі в державному перепису. Оскільки місця їм не знайшлося ні в готелях, ні в домівках віфлеємців, вони вирішили заночувати в печері, куди пастухи зазвичай заганяли в негоду худобу. Там і народився Ісус Христос. Немовля поклали в ясла (годівницю для худоби). Саме тоді пастухам, що вночі стерегли стадо, з’явився ангел зі звісткою про появу на світ Спасителя світу, і вони першими поклонилися маленькому Ісусові. Також на поклоніння Богонемовляті прийшли волхви (східні мудреці), яких до Віфлеємської печери привела чудесна зірка. Вони принесли Христу дарунки – золото, ладан і смирну. Головний смисл свята полягає в тому, що прославляється втілення Бога в людині. Поєднавши в собі Божественну і людську природу, Ісус поклав початок спасінню людства – позбавленню його від гріхів. Також прославляється любов Бога до людей – Він, Цар світу, заради них втілився в беззахисне немовля. Свято Різдва Христового – найурочистіше серед дванадесятих, воно відзначається аж до наступного свята – Хрещення. Цей період (7-18 січня за новим стилем) називають Святками (тобто Святими днями). Під час Святок скасовується піст у середу і в п’ятницю. Різдво Христове надзвичайно урочисте – високо-небесне, але й водночас дуже земне, людяне свято, адже, що може бути важливішим і дивовижнішим за народження дитини, за прихід нового маленького життя у великий складний світ дорослих. Тож нехай срібне світло Різдвяної зірки, що світить ось уже понад дві тисячі років і не тьмяніє, торкнеться душі кожного, хто сповідує християнство. Нехай її тихе сяйво буде сьогодні в кожній українській оселі, в місті і в селі, на сході і на заході, на півночі і на півдні, а найбільше там, де війна, смерть, страх і неспокій,  де людське горе, сльози, смуток і зневіра. «Нехай маленький Христос прийде сьогодні туди, де найтемніше, де болить…», – як сказав один мудрий, хоч і молодий, священик-капелан з передової. І нехай звістка про народження Сина Божого буде для нас у ці дні найголовнішою і найважливішою новиною: «Христос рождається! Славімо Його!»

Події дня:

220 років тому (1797) в Італії був затверджений «триколор» – червоно-біло-зелений національний прапор. У місті Реджо-нель-Емілія італійські революціонери, натхненні прикладом революційної Франції, вирішили заснувати прапор – «символ республіканської батьківщини» на кшталт французького революційного «триколора», змінивши лише один із трьох кольорів: замість синьої смуги з’явилась зелена. Цей стяг став прапором Ціспаданської республіки, створеної в північній частині майбутньої Італії після того, як війська Наполеона Бонапарта під час знаменитого «італійського походу» повалили  монархічні режими, які існували там.

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Константина Толвінського (1877-1961), польського геолога. Директор Карпатського геологічно-нафтового інституту в Бориславі (1919–1939). Одночасно – керівник відділу Польського інституту геології у Варшаві. Досліджував газові родовища Передкарпаття, зокрема Дашавське і Опарське. Автор наукових праць з геології і нафтогазоносності Карпат.

118 років від дня народження Франсіса Пуленка (1899-1963), французького композитора. Починав із доволі легких розважальних мелодій («Негритянська рапсодія»), але згодом еволюціонував до значних тем, творів драматичного і трагічного характеру. Велику увагу приділяв мелодії. На батьківщині Пуленка називають «французьким Шубертом». До того ж він був ще й чудовим піаністом і з успіхом виступав у Франції та в інших країнах. Великий вплив на Пуленка як композитора справила музика Мусоргського, про що сам композитор неодноразово говорив: «Останнім часом я майже безперервно граю Мусоргського. І чим більше я граю, тим більше ця музика зачаровує мене». Найкращі знахідки Пуленка в царині вокальної і оркестрової музики сконцентровані у його трьох операх: буфонній «Груди Тирезія», трагедійній «Діалоги кармеліток» і лірико-психологічній «Людський голос». Крім того, написав понад 160 пісень на слова Аполлінера, Елюара, Жакоба, Арагона, Кокто та ін., переважно французьких поетів. Значну долю у творчому доробку композитора займає духовна музика.

90 років від дня народження Ростислава Андрійовича Братуня (1927-1995), українського поета, громадського діяча, одного з засновників Товариства Лева – однієї з перших незалежних громадських організацій в Україні (1987). Випускник Львівського університету ім. І.Франка. Племінник відомої української актриси Наталії Ужвій. У 1966-1980 роках очолював Львівську організацію СПУ, був деякий час головним редактором журналу «Жовтень» («Дзвін»). Видав збірки: «Вересень», «Пісня про волю», «Світанки». Значну частину віршів поета становить інтимна лірика. Автор лібрето опери «Назустріч сонцю». Ряд віршів Братуня покладено на музику композиторами Євгеном Козаком, Володимиром Івасюком («Ватра», «Ноктюрн осіннього міста», «Вогні Львова», «Перший сніг»), Мирославом Скориком. Загалом на вірші Ростислава Братуня написано понад 200 пісень. Свого часу на ІІ з’їзді народних депутатів СРСР саме Братунь, відстоюючи позиції незалежності, сказав Горбачову: «А Україна буде таки вільною!» (Братунь був першим демократичним депутатом від західного регіону України). У 1993 році підняв український національний прапор над «Гетьманом Сагайдачним» – флагманом Військово-Морських Сил України. Одну з вулиць Львова названо ім’ям Ростислава Братуня.

85 років від дня народження Марії Дитиняк (1932), відомої музично-громадської діячки в Канаді, довголітнього диригента і мистецького керівника хору «Дніпро» в Едмонтоні. Засновниця і мистецький керівник жіночих вокальних ансамблів «Мережі» та «Дніпрова хвиля». Знаний музичний педагог (фортепіано). Великою заслугою була її праця над проектом «Фундації Тисячоліття Хрещення України» (The Ukraine Millennium Foundation Bortniansky Project), запис духовних концертів Дмитра Бортнянського. Aвторка довідкової книжки «Українські композитори: Біо-бібліографічний довідник» (1986). Організатор «Диригентських семінарів» в Едмонтоні  під орудою маестро Володимира Колесника (у1978-1997 роках).

Роковини смерті:

Цього дня 2011 року пішла з життя Михайлина Хомівна Коцюбинська (1931-2011), український літературознавець, перекладач, критик, одна з головних постатей українського шістдесятництва. Племінниця класика української літератури Михайла Коцюбинського. Народилася в Вінниці, потім мешкала з сім’єю в Чернігові (там її батьки організували Меморіальний музей поета). «Все наше життя було невідокремленим від образу Коцюбинського, його творчості, його життя. Я виростала з якимось природним відчуттям всеприсутності Коцюбинського», - зауважила якось Михайлина Хомівна. З дитинства вона росла в атмосфері любові до слова і до прекрасного. Згодом згадувала: «…чуття слова дали мені Коцюбинський і Тичина. Вони навчили мене дивитися на життя як на художній твір». Вона закінчила філологічний факультет університету ім. Шевченка, захистила докторську дисертацію, отримала чудову роботу за фахом в Інституті літератури АН УРСР, видала свою першу книжку: «Література як мистецтво слова». Могла б, мабуть, стати академіком (для цього мала все: глибокий інтелект, ерудицію, працелюбність), але не стала – на заваді була моральна позиція Михайлини Хомівни, яка ніколи не зраджувала власних морально-етичних принципів. У питаннях людської гідності та честі вона була непорушною. Величезний вплив на неї мало знайомство з Євгеном Сверстюком, Василем Стусом, Іваном Світличним, Григорієм Кочуром, Аллою Горською та багатьма іншими шістдесятниками, які буквально «відкрили їй очі» на деякі аспекти радянської дійсності, перетворивши тим самим зі звичайного успішного радянського науковця на одну з центральних постатей інтелектуального руху шістдесятників. Тривалий час (1971–1988) її праці не друкувалися (заборонялися навіть дослідження про Шевченка), Михайлину Хомівну  звинувачували в «політичній незрілості» та «ідейних помилках», виключили з партії, звільнили з роботи. Їй, блискучому науковцю, яку відзначив сам академік Білецький, всюди відмовляли. Ледве влаштувалася простим редактором і пропрацювала на цій посаді 18 років. За цей час друкувала і поширювала самвидав, допомагала родинам репресованих шістдесятників, писала й підписувала власним іменем листи-протести, виступала на культурно-громадських заходах. За це її неодноразово викликали в КДБ, проводили обшуки, погрожували, шантажували (казали, що відберуть дочку Таню), але вона не здалася: нікого не обмовила, «покаянних сповідей» від неї теж не дочекалися. Лише наприкінці 80-х років, коли затріщали підвалини «союзу нерушимого», Михайлина Хомівна повернулася в літературну науку. Саме вона упорядкувала першу видану в Україні книжку Василя Стуса – збірку поезій «Дорога болю» (1990), а потім і 9-томне наукове зібрання творів поета. Останнім часом працювала над 10-томним виданням творів В’ячеслава Чорновола. Багато працювала, виступала з лекціями, виховала гідних учнів, які під її керівництвом захистили дисертації та видали книжки. У 2005 році двотомник її праць «Мої обрії» було відзначено Національною премією ім. Шевченка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-