30 жовтня. Пам’ятні дати
Свято встановлено «…на підтримку ініціативи працівників автомобільного транспорту і дорожнього господарства…» згідно з Указом Президента від 13 жовтня 1993 року. Це свято не тільки водіїв, але й ремонтників, інженерно-технічних працівників, керівників автотранспортних підприємств і всіх, хто сумлінно працює, виконуючи власний професійний обов’язок. Без відданості професії цих людей і їхнього почуття відповідальності годі й уявити повсякденне життя сучасного міста і його мешканців. Але якщо з українськими автомобілістами, чиї лави з року в рік зростають, все більш-менш гаразд, то з українськими дорогами справи зовсім кепські – на сьогодні вони є одними з найгірших у світі. У рейтингах якості й безпечності доріг Україна впродовж багатьох років пасе задніх, традиційно знаходячись у хвості другої сотні (цьогоріч 134 місце; рейтинг Всесвітнього економічного форуму), тоді як попереду не тільки вся Європа, але й майже вся Африка. Цього року нас випередила навіть Молдова. Позаду нас лише Парагвай, Конго і ще декілька країн. До речі, за залізничним сполученням ми на 34-му. За оцінками спеціалістів, найкращі дороги в світі в ОАЕ (там будують за німецькими технологіями), Сінгапурі й Гонконгу. Протяжність швидкісних доріг в Україні становить 0,28 тис. кілометрів, у Німеччині – 12,5 тис. кілометрів, у Франції – 7,1 тис. кілометрів, а рівень фінансування одного кілометра автодоріг в Україні відповідно у 5,5-6 разів менший, ніж у зазначених країнах. Середня швидкість руху на автошляхах України у 2-3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах. Наразі понад 150 тис. км із 170 тис. км дорожньої мережі загального користування України потребують капітального й поточного ремонту або реконструкції. Як кажуть дорожники, Україні на ремонт усіх автомобільних доріг може знадобитися 1 трильйон гривень. Латанням тут не обійдешся – потрібні величезні інвестиції та новітні технології будівництва.
Ювілеї дня:
155 років від дня народження Емілія Антуана Бурделя (1861–1929), французького скульптора. Працював у майстерні Огюста Родена. Був одним із провідних монументалістів свого часу. Улюбленим матеріалом скульптора була бронза. Серед визначних творів: «Пам’ятник полеглим» у Монтобані, пам’ятник А. Міцкевичу в Парижі. Бурдель вклонявся перед талантом свого великого попередника Родена, але в основі його мистецтва знаходились зовсім інші ідеали. Бурдель прагнув до строгої архітектонічності форм. Образи героїв його скульптури стримані, інколи суворі. Зразками йому слугували твори грецької античності – ясної гармонічної класики і скупої, трохи важкуватої архаїки. Скульптури Бурделя сповнені урочистої патетики і величності, його художня мова лаконічна і виразна. Він був не лише автором монументів, але й одним із найвідоміших портретистів; прикрашав рельєфами громадські будівлі (Театр Єлисейських полів у Парижі), а ще – блискучим рисувальником, знавцем мистецтва, педагогом.
145 років від дня народження Поля Валері (1871–1945), французького поета, літературного критика. Один із зачинателів «інтелектуального» напряму в французькій поезії. Автор збірок: «Молода парка» (1917), «Зачарування» (1922), поеми «Морський цвинтар» (1920), драматичної поеми «Мій Фауст», щоденників («Зошити», 1894-1945) – роздумів про природу творчості, про безсилля розуму адекватно сприйняти реальність. Йому належать есе про Леонардо да Вінчі, Шарля Бодлера, Віктора Гюґо, Стефана Малларме. Коли 54-річного Поля Валері у 1925 році обирали академіком Французької Академії (до речі, крісло яке йому пропонували до того займав Анатоль Франс), то президент асамблеї, історик Габріель Ганото назвав його «важким автором». Подібна репутація закріпилась за Валері ще з 1917 року, коли він написав «Молоду парку» (наріжний камінь усієї його поетичної творчості), яку одразу ж назвали «найтемнішою поемою всієї французької поезії». Українські переклади творів Поля Валері з’явились лише на початку 70-х років у перекладах Миколи Терещенка та Миколи Лукаша.
105 років від дня народження Григорія Крука (1911-1988), визначного українського скульптора. Народився Григорій Крук у бідній сім’ї гончара. Закінчив Станіславську деревообробну та Львівську мистецько-промислову школи. За підтримки митрополита Андрея Шептицького вступив до Краківської академії мистецтв, де був учасником українського мистецького угруповання «Зарево». Потім став студентом Берлінської академії мистецтв (тут вже йому допомагав Богдан Лепкий). З 1945 року мешкав у Мюнхені, викладав в академії мистецтв. Створив понад 300 скульптурних робіт і тисячі малюнків. Твори митця виставлялися в різних містах світу: Парижі, Відні, Лондоні, Нью-Йорку, Торонто, Единбурзі, Пекіні. Скульптури Крука зберігаються у фондах Національного музею в Парижі, Британського музею в Лондоні. Найбільшу скульптурну спадщину мистця зберігають Український вільний університет у Мюнхені та Бібліотека й Архів ім. Шевченка у Лондоні, створені Союзом українців у Великій Британії. Ім’я Григорія Крука впродовж багатьох років замовчувалось і стало відомим в Україні лише за часів незалежності. Палким шанувальником творчості Григорія Крука був Олег Лишега. Разом з львівською режисеркою Дарією Ткач він зняв документальний фільм, присвячений скульптору.
80 років від дня народження Поліни Григорівни Астахової (1936-2005), відомої української гімнастки, тренера, заслуженого майстра спорту, багаторазової олімпійської чемпіонки у вправах на брусах.
75 років від дня народження Теодора Генша (1941), німецького фізика, одного з найбільших учених у галузі оптичної і ядерної фізики, професора університету ім. Людвіга-Максиміліана у Мюнхені, директора Інституту квантової оптики ім. Макса Планка, лауреата Нобелівської премії з фізики 2005 р. (спільно з Р. Глаубером і Дж. Холлом, США) за внесок у розвиток лазерної спектроскопії.
Роковини смерті:
60 років з дня смерті Володимира Петровича Філатова (1875-1956), видатного українського офтальмолога і хірурга, засновника школи вітчизняних офтальмологів. Протягом 20 років (1936-1956) очолював Одеський Інститут офтальмології (тепер науково-дослідний інститут Очних хвороб і тканинної терапії ім. Філатова), який упродовж багатьох десятиліть був провідним офтальмологічним центром Східної Європи. Свою наукову діяльність Філатов розпочинав у клініці очних хвороб Одеського університету. Саме там, вперше у світі, 6 травня 1931 року, він використав рогівку трупного ока, збереженого в умовах зниженої температури, під час операції пересадки і цим вирішив проблему матеріалу для кератопластики. Він розробив засіб консервації рогівки у вологій камері при температурі +4°С. Вирішення проблеми донорської рогівки поклало початок широкому впровадженню кератопластики у практику та принесло Володимиру Петровичу величезну популярність. Звідусіль хворі з більмами потяглись в Одесу – до Філатова. У 1931–1932 роках учений створив при Одеській очній клініці першу в СРСР станцію очної швидкої допомоги та глаукомний диспансер. Ім’я академіка Філатова знали в усьому світі. За своє довге життя він прооперував тисячі пацієнтів, повернувши їм разом із зором радість життя. Девізом ученого, так само як і інституту, були слова: «Кожна людина повинна бачити сонце!» А ще ніколи не казав, навіть найважчому хворому, «ні». Завжди вселяв надію. В Одесу натомість летіли листи подяки і, не зважаючи на те, що інколи адреса була вказана, м’яко кажучи, не надто точно («Чорне море – Філатову», «Одеса. Головному фельдшеру по очах», «Інститут, де очі роблять», або такий: «Поверх над морем. Гению глазной науки») – вони завжди знаходили адресата. У лютому 1931 року вчений був арештований органами ОДПУ і провів декілька місяців у в’язниці. Його, як і багатьох інших, звинувачували у контрреволюційній діяльності, але незабаром відпустили. Академік Філатов прожив 81 рік, але на відміну від наукового, фахового, його приватне життя було не надто вдалим. В сім’ї славетного вченого не було ні миру, ні злагоди. Розраду він знаходив у заняттях поезією і живописом. До останніх своїх днів писав вірші, малював. Був віруючим, листувався з архієпископом і хірургом Лукою Войно-Ясенецьким (вони були майже ровесниками, до того ж Філатов прихистив молодшого сина опального архієпископа, давши тому роботу у клініці).
