6 грудня. Пам’ятні дати

2823
Ukrinform
Сьогодні День Збройних Сил України, які цьогоріч відзначають своє 25-річчя

Дата встановлена згідно з Постановою Верховної Ради № 3528-ХІІ від 19 жовтня 1993 року. 6 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла закон «Про Збройні Сили України», «Про оборону України», а 13-го грудня – Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України, які визначили основні принципи та напрями розбудови українського війська. Україна успадкувала від СРСР одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки. Але ні для кого не секрет, що за понад 20 років незалежності українська армія була майже знищена. Впродовж десятиліть відбувалися масові скорочення кадрових військовослужбовців, дехто з військових сам у відчаї кидав службу, не бачачи в армії жодної перспективи. Крім внутрішніх чинників додалися й зовнішні: увесь цей час Україні доводилося долати шалений тиск Москви, яка всіляко противилися створенню в нашій країні дієздатних Збройних сил. Усі ці роки Москва діяла по-різному, в залежності від внутрішньополітичної ситуації як в Україні, так і в Росії. Спочатку це були дипломатичні засоби (часом зовсім неприйнятні), а потім дійшло і до відкритої збройної агресії. Після Революції Гідності та початку воєнних дій на сході нашої країни, розпочалась нова сторінка літопису українських Збройних сил. Попри тотальну руїну в армії, корупцію, зради, втрати і підступність ворога, українським військовим вдалося відстояти незалежність батьківщини, захистити власний народ від агресора, а також цілком відновити обороноздатність ЗС України. За три роки війни найвищої державної відзнаки – звання Героя України були удостоєні 36 українських солдатів і офіцерів, 21 із них – посмертно. У цьому списку і легендарний генерал-майор Сергій Кульчицький, котрий загинув наприкінці травня 2014 року неподалік Слов’янська у 50 років, і 18-річні солдати-добровольці «Азова» і «Правого сектора» Андрій Снітко і Сергій Табала, 33-річний командир роти механізованого батальйону 93-ї Дніпропетровської окремої механізованої бригади  Сергій Колодій, 28-річний командир роти снайперів Валерій Чибінєєв та 38-річний кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» Ігор Брановицький, а також десятки інших героїв, чиї імена назавжди вписані в історію нашої держави. Сотні українських військовиків за мужність і героїзм були відзначені державними нагородами, а також народною відзнакою орденом «Народний Герой». Саме вони – прикордонники, танкісти, снайпери, розвідники, кулеметники, що боронили й продовжують боронити рідну землю – віддані до останнього присязі – є обличчям нової української армії з її незнищенним духом мужності, пам’яттю про героїчне минуле та орієнтацією на майбутнє.

Ювілеї дня:

170 років від дня народження Генрика Ярецького (1846-1918), польського композитора, головного диригента Львівської опери в 1874-1900 роках. З 1900 року керував хорами та викладав. Автор 9 опер (у т.ч. «Мазепа» за Юліушем Словацьким), симфонічної увертюри, камерно-інструментальної музики, церковних творів, солоспівів.

Фото: facebook

145 років від дня народження Миколи Леонтійовича Юнаківа (1871– 1931), українського військового діяча і дипломата, вченого-історика, професора, генерал-полковника армії УНР (з 1920 року). Народився в Чугуєві на Харківщині. Походив з давнього українського козацького роду. Дід його був полковником Бузького козачого війська, а батько – генералом російської царської армії. Середню і вищу освіту М.Л. Юнаків здобував в Орловському кадетському корпусі і у 1-му Павлівському юнкерському училищі в Петербурзі. Після закінчення навчання зробив блискучу кар’єру в царській армії. Написав ряд книг – двотомну працю «Північна війна» та «Російсько-японська війна 1904-1905 років». Брав участь у Першій світовій війні. У квітні 1915 року його призначили начальником штабу 4-ї російської армії, присвоївши звання генерал-лейтенанта (у 1916). Після більшовицького перевороту був усунутий з посади, повернувся в Україну, щоб допомогти відродженню українського війська. Микола Юнаків служив Україні і за гетьмана Павла Скоропадського, і за Директорії. 7 серпня 1919 року він очолив штаб головного Отамана об’єднаних армій УНР і ЗУНР. Восени 1919 року разом з кількома іншими військовими діячами і Петлюрою виїхав до Польщі, де його було призначено радником з військових питань дипломатичної місії УНР. Він брав активну участь у переговорах з Ю. Пілсудським, у підготовці військово-політичних антибільшовицьких угод 1920 року з Польщею. Влітку 1920 року він обійняв посаду військового міністра уряду УНР, одержав найвище в українській армії звання генерал-полковника. На початку 1921 р. очолив новоутворену Українську Вищу Військову Раду, яка розробляла плани можливого походу проти Червоної армії, досліджувала історію Армії УНР. В еміграції жив у Тарнуві (Польща), написав і видавав в альманасі «За державність» низку військово-історичних праць, а також мемуари. Помер і похований у Тарнуві.

Фото: вікіпедія

145 років від дня народження Миколи Кіндратовича Вороного (1871–1938), відомого українського поета, критика, перекладача, журналіста, театрознавця, актора, громадсько-політичного діяча. Видавав альманах «З-над хмар і з долин» (Одеса, 1903). Переклав українською мовою «Інтернаціонал», «Марсельєзу», «Варшав’янку»; здійснив численні переклади з російської літератури, з французької (Сюллі Прюдом, Поль Верлен, Моріс Метерлінк), німецької (Генріх Гейне), англійської, японської, перської та ін. літератур. Автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. Навчався у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). На формування його світогляду та літературно-естетичних поглядів великий вплив справив Іван Франко, з яким він познайомився у Львові. Допомагав Франкові у виданні газет «Громадський голос» і «Радикал». Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», актором труп Марка Кропивницького, Панаса Саксаганського. 1901 року залишив сцену й служив в установах Харкова, Одеси, Чернігова. В 1910 році оселився в Києві, працював у театрі Миколи Садовського, викладав у театральній школі. У 1920 р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, підтримував дружні стосунки з польськими письменниками (Юліаном Тувімом і Леопольдом Стаффом), невдовзі переїхав до Львова. Згодом вирішив повернутися в Радянську Україну. Це рішення виявилось для митця і його сім’ї доленосним. У червні 1938 року Миколу Вороного розстріляли в Одесі, а за рік до того енкаведистська куля обірвала життя і його сина – поета Марка Вороного, розстріляного у листопаді 1937 року на Соловках.

120 років від дня народження Айри Гершвіна (1896-1983), американського поета-лірика. Відомий як автор текстів пісень свого брата композитора Джорджа Гершвіна, які мали величезну популярність, а також опери «Поргі і Бесс», уперше поставленої в Нью-Йорку в 1935 році.

110 років від дня народження Ніни Костянтинівни Василенко (1906-1999), українського режисера і художника мультфільмів. Серед фільмів: «Веснянка», «Веселий художник», «Микита Кожум’яка», «Маруся Богуславка», «Пригоди козака Енея», «Сказання про Ігорів похід» (Спеціальний приз і диплом V Міжнородного кінофестивалю документальних і короткометражних фільмів, Ньйон, Швейцарія, 1972) та ін.

Цього дня 1913 року народився Микола Михайлович Амосов (1913-2002), український учений-хірург, письменник, публіцист, громадський діяч, академік НАН України. Ініціатор впровадження в країні хірургічного лікування при захворюваннях легень; його дослідження сприяли значному зниженню захворюваності туберкульозом і підвищенню ефективності лікування захворювань легень. Один із перших у СРСР впровадив у практику метод штучного кровообігу, в 1963 р. перший виконав протезування мітрального клапану, 1965 р. створив і вперше в світі застосував антитромботичні протези серцевих клапанів, розробив низку нових методів хірургічного лікування вад серця, моделі апаратів штучного кровообігу. Автор понад 400 публікацій, в т. ч. 12 індивідуальних монографій, низки науково-популярних і публіцистичних книг («Механизмы мышления и психики», «Регулирование сердца», «Записки из будущего», «Книга о счастье и несчастьях», «Преодоление старости», «Голоса времени»). Створив наукову школу, підготував понад 20 докторів і 100 кандидатів наук.

90 років від дня народження Василя Яковича Третяка (1926-1989), українського співака (тенор), народного артиста України. З 1926 р. – у Київському театрі опери та балету. Відомий виконанням партій Андрія («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Богуна («Богдан Хмельницький» Данькевича), Германа («Пікова дама» Чайковського).

Роковини смерті:

155 років з дня смерті Кароля Ліпінського (1790-1861), видатного польського скрипаля й композитора. У 1809-1814, 1829-1834 рр. жив у Львові. 1859-1861 викладав у заснованій ним українській музичній школі в с. Вірліві. Опрацював для голосу і фортепіано мелодії збірки «Польські й русинські пісні галицького люду». Автор 2 комічних опер; творів для скрипки (у т.ч. 4 концертів, варіацій, фантазій, танців), у яких використано українські народні мелодії. Не раз гастролював в Україні (Київ, Кам’янець-Подільський, Кременець). Після смерті Ліпінського стипендії його імені було встановлено у консерваторіях Львова, Відня, Неаполя.

60 років з дня смерті доктора Бхімрао Рамджі Амбедкара (1893-1956), політичного і громадського діяча Індії, лідера руху «недоторканих», соратника Махатми Ганді, одного з авторів Конституції незалежної Індії. В 1947-1951 рр. – міністр юстиції. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-