10 листопада. Пам’ятні дати

Всесвітній день науки в ім’я миру та розвитку був заснований в 2001 році на Генеральній конференції ЮНЕСКО в рамках зобов’язань, прийнятих в ході спільної Всесвітньої конференції ЮНЕСКО і Всесвітньої ради з науки, що відбулася в 1999 році в Будапешті. Всесвітній день науки в ім’я миру та розвитку покликаний нагадувати міжнародній спільноті про необхідність використання науково-технічних досягнень в інтересах миру та розвитку на благо людської цивілізації, а також сприяти популяризації ролі науки в якості інструменту, що знаходиться на службі суспільства. В науці існує величезна кількість напрямків. Саме завдяки науковим досягненням світ рухається вперед. Цього дня світове співтовариство має гарну нагоду замислитись про роль науки в нашому житті. У 2016 році ООН акцентує увагу на особливій ролі наукових центрів і музеїв у популяризації науки. Участь усіх людей в житті суспільства є основним принципом демократії та неодмінною умовою зміцнення потенціалу громадян країни. Популяризація науки має важливе значення для залучення громадян в життя суспільства. У зв’язку з цим наукові центри та музеї є не просто джерелами інформації про наукові досягнення. Вони є місцем, де людям надається можливість отримати більш глибоке уявлення про навколишній світ. Відвідування музею або наукового центру збагачує нас знаннями, розвиває у нас творче мислення. Екскурсії в наукових центрах і музеях є чудовим доповненням до навчальних програм, розвивають у молодих людей інтерес до науки, допомагають позбутися помилкових уявлень і міфів про науковий прогрес.

Щороку, в другий четвер листопада, відзначається Всесвітній день якості. День заснований з ініціативи Європейської організації з якості за підтримки ООН. Уперше світова громадськість відзначила цей день в 1989 році. А через шість років Європейська організація якості оголосила тиждень, на який припадає і цей другий листопадовий четвер, Європейським тижнем якості. Мета Всесвітнього дня якості полягає в підвищенні значення високої якості продукції та послуг, а також в активізації тієї діяльності, яка спрямована на привернення уваги до проблеми якості. Адже йдеться не тільки про безпеку товарів для людини і навколишнього середовища, але й про ступінь задоволеності запитів і очікувань споживачів. Проблема якості – одна з найпріоритетніших проблем в економіці провідних країн світу. В сучасних умовах якість є ключем до успіху в діяльності будь-якого підприємства, будь-якій галузі і, звичайно ж, кожної країни. Поняття якості тісно пов’язане з тим, що ми називаємо благами сучасної цивілізації, якістю життя: а це і збереження довкілля, і фізичне здоров’я, і психологічний комфорт людини.

Події дня:

Цього дня 1764 року російською імператрицею Катериною ІІ в Україні було остаточно ліквідовано гетьманство. Вся повнота влади зосередилась в руках новопризначеного президента Другої Малоросійської колегії (1764-1786) генерал-губернатора Петра Румянцева. Прагнучи зосередити у своїх руках всю повноту влади над усіма землями величезної імперії, Катерина ІІ поставила перед державним апаратом імперії завдання позбавити Україну-Гетьманщину, Ліфляндію та Фінляндію державної автономії. «Поводитися з ними як з чужими землями, - вважала імператриця, - було б явною дурницею… Ці провінції… треба легкими засобами привести до того, щоб вони обрусіли і перестали дивитися, як вовки до лісу». У перші роки свого царювання Катерина не робила різких рухів – вичікувала. Але під новий 1764 рік вона отримала з Глухова інформацію про те, що з’їзд старшин підготував документ, у якому йдеться про відновлення в Україні порядку обрання гетьмана вільними голосами, регулярного скликання представницького від старшин органу – сейму або генеральної ради, заснування вищої судової інстанції – трибуналу, відновлення митниць на кордоні з Росією (митний кордон з Росією було ліквідовано 1754 року), повернення Гетьманщині відторгнутих земель, припинення безплатного утримання в Україні російських полків, повернення українському народу боргів за останні турецьку та прусську війни та ін. Почувши таке, Катерина ІІ сполошилася і негайно викликала Розумовського до Петербурга – зажадала добровільного складення повноважень. Одночасно, побоюючись збройного виступу українців, вона таємно надіслала до українських кордонів кілька полків, привела в бойову готовність війська, дислоковані в Україні, та заарештувала українську артилерію, а Сенат заборонив виробництво у Гетьманщині пороху ( такий собі аналог сучасної ядерної зброї). У 1767 році під час виборів до єкатерининської законодавчої комісії українське старшинство і козацтво висловили Катерині ІІ своє незадоволення її політикою, але марно – після ліквідації української держави – Гетьманщини, російській цариці жодні заяви були не страшні. Як відомо, у 1775 році вона знищила Запорізьку Січ – останній оплот української державності, 1782-го розчленувала Гетьманщину на Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, під час урочистого відкриття яких народ був зобов’язаний кричати: «Віват, Вєлікая Єкатєріна!». Наступного, 1783-го року цариця, аби українці краще відчували її «матєрнєє попєчєніє», закріпачила їх, а ще заборонила козацьке військо, запровадила російську мову викладання в Києво-Могилянській академії, а 1785 року надала українським старшинам за слухняність права російського дворянства. До того ж Катерина ІІ не забувала й про історію: саме за її правління росіяни добряче «підчистили» українські книгозбірні та підправили власну історію. Саме німкеня Катерина ІІ почала називати себе спадкоємицею Володимира Великого, тобто, «ноги» сучасного російського великодержавного шовінізму – звідти. Попри те, що на службі Російської імперії перебувало чимало талановитих українців (приміром, Олександр Безбородько і Петро Завадовський були її секретарями), вона ніколи не симпатизувала українцям. У 1787 році, подорожуючи на південь України, у листі з Києва писала, що ніде у своєму житті не бачила провінції, де б люди були такі дурні та гидкі, як в Україні. Отже, було б цілком доречно, якби статуя Катерини ІІ з’явилася біля Кремлем (на місці св. Володимира), а не в Одесі, але ті українці, які були ініціаторами встановлення цього монументу в Одесі, мабуть, і дійсно несповна розуму.

90 років тому (1926) було засновано Український науковий інститут у Берліні – наукову установу, фундатором якої був гетьман Павло Скоропадський. Завданням інституту було ширення серед німців відомостей про Україну й український народ, дослідження взаємин України з західними країнами, зокрема Німеччиною, в минулому і сучасному і допомога українським студентам і науковцям у студіях і дослідах. За першого періоду своєї діяльності (до 1931 року) директором Інституту був Дмитро Дорошенко. Після окупації Берліна більшовиками у 1945 році інститут перестав існувати, а його бібліотека загинула.

Ювілеї дня:

120 років від дня народження Клавдії Ізидорівни Бобикевич-Сори (1896-1971), української письменниці. Онука відомого галицького письменника і громадського діяча Миколи Леонтійовича Устияновича. У 1918 році виїхала до Румунії. Друкувалася в літературних альманахах, що видавалися в Чернівцях, Коломиї. Писала оповідання з життя інтелігенції, емансипаційного руху жінок. Опублікувала мемуари «У Ольги Кобилянської» й «Мої спомини».

Сьогодні виповнюється 88 років від дня народження Енніо Морріконе (1928), італійського композитора, аранжувальника, диригента, одного з найвідоміших композиторів у світі кіно. Написав музику майже до 500 кінофільмів, серед яких такі відомі кінострічки, як «Гарний, поганий, злий», «Червоний намет», «Професіонал», «Одного разу на Дикому Заході» (премія BAFTA, 1985), «Спрут», «Місія» (премія BAFTA, «Золотий глобус», 1987), «Недоторкані» (премії BAFTA, 1988; Grammy, 1988), «Лоліта», «Вовк», «Легенда про піаніста» (премія «Золотий глобус», 2000), «Незнайомка», «72 метри», «Одного разу в Америці». Нагороджений почесним призом МКФ у Венеції (1995). Лауреат спеціальної премії «Оскар» (2007) за видатні досягнення, а також «Оскару» (2016) за музику до «Мерзенної вісімки» Квентіна Тарантіно. Зажив слави завдяки творчій співпраці з Серджо Леоне, чиї вестерни нині важко навіть і уявити без саундтреків Морріконе. Композитор писав музику до фільмів Бертолуччі, Пазоліні, Даріо Ардженто, Терренса Маліка, Романа Поланскі, Олівера Стоуна, Браяна Де Пальми, Джона Карпентера та ін. Маестро декілька разів був із гастролями в Києві. «Натхнення вигадали романтики. Я не вірю в натхнення. Якщо ти композитор, то ти просто повинен працювати – писати музику. Коли у мене немає замовлень на кінофільми, я пишу камерну музику. Але я пишу щодня», – зазначив композитор в одному з інтерв’ю. Цікавий факт в біографії музиканта, який мало хто знає: Енніо Морріконе – гравець другої національної категорії (за нашими мірками – майстер спорту) з шахів, на його рахунку нічия з Борисом Спаським.

Роковини смерті:

День пам’яті Івана Петровича Котляревського (1769-1838), українського письменника, театрального і громадського діяча, першого класика нової української літератури. Автор поеми «Енеїда», п’єс «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».

10 років тому помер Джек Паланс (Володимир Палаганюк; 1919-2006), американський кіноактор українського походження, зірка американських вестернів. Знімався у фільмах: «Дракула», «Професіонали», «Раптовий страх», «Шейн», «Танго і Кеш», «Міські піжони» (премія «Оскар», 1992), «Бетмен». Володимир Палаганюк народився в родині українських емігрантів з Австро-Угорщини. Його батько працював на шахті в Пенсильванії й досить рано помер від раку легень. Можливо, така доля очікувала б і Володимира, але врятував спорт: хлопець чудово грав у футбол, бокс. Під час Другої світової воював, мав державні нагороди. Пільги для ветеранів допомогли Палаганюку вступити на факультет акторського мистецтва Стенфордського університету. Після закінчення навчання був диктором на радіо, кореспондентом. Його перша робота – на Бродвеї разом з Марлоном Брандо у «Трамваї «Бажання». Після цього він змінює своє українське прізвище на Волтера Джека Паланса. Хриплуватий голос і шрами на обличчі сформували його амплуа – Паланс грав переважно жорстоких злочинців. У житті він був м’якою інтелігентною людиною, захоплювався поезією і мистецтвом. Мріяв про комедію і таки знявся в ній («Міські піжони»), за що, власне, й отримав «Оскара». У 2004 році Джек Паланс відмовився від російської нагороди на фестивалі в Лос-Анджелесі, наголосивши, що він українець, а не росіянин (до речі, Дастін Гофман нагороду від росіян тоді прийняв, за що Палаганюк його критикував). Близькі згадували, що до останнього Джек Паланс був справжнім «мачо» і ніщо не могло зробити його «згорбленим дідусем». Актор мав зніматися у фільмі Олеся Саніна «Поводир».

Торік пішов з життя Андре Глюксман (1937–2015), відомий французький філософ, політолог, письменник. Закінчив інститут Еколь-Нормаль (Париж). Був учасником студентської революції у Франції 1968 року. Підтримував дисидентські рухи в СРСР та країнах Східної Європи. Неодноразово відвідував Україну.