22 листопада. Пам’ятні дати
Помаранчева революція – кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді-грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник – Віктор Янукович. За п’ять хвилин до дев’ятої мітингувальники перекрили рух на Хрещатику і зайняли місце під майданівською сценою, яку спорудили напередодні. Більше з цього місця протягом доби вони не зійшли. Завершувався ранковий мітинг уже 40-тисячним зібранням. Увечері на київський Майдан Незалежності прийшли майже 150-тисяч людей. Вже наступного дня почали повсюдно з’являтися помаранчеві стрічки – символ тих революційних подій. Акції громадянської непокори набирали обертів і тривали до 26 грудня, коли у ході другого туру голосування стало відомо, що переміг Віктор Ющенко. Спроба прихильників Віктора Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів, і ще до закінчення судового засідання Віктор Ющенко був офіційно визнаний обраним Президентом України. 23 січня 2005 року він офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України. У зв’язку з цим було багато надій і сподівань Але досить скоро ілюзії суспільства щодо змін на краще розвіялися – реформи захлиснулися так і не розпочавшись, вся влада сконцентрувалася в руках «любих друзів» новообраного (хоч і ліберального) президента. За п’ять років президентства Ющенка ставлення людей зміниться на протилежне, практично всі українці вважатимуть цей час – часом втрачених можливостей. Через дев’ять років громадяни України знову вийшли на площі та майдани, але цього разу привід для масових виступів був серйозніший: на кону стояла незалежність держави і відстоювати її довелося ціною власного життя.
Ювілеї дня:
115 років від дня народження Хоакіна Відре Родріго (1901–1999), іспанського композитора, музичного критика, одного з найвідоміших музикантів Іспанії ХХ століття. В ранньому дитинстві через дифтерію втратив зір. Музичну освіту здобував у Парижі, зокрема в Паризькій консерваторії та Сорбонні. Світове визнання Родріго приніс «Аранхуеський концерт» для гітари з оркестром, прем’єра якого відбулася 1940 року. У наступні роки Родріго вів активну діяльність як композитор, виконавець, давав майстер-класи, влаштовував фестивалі. Нагороджений хрестом Альфонса X (1953), Орденом Почесного легіону (1963), є почесним доктором ряду університетів і академій.
90 років від дня народження Артура Джонса (1926-2007), американського бізнесмена, засновника корпорацій Nautilus та MedХ, винахідника силових тренажерів «Наутілус» (Nautilus), зокрема тренажерів для виконання вправи «пуловер» (відома вправа в бодібілдингу). Саме Артур Джонс, завдяки своїм тренажерам зробив надзвичайно багато для розвитку бодібілдингу як у США, так і у світі. Тренажери «Наутілус» та однойменна компанія зробили Джонса мультимільйонером, він увійшов до списку Forbes – 400 найбагатших американців 1982 року. Його щорічний прибуток складав майже 300 мільйонів доларів. У 1986 році він продав компанію. Артур Джонс не тільки був родоначальником інтенсивного тренінгу, по суті, він був першим, хто «автоматизував» штангу, але він був чи не першим, хто наполегливо просував його в маси, енергійно рекламуючи свої чудо-машини. Був надзвичайно ексцентричною людиною. Жив за принципом: «Жінки – наймолодші і найвродливіші, літаки – найшвидкіші, а крокодили – найбільші». Він дуже багато подорожував світом, здебільшого по важкодоступним місцях – то це були непролазні джунглі Центральної Африки, то високогірні плато в районі Анд. Поблизу озера Елен у Флориді він збудував будинок, де поселив одноокого чотириметрового крокодила Одноокого Джека, намагаючись виростити його до рекордних розмірів. Крім того, там знайшли притулок чимало рептилій та павуків. Джонс також був засновником маєтку «Джумболарій», де на чималій території мешкали осиротілі африканські слони та інші тварини. Іншою пристрастю Джонса, крім бодібілдингу, дикої природи та жінок, були літаки. Він був досвідченим пілотом, налітавши понад 45 тисяч годин.
Роковини смерті:
100 років з дня смерті Джека Лондона (Джон Гріффіт Чейні; 1876-1916), американського письменника, публіциста. Славу Лондону приніс цикл оповідань про американську Північ - збірки «Син вовка», «Бог його батьків», «Діти морозу», цикл «Смок Беллю». Близькі за тематикою до цих творів блискучі анімалістичні повісті «Поклик предків» і «Білозуб», а також роман «Морський Вовк» та цикл «Південноморські оповідання» (місце дії – острови Океанії). Лондону належить також ряд реалістичних творів: оповідань, романів (найвідоміший – автобіографічний роман «Мартін Іден»). Був одним із найвисокооплачуваніших американських письменників свого часу. Понад сто його творів екранізовано. В Україні Джека Лондона перекладали ще за його життя. Перший переклад (анонімний) з’явився у 2-4 номерах «Вісника культури і життя» за 1913 рік.
Цього дня у 1963 році в Далласі (шт. Техас, США) декількома пострілами зі снайперської гвинтівки був убитий Джон Фіцджеральд Кеннеді (1917-1963), американський державний діяч, 35-й президент США (1961–1963) від Демократичної партії. Поряд з Кеннеді в авто була його дружина Жаклін, а також губернатор Техасу Джон Коннолі з дружиною. О 12-30, коли президентський «Лінкольн» проминув Техаський склад підручників, Лі Харві Освальд зробив три постріли з шостого поверху складу, влучивши в Джона Кеннеді і губернатора. Через півгодини лікарі констатували смерть президента. Йому було 46 років. В 1961 році він став наймолодшим президентом США і першим католиком, обраним на цю посаду. Убивцю - Лі Харві Освальда два дні потому застрелить гангстер Джек Рубі, коли Освальда вестимуть на допит. Цікаво, що Лі Харві Освальд упродовж деякого часу (1959–1961 рр.) мешкав у Мінську, був одружений з росіянкою, працював на місцевому заводі «Горизонт» (щоправда, працівник з нього був поганий), але потім повернувся до Техасу. Через тиждень після вбивства Кеннеді для розслідування обставин злочину була створена комісія з 7 чоловік під керівництвом голови Верховного суду Ерла Воррена. Її робота тривала 10 місяців і згідно з висновками комісії, єдиним виконавцем вбивства був Лі Харві Освальд, який діяв самостійно. Розслідування, які проводились спеціально створеними комісіями після комісії Воррена, підтверджували її основні висновки, хоча ряд обставин злочину і те як вони були відображені в доповіді Воррена дали привід для критики роботи комісії і лягли в основу багатьох альтернативних версій вбивства Кеннеді, серед яких участь ЦРУ, КДБ, віце-президента Джонсона, кубинського уряду, антикастрівських емігрантських формувань, організованих злочинних груп. З 1992 року спеціальним рішенням Конгресу США почалась відкрита публікація всіх матеріалів, пов'язаних з розслідуванням убивства президента Кеннеді. 98% матеріалів комісії Воррена були розсекречені; решта 3000 сторінок будуть опубліковані до 2017 року.
20 років від дня смерті Марії Казарес (1922-1996), французької актриси театру і кіно, однієї з найвизначніших трагічних актрис ХХ століття. В Італії була велика Анна Маньяні, в Греції, щоправда пізніше – Марія Каллас (байдуже що оперна співачка, в кіно теж знімалась, наприклад у того ж Пазоліні у «Медеї»), а Іспанія з Францією «ділили» Марію Казарес. Актриса відома, передусім, за кінострічками «Діти райка», «Дами Булонського лісу», «Пармська обитель», «Орфей», «Заповіт Орфея». Фільми за участю актриси майже одразу ставали високою класикою. І завдяки режисерам, і завдяки акторам. Марія Казарес народилася в портовому місті Ла-Корунья в сім’ї іспанського юриста і дипломата. Під час громадянської війни її батько працював міністром в республіканському уряді, а коли до влади прийшли франкісти – родина емігрувала до Франції. Марія навчалася на драматичному відділенні Паризької консерваторії (це якраз був період Другої світової війни). Дебютувала в театрі – грала в п’єсах Ібсена, Камю. З останнім у неї був бурхливий роман. Вони вперше зустрілися в 1944 році, їй було 22, йому 31. У нього була сім’я, втім, це жодним чином не стало на заваді, до того ж часи були важкі та непевні. Але, як зауважив згодом письменник у своєму щоденнику, «…наше щастя було отруєно гордощами. Звісно, у такому коханні є своя велич, але воно позбавлено головного – всепереможної надійності, яку заключає в собі жертовна любов». На той час припадає й її кінодебют – вона знялася у фільмі Марселя Карне «Діти райка». Роль у такому фільмі була б бажаною для будь-якої актриси. Прем’єра фільму відбулася вже після визволення Парижа від гітлерівців. Саме тоді Казарес знімається в «Дамах Булонського лісу» аскетичного і суворого Робера Брессона – роль одержимої пристрастю та ненавистю мстивої аристократки стала еталонною в її акторському доробку. Але піком її кар’єри став 1949 рік, коли актриса грає елегантну і загадкову Смерть у фільмі Жана Кокто «Орфей» – незабутній образ. Лише в 1976 році Марія Казарес відвідала батьківщину – поки країною правив генерал Франко, її ноги в Іспанії не було. Починаючи з 1950-х років, Казарес грала переважно в театрах – «Комеді Франсез», в Національному народному театрі.
