4 грудня. Пам’ятні дати

4 грудня. Пам’ятні дати

3621
Ukrinform
Християни східного обряду (православні та греко-католики) святкують сьогодні Введення в храм Пресвятої Богородиці, або, як здавна казали в народі – Третю Пречисту

Введення в храм Пресвятої Богородиці належить до числа дванадцяти найбільших церковних свят. Згідно Священному Переказу, коли Діві Марії виповнилося 3 роки, батьки привели Її до Єрусалимського храму. Їм треба було виконати обіцяну, дану раніше Богові: присвятити Йому свою довгоочікувану дитину. До входу в храм вели 15 високих східців. За звичаєм потрібно було повільно підійматися по них і щораз, підіймаючись, співати один із 15 особливих псалмів (стародавніх молитов). Коли батьки Марії – Йоаким і Анна поставили її на першу сходинку храму, трирічна дівчинка доволі швидко, без жодної допомоги піднялася східцями вгору. Біля дверей на Неї очікував первосвященик Захарія. Він зрозумів, що ця маленька дівчинка покликана виконати в майбутньому певне Божественне призначення, і ввів Марію в найсвятіше місце храму – «Святая святих». Туди міг заходити тільки він сам, та й то, раз на рік, здійснюючи обряд очищення. Відтоді Марія стала жити при храмі (до своїх заручин з Йосифом). Смисл цього свята полягає в тому, що прославляється непорочність Діви Марії. З дитинства вона покорилася Богові і досягла такого упокорення, що в майбутньому змогла стати Богоматір’ю й народити Спасителя. Введення Марії в святилище храму – перша вказівка на Її високу місію. В народі свято Введення в храм Пресвятої Богородиці називали Третьою Пречистою, або Виденням. Наші пращури вважали, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а тому свято й називали «Виденням». Введення відкриває собою зимовий святковий цикл. Тому й говорили: «Введення прийде, свят наведе». І дійсно, після 4 грудня йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколая, і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохреща. З цією датою на всій території України пов’язано чимало прикмет, прогнозів і звичаїв. Ще до недавнього часу культивувався так званий День полазника. В кожній оселі з нетерпінням і острахом очікували, хто першим на Введення завітає до оселі (подібне маємо на Різдво і Василя). Якщо заходив веселий парубок або статечний чоловік та ще й грішми, то це було доброю ознакою – протягом року в сім’ї усі будуть здорові й вестимуться гроші. Але коли до оселі приходила стара, немічна і бідна людина, а особливо літня жінка, то вже тоді «добра не жди». Недоброю ознакою було також позичати цього дня гроші. Зрештою, українці цього дня намагалися сидіти вдома й не вештатися по гостях. Звечора подекуди святили воду ще за дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три води, проливали воду через полум’я, і потім уживали її проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. А ще підмічали погоду: якщо на Введення буде мороз, то і Різдво з Водохрещею теж будуть морозними.

Події дня:

225 років тому (1791) у Великій Британії вийшла друком перша й найстаріша в світі щотижнева недільна газета «The Observer» («Спостерігач»). З червня 1993 року The Observer стає частиною Guardian Media Group і перетворюється із окремої газети у недільний випуск британського видання The Guardian. На шпальтах The Observer друкувались Джордж Оруелл, Пол Дженнінгс та інші відомі автори. 27 лютого 2005 року газета The Observer запустила власний блог, ставши першою газетою, що відкрито документувала свої внутрішні рішення, та першою газетою, що випускала подкасти.

Ювілеї дня:

150 років від дня народження Станіслава Дембицького (1866-1924), польського живописця і графіка. Навчався у Віденській, Краківській і Мюнхенській академіях мистецтв та в паризькій академії Колароссі. Жив у Коломиї, Львові, Кракові. Працював у жанрах портрета, пейзажу, побутового, монументального розпису (фойє оперного театру, 1900; каплиця кафедрального костьолу, 1904; обидва – у Львові). Українська тематика знайшла відображення в творах художника: «Купання у Пруті», «Гуцульський похорон», «Молодий гуцул», «Портрет різьбяра Шкрібляка»; оформлення книги В. Шухевича «Гуцульщина».

95 років від дня народження Діни Дурбін (справж. – Една Мей Дарбін; 1921-2013), канадсько-американської кіноактриси, однієї з найяскравіших зірок «Золотої доби» Голівуда. Її дзвінке сопрано лунало і під час Великої депресії і під час Другої світової війни, не знаючи кордонів і бар’єрів. Образ «ідеальної американки» – чарівливої молодої жінки з променистою усмішкою, чудовим голосом – такий живий, правдивий, був наче солодкі пігулки для багатьох людей по обидва боки океану в не надто світлі й радісні часи.  Її обожнювали не тільки американці чи європейці – Дурбін дуже добре знали і в СРСР – і за фільмами отриманими по ленд-лізу, і за трофейними. Гучний успіх принесли актрисі кінострічки в яких вона знялася під час Другої світової війни: «Все почалося з Єви», «Сестра його дворецького», «Різдвяні канікули». У 40-х роках вона була найвисокооплачуванішою актрисою Голівуда, а престижний «Оскар» отримала ще в 17 років. Легендарна актриса полишила кінематограф у 1949 році, не в останню чергу через конфлікт з керівництвом кіностудії «Юніверсал», відтоді не знялася в жодному фільмі, провівши десятиліття у затворництві. Вона вийшла заміж за французького кінорежисера і переїхала до Франції, де й прожила решту життя – 64 роки. У шлюбному контракті окремим пунктом значилося, що вона має право на непублічне життя. На всі запитання журналістів вона відповідала дуже лаконічно: «Я ненавиджу Голівуд». Померла Діна Дурбін у 91 рік у Франції.

85 років від дня народження Владлена Миколайовича Кузнецова (1931-2014), відомого українського кінодраматурга. Автор багатьох сценаріїв науково-популярних і документальних фільмів (у т. ч. «Слово про хліб», «Людина і природа», «Люди-легенди», «Таємниця алмазу», «Біосфера. Час усвідомлення»). Роботи В. Кузнецова були неодноразово відзначені на провідних міжнародних кінофестивалях документального кіно.

53 роки від дня народження Сергія Назаровича Бубки (1963), видатного українського легкоатлета, світового рекордсмена зі стрибків у висоту, олімпійського чемпіона 1988 року, 35-разового рекордсмена, 6-разового чемпіона світу, президента Національного олімпійського комітету України, Героя України (2001).

Роковини смерті:

40 років з дня смерті Бенджаміна Бріттена (1913-1976), англійського композитора, піаніста і диригента, одного з фундаторів англійської композиторської школи ХХ ст. Відродив англійську оперу (майже після трьох століть мовчання). Автор опер «Пітер Граймс», «Альберт Херрінг», вокально-симфонічних творів «Балада про героїв», «Воєнний реквієм», «Кантата милосердя», циклу романсів. Був першим музикантом, котрий отримав титул барона, і став таким чином, членом Палати лордів британського парламенту. Одним із найвідоміших творів Бріттена є  «Воєнний реквієм» (1961), над яким він працював декілька років і присвятив своїм друзям, що загинули на війні. Написання цього твору було приурочене до відкриття собору святого Михаїла у Ковентрі, вщент зруйнованого під час Другої світової війни німецькими бомбардувальниками. Твір продовжує традиції класичних реквіємів, починаючи від Моцарта й закінчуючи реквіємом Хіндеміта, написаного на слова Волта Вітмена, чи Фредеріка Деліуса, який вплів у музичне полотно тексти Ніцше. Новаторським у «Воєнному реквіємі» Бріттена є те, що композитор сумістив традиційні тексти заупокійної меси з натхненними і надзвичайно пронизливими віршами англійського поета Вілфріда Оуена (1893-1918), який загинув від кулі снайпера за декілька днів до закінчення Першої світової війни.  Переважна більшість його віршів з’явилася в 1917 році під час перебування на Західному фронті. Ці вірші є надзвичайно гуманістичними, в них з величезною силою висловлюється протест проти війни. В одному з листів з фронту Оуен пише: «Нарешті я осягнув істину, яка ніколи не проникне в догмати будь-якої з національних церков: а саме – що одна з головних заповідей Христа: упокорення за будь-яких обставин! Мовчки знось безчестя і ганьбу, але ніколи не бери до рук зброю. Нехай ти будеш оббреханий, принижений, убитий, але не вбивай… Христос воістину на нічийній землі. Там люди чують Його голос. Немає вищої любові, ніж у того, хто віддає власне життя за товариша». Поет уподібнює Христу тих, кого звикли зневажливо називати «гарматним м’ясом». Ось на такі слова – слова Біблії та британського солдата-добровольця, який назвав війну «топографією Голгофи», покладено музику Бріттена. «Воєнний реквієм» екранізував відомий британський кінорежисер-артхаузник Дерек Джармен. Власне кажучи,  це не є фільм у повному розумінні цього слова – радше, щось схоже на довгий музичний кліп, знятий цілком в естетичних традиціях Джармена, але надзвичайно цікавий. У фільмі неперевершено грає Тільда Суінтон, також там можна побачити патріарха британського кіно і театру Лоуренса  Олів’є, який грає старого солдата на інвалідному візку. Диригує сам Бріттен, а музичні партії виконують Галина Вишневська (сопрано), Дітрих Фішер-Діскау (баритон) та сер Пітер Пірс (тенор).

5 років тому пішов з життя Сократес (1954-2011), відомий бразильський футболіст, колишній капітан збірної Бразилії і один з кращих півзахисників в історії футболу. 60 разів одягав футболку збірної Бразилії (з 1979 по 1986 рр.). Забив 22 м’ячі. У 1983 р. був визнаний кращим футболістом Південної Америки. До досягнень Сократеса належить досить неординарний спосіб пробиття пенальті – з місця, практично без розгону; згодом цю манеру перейняли й інші футболісти. Сократес виступав також за «Сантос», «Фламенго» та італійську «Фіорентіну». Цікаво, що будучи професійним футбролістом, Сократес одержав диплом доктора філософії в інституті Сан-Паулу. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-