9 грудня. Пам’ятні дати

1693
Ukrinform
Щорічно 9 грудня з ініціативи ООН відзначається Міжнародний день боротьби з корупцією

9-11 грудня 2003 року в мексиканському місті Меріда відбулась політична конференція високого рівня, на якій була підписана Конвенція ООН проти корупції. Україна ратифікувала угоду 18 жовтня 2006 року. Згідно з Конвенцією ООН проти корупції та Конвенції Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію (1999), корупція – це зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях, в цілях третіх осіб і груп, а також різні форми незаконного привласнення публічних коштів для приватного використання. Крім того, до корупційних явищ належить і непотизм (кумівство, сімейність). За оцінками спеціалістів, щорічний обсяг хабарів оцінюється в один трильйон доларів. Світова економіка втрачає ще 2,6 трильйона доларів в зв’язку з корупційною діяльністю. Ці кошти складають понад п’ять відсотків глобального ВВП. За даними Програми розвитку ООН (ПРООН), в країнах, що розвиваються втрати, пов’язані з корупцією, перевищують обсяги офіційної допомоги на цілі розвитку в 10 разів. Слід зазначити, що жодна з країн, жоден регіон, жодне суспільство не володіють імунітетом від корупції. Цього року Управління ООН з наркотиків і злочинності та ПРООН розробили спільну кампанію, основна увага в якій приділяється тому, як корупція впливає на освіту, охорону здоров’я, правосуддя, демократію, процвітання і розвиток. В Індексі сприйняття корупції від Transparency International за минулий рік, Україна посіла 130 місце зі 167 позицій, отримавши 27 балів зі 100, опинившись на одному щаблі з Парагваєм, Нікарагуа, Непалом та Іраном, продовжуючи залишатися доволі корумпованою країною світу. Приміром, Білорусь займає 107 сходинку, Молдова – 103, Грузія – 48, а Польща – 30. Найменші прояви корупції у Данії, Фінляндії та Швеції. Згідно аудиту ЄС, опублікованому 7 грудня 2016 року – Україна залишається найбільш корумпованою країною в Європі. «Не дивлячись на зусилля з реформування, Україна досі сприймається як найбільш корумпована країна в Європі... Олігархічні клани продовжують чинити домінуючий вплив на економіку, політику і засоби масової інформації України», – йдеться в звіті.

Сьогодні в світі вдруге відзначатиметься Міжнародний день пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої гідності та попередження цього злочину. Сьогоднішня дата була обрана в зв’язку з тим, що в цей день в 1948 році була прийнята Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього. Мета Дня – підвищувати обізнаність світової громадськості про саму Конвенцію, а також належним чином вшановувати пам’ять людей, які стали жертвою геноциду та недопущення подібних злочинів у подальшому. Приймаючи цю резолюцію без голосування, всі 193 держави-члени тим самим підтверджують, що кожна окрема держава є відповідальною за захист свого населення від геноциду, що така відповідальність передбачає попередження цього злочину, зокрема й підбурювання до нього. Фундатором дослідження геноциду був Рафал Лемкін. Саме він і запровадив цей термін у 1943-му році. У преамбулі до Конвенції про геноцид зазначається, що випадки геноциду мали місце протягом всієї історії людства, але терміна «геноцид» не існувало, доки Лемкін не ввів його і на Нюрнберзькому судовому процесі не почалося переслідування осіб, винних у Голокості, який Організація Об’єднаних Націй визначила як злочин геноциду в рамках міжнародного права в Конвенції про геноцид. Упродовж останніх 100 років до найчисельніших жертв геноцид призвів на територіях тоталітарних політичних режимів (зокрема, в умовах нацистської Німеччини, комуністичних СРСР, Китаю, Кампучії, під час правління Саддама Хусейна в Іраку, в Османській імперії під час Першої світової війни). Упродовж останніх десятиліть, у 1980–1990 роках геноцид учинявся під час т. зв. «етнічних воєн» та «етнічних чисток» в Африці, Азії й Європі. Стосовно української людності політика геноциду й етноциду активно здійснювалася у ХХ ст. Ознаки геноциду мають дії урядів різних країн стосовно кримських татар, українських німців, українських поляків, українських циган, українських греків, українських болгар. Але наймасовішим було вбивство голодом етнічних українців СРСР у 1932–1933 роках. Голодомор поволі визнається іншими націями саме геноцидом. 7 грудня депутати Верховної Ради України ухвалили постанову про звернення до демократичних держав світу щодо визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні злочином геноциду проти українського народу.

Ювілеї дня:

100 років від дня народження Кірка Дугласа (1916), американського актора кіно, режисера і продюсера, філантропа, одного з останніх живих зірок «золотої доби» Голівуда. Знявся у фільмах: «Чемпіон», «Скляний звіринець», «Жага життя» (премія «Золотий глобус», 1957), «Спартак», «Сім днів у травні», «Угода». Поставив фільми «Нероба», «Загін», зіграв у них головні ролі. Лауреат почесних премій і призів за внесок у розвиток кінематографа - «Золотий глобус», 1968; «Оскар», 1996; «Золотий ведмідь» МКФ у Берліні, 2001. На відміну від не менш знаменитого сина, Майкла Дугласа, довга і успішна кар’єра Дугласа-старшого була відзначена лише почесним «Оскаром» у 1996 році. Нині актор займає 17-й рядок у списку Американського інституту кіномистецтва серед найвідоміших чоловіків-легенд екрану класичного голлівудського кіно і перше місце серед тих з них, хто ще живий. Кірк Дуглас народився в американському Амстердамі (штат Нью-Йорк) в єврейській родині. Сім’я жила дуже бідно, хлопцеві доводилося підробляти, але про акторство він мріяв з дитинства. Згодом почав займатися спортом (боротьбою), отримав стипендію. У 1939 році 23-річний Кірк спробував вступити до Американської Академії драматичних мистецтв. Грошей, аби платити за навчання, у нього не було, але він справив на педагогів таке велике враження під час прослуховувань, що ті погодилися зарахувати його до вишу. Саме тоді молодий актор змінив своє єврейське ім’я Ісер Данієлович на Кірк Дуглас. Разом з ним в одній групі вчилася й майбутня голівудська зірка Лорен Беколл, яка допомагала Кіркові отримувати перші ролі. Він брав участь у Другій світовій війні. Товаришував з Бертом Ланкастером, разом вони знялися в семи фільмах. Перший великий успіх прийшов до Кірка Дугласа після «Чемпіона» Стенлі Крамера – актора почали упізнавати на вулицях. У 50-60 роках минулого століття Кірк Дуглас був одним із найуспішніших американських акторів. Грав переважно крутих хлопців – ковбоїв, поліцейських. Йому вдавалися як позитивні герої, так і негідники. В 1955 році Кірк Дуглас організував продюсерську компанію. Зокрема, брав участь у створенні тодішнього голівудського блокбастера «Спартак», дав «путівку в життя» Стенлі Кубрику (згодом вони товаришували).

Цього дня у 1925 році народився святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Української православної церкви (Київський патріархат) Володимир (світське ім’я Василь Омелянович Романюк; 1925-1995). Все життя святійшого Патріарха було присвячене служінню Богові та Україні, боротьбі за її волю і незалежність, створенню єдиної, незалежної від Москви церкви. Звісно, за те він отримував від Московщини не ордени й посади, а тюрми і концтабори. Загалом в ув’язненні святійший пробув майже 25 років – побував і на Колимі, і в таборах Мордовії та Якутії. Після довгих років ув’язнення Василь Романюк зважився на безпрецедентний крок: оголосив про свою відмову від радянського громадянства та про розрив із Російською православною церквою. Він першим з українських священиків перейшов під юрисдикцію Української православної церкви у діаспорі. Після відбуття заслання емігрував на Захід, де здійснював служіння та читав лекції. У 1990 році повернувся в Україну й був пострижений у ченці з іменем Володимир. Невдовзі отримав сан єпископа. Після смерті патріарха Мстислава владику Володимира було обрано патріархом Української православної церкви Київського патріархату.

Роковини смерті:

375 років з дня смерті Антоніса ван Дейка (1599-1641), фламандського живописця. Жив і працював в Італії, Англії. Спочатку був помічником і улюбленим учнем Пітера Пауля Рубенса, але зміг вчасно вийти з тіні метра і стати надзвичайно успішним європейським художником. Відомий як майстер парадного, психологічно-виразного портрета, а також картин на релігійні та міфологічні сюжети, які писав переважно в останній період свого життя (щоправда, вони надто театральні й значною мірою поступаються його портретам). Помер митець в Англії у 42 роки. Саме в цій країні його слава сягнула апогею. Він був другим, після Гольбейна, великим європейським художником, що переселився до цієї країни, і теж був портретистом. Видатні англійські портретисти ХVІІІ ст. – Рейнольдс, Гейнсборо – ставили його надзвичайно високо і вважали Ван Дейка своїм духовним батьком. Численні портрети пензля Ван Дейка розсіяні по багатьом європейським музеям, дуже елегантні, написані з блиском, гарні за кольором, але, як зазначають мистецтвознавці, дещо одноманітні.

75 років з дня смерті Дмитра Сергійовича Мережковського (1865-1941), російського письменника, релігійного філософа, літературного критика. Походив з української родини, прадід Мережковського належав до військової старшини м. Глухова. Дмитро Мережковський – один із теоретиків декадентського напряму в російській літературі. Автор трилогії «Христос і Антихрист», п’єс «Павло І», «Царевич Олексій», памфлету «Прийдешній Хам».

55 років з дня смерті Михайла Юрійовича Яцківа (1873-1961), українського письменника. Його ім’я ставили поряд з Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Марком Черемшиною. Проза Михайла Яцківа сповнена любові до простої людини, тривоги за її гірке життя, протесту проти несправедливості, гноблення. Такі всі його оповідання, новели, нариси. Був у новеліста ще й дар актора. Ті, хто бачив його на сцені, вважали, що Яцків «розминувся зі своїм справжнім покликанням», що життя мав присвятити театрові. Уперше спробував себе як актор у мандрівному театрі Степана Курбаса (Яновича), потім виступав у театрах Львова. І мав неабиякий успіх. Франко зворушено дякував йому за роль Миколи Задорожного в «Украденому щасті». У повоєнні роки Михайло Яцків працював у Львівській науковій бібліотеці (тепер Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України), переробляючи деякі свої старі твори та пишучи спогади про Франка і Стефаника. Втім, свою кращу прозу письменник створив на початку століття, так само як і Ольга Кобилянська та Василь Стефаник. Більшовики не розстріляли його, не відправили на Соловки, але чомусь не писалося. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-