Галина Тимченко, генеральний директор та засновник проекту Meduza (Рига)

Російські ЗМІ підміняють реальну картину світу вигаданою

29.10.2016 09:35

Керуючи інтернет-виданням Lenta.ru (2004-2014), вона зробила його відомим і авторитетним. Але почалася війна. І у березні 2014-го Галина Тимченко була звільнена власником "Ленты" мільярдером Олександром Мамутом (втім, кажуть, ініціатором був не він, йому сказали, що "так треба"). Привід? В одному з матеріалів було посилання на інтерв'ю Дмитра Яроша.

Після звільнення Тимченко перебралася до Риги та запустила там новий інтернет-проект "Медуза" (Meduza.io), який з вражаючою швидкістю став відомии і цитованим не менше за стару "Ленту". Цей проект прекрасно відомий і в Україні.

Ми зустрілися з Галиною Вікторівною в ризькому офісі "Медузи" та поговорили про журналістські принципи, про "правду та інформацію", про складнощі журналістської роботи в Росії та за її межами, про "гарячу українську тему". Окрема тема - Meduza.io як школа медіа-стартапу, що зростає в європейському правовому полі. Для України з її свободою слова це прекрасний зразок для наслідування. І тут у "Медузи" є чому повчитися.

УМОВА ІНВЕСТУВАННЯ - РЕЄСТРАЦІЯ ПОЗА ТЕРИТОРІЄЮ РФ

- З яким почуттям ви приїжджаєте до Москви? Відчуваєте зміни в атмосфері?

- Не встигаю відчути. Приїжджаю у справах. Припустимо, на два дні - і за ці дні у мене вісім зустрічей. Намагаюся робити максимально швидкі марш-кидки.

- Добре. Однак оцінити, наскільки змінився простір вільної преси в Росії, Москві, ви точно можете. Для цього їздити нікуди не треба.

- Зрозуміло. Для цього досить почитати на різних ресурсах, що відбувається. Зрозуміло, що це простір все звужується й звужується. Власне, це було передбачено навіть не мною, а практично усіма медіааналітиками від самого початку кримської історії, української війни.

- Як думаєте, чи могли б ви зараз працювати в Росії?

- Думаю, було б складно. На жаль, зараз велика частина російських медіа підміняє реальну картину світу вигаданою - це стало нормальним. А я не люблю брехати ні собі, ні людям. Створювати якісь паралельні вигадані світи - зовсім не моя професія.

- Коли у 2014 році ви приймали рішення про переїзд до Латвії, що було визначальним - розуміння, що "простір звужується" чи економічні преференції?

- Все разом. Але перш за все, це було умовою отримання інвестицій - те, що ми не будемо зареєстровані на території Російської Федерації. Тому економіка диктувала. Ми вибрали найдешевшу на той момент і найзрозумілішу, прозору у плані ведення бізнесу країну. Із зрозумілим нам навколишнім середовищем. А потім, звичайно, ми зрозуміли, що в Росії нам працювати не дозволять! Є гігантська кількість способів - навіть окрім прямого тиску - зробити так, щоб ми не змогли нормально працювати. А я не розумію, навіщо витрачати час і зусилля, щоб боротися з пожежним наглядом, податковою інспекцією, прокуратурою, слідчим комітетом та службою з вивезення сміття, якщо замість цього можна робити медіа! Нам хочеться займатися своєю справою в умовах, які найбільш для цього сприятливі.

- Скільки людей працює в "Медузі"?

- Тут, у Ризі, 22 співробітника. Деякі журналісти працюють і у Москві, і у Ризі. Інші сидять тут постійно. Але навіть новинарі періодично виїжджають до Москви і працюють звідти.

- А спеціальні кореспонденти?

- Вони весь час в роз'їздах і у Ризі з'являються вкрай рідко, їм це не потрібно. У нас шість кореспондентів у Росії, а тут, у Ризі - новинарі, розробники та редактори.

- Ви починали з агрегованих новин, а що зараз?

- Свого контенту все більше і більше. Агрегувати можна те, що цікаво, а таких новин у російських ЗМІ, на жаль, все менше.

- А в українських? Напевно, у вас вже є складений рейтинг довіри. Яким ЗМІ ви довіряєте?

- Для нас такого слова - "довіра" - не існує. Вірити не можна нікому. Будь-яка інформація обов'язково повинна бути підтверджена, краще з двох джерел, а якщо немає можливості - хоча б з одного. Ми спеціально ввели маркування - під кожною новиною ставимо один із трьох знаків: "надійне джерело", "джерело, що потребує підтвердження", або "ненадійне джерело"...

УКРАЇНА БУЛА В ГАРЯЧИХ ТЕМАХ БІЛЬШЕ РОКУ

- В одному інтерв'ю ви сказали, що українська тема пішла з топових новин. Але чому? Війна триває, ситуація, як і раніше, напружена. Читачі втомилися від неї або це загальноєвропейська тенденція?

- Україна була в гарячих темах більше року! З 1997-го жодна тема, наскільки я пам'ятаю, так довго не трималася. Жодна. Терористичні акти 11 вересня в Нью-Йорку теж не домінували в новинах більше року. Такі закони медіа. Рано чи пізно люди втомлюються від будь-якої теми. Крім того, війна стала затяжною історією з незрозумілими перспективами. Природно, люди втомилися.

- Знаємо, що ваша мама-українка, а батько - росіянин, незважаючи на прізвище Тимченко. Чи живе зараз в Україні хтось з ваших рідних?

- У Запоріжжі є далекі родичі. І в Первомайську (Миколаївської області - ред.) живе зовсім далека рідня. Але мої батьки давно померли, контакти перервалися. Я їздила з мамою на її батьківщину в Первомайськ, коли мені було 16 років, і в 18, і потім, вже сама, кілька разів. Тому все, що пов'язано з Україною, звичайно ж, викликає у мене особисте ставлення. Зрозуміло, що в юності навіть у страшному сні не могло наснитися те, що відбувається зараз... Я - та сама людина, яка опинилася рівно посередині конфлікту, я виросла в московській російсько-українській сім'ї, в якій з рівною повагою ставилися і до Росії, і до України. До речі, рік тому у нас в "Медузі" був фотопроект про російсько-українські сім'ї, який, судячи з відгуків, дуже сподобався читачам, - зворушливий, важливий проект.

- У квітні 2014 року, коли війна тільки починалася, представники української та російської інтелігенції зустрілися в Києві на конгресі "Україна - Росія: діалог", і ви там були. Які спогади про нього залишилися?

- На жаль, жодного діалогу на тому конгресі не вийшло! Треба сказати, що на мене цей форум справив досить тяжке враження. З власного досвіду знаю: для того, щоб виник діалог, люди спочатку повинні висловити внутрішні претензії, а потім перейти до конструктиву. А на конгресі все закінчилося на стадії претензій. І мої жалюгідні спроби перейти на професійний рівень - сказати, що журналісти, точно так само, як лікарі, як будь-які люди, які служать суспільству, повинні бути поза взаємною ворожнечею, не були почуті. Справа не в тому, що мене не почули, і я образилася. Мені було неприємно, що ми не перейшли до якогось конструктиву, діалог між українськими і російськими медіа не відбувся.

- Але чи реально бути "над сутичкою", коли йде війна?

- А якщо не реально, про який взагалі діалог може йти мова? Професійний журналіст повинен бути незаангажованим. При цьому - ніяких заборонених тем!

СМІШНО ЧИТАТИ НАПАДКИ ПРОКРЕМЛІВСЬКИХ ВИДАНЬ З ПРИВОДУ НАШОЇ ЗБИТКОВОСТІ

20 жовтня "Медузі" виповнилося рівно два роки. Ви задоволені результатами роботи?

- За ці два роки раз п'ятнадцять все у нас вже змінилося! І це добре. Мені подобається, що ми швидко змінюємося. Ще з того, що подобається - ми стали свого роду першопрохідцями, наші нові формати використовують багато колег, і нам це приємно - ми в якомусь сенсі трошки заново винайшли мову спілкування з читачем. Наприклад, наші короткі формати, призначені для мобільних телефонів, чудово цитують, забирають, копіюють. Що стосується великих форматів, так званих "лонг-рідів", я задоволена тим, що, обговорюючи наші розслідування або репортажі, звертають увагу не тільки на інформацію, але і на те, як вона подана, якою мовою написана.

З того, що не дуже подобається - на жаль, ми не можемо дозволити собі зростати так швидко, як хочемо. Маю на увазі наші внутрішні потужності, ми все-таки обмежені в людських, фінансових ресурсах. Багато чого хочеться зробити, але поки відкладаємо, тому що доводиться перейматися виживанням.

- Запускаючи "Медузу", ви відразу сказали: перші два роки будуть збитковими, однак третій принесе прибуток.

- Не забувайте: ми почали у жовтні 2014-го, а до грудня того року російська валюта впала в два рази. Тобто, ми почали у самий пік кризи. Природно, нам довелося переглянути і бізнес-план, і терміни виходу на окупність. Це, по-перше. А по-друге, всі ті прекрасні люди, які звинувачують нас у збитковості, забувають, що взагалі-то середній вихід на самоокупність навіть у дуже успішних історій - від трьох до п'яти років. І особливо смішно читати нападки якихось прокремлівських видань, тому що коли ти заглядаєш в базу СПАРК-Інтерфакс (інформація про компанії, що дозволяє оцінити їхню платоспроможність, надійність - ред.) і бачиш їх річні збитки, розумієш, що ці люди навіть не думали ніколи про вихід на самоокупність! У нас у цьому плані за плечима - "Лента", яка протягом дев'яти років була прибутковою, і ми знаємо, що медіа може нормально існувати, приносячи прибуток, - хай невеликий, але прибуток. На це розраховують і наші інвестори.

- "Прекрасні люди" - це провладна газета "Известия", яка відзначилася особливо лютими нападками на "Медузу"?

- Ну, їхня кампанія ще не закінчилася. Чекаю на нові історії. Час від часу вони про нас згадують.

- А інвестори, до речі, можуть спонсорувати з ідейних міркувань, не тільки через прибуток.

- За ідею мало хто працює. Бізнес - якщо це не в чистому вигляді меценатство - зазвичай підтримує тих, чиї ідеї їм близькі, плюс тих, хто грамотно використовує інвестиції та приносить прибуток.

- Яка у вас зараз аудиторія?

- П'ять мільйонів в місяць. Рік тому було три.

- Динамічно. Як вдалося розкрутитися з нуля?

- Моя мама на питання: "Як тобі вдаються такі смачні млинці?" відповідала: "Борошно, вода і 20 років біля плити!" Мій "секрет" - ттакий самий. 20 років біля плити. Крім того, мені вдалося зібрати блискучу редакцію - у "Медузі" працюють справжні професіонали.

- Часто говорять про ваші технічні ноу-хау...

- Нічого особливого. Ми зрозуміли один важливий "секрет" ще в "Ленте", а в "Медузі" його повторили. Технічна служба не повинна жити відсторонено від редакції, вона повинна дихати з журналістами одним повітрям. От і все. На кожній летучці кожен день у нас сидить або технічний директор, або програміст. Вони розуміють, чим ми займаємося, вони зацікавлені в цьому. Зокрема, вони розуміють, що для різних інтернет-ресурсів ми обов'язково даємо різний контент, що враховує особливості саме цього ресурсу, його аудиторії. Інакше робота з соцмережами буде неефективною. У нас - ефективна, соцмережі залучають на сайт "Медузи" нових читачів... А в інших редакціях програмісти сидять окремо, щось там розробляють, мало цікаве для журналістів, - це підхід неправильний. У "Медузі" всі відповідають за все.

- Як убезпечити себе від можливих блокувань, відключень? Казахстан, Узбекистан вас, приміром, вже відключили (Казахстан вирішив заблокувати "Медузу" після статті Іллі Азара про можливості створення на сході Казахстану "Усть-Каменогорської Народної Республіки", як аналога ДНР і ЛНР - ред.). А якщо Роскомнагляд вийде на стежку війни?

- Сидіти та думати - раптом щось буде - остання справа. Все одно усі помремо. У такому випадку можна взагалі нічого не робити, не діяти. Стосовно Казахстану, Узбекистану, повністю карти розкривати не буду, одне скажу: на кожен такий "хід" є технічний контрхід. Вони блокують - ми знаємо, як блокування обходити.

- Хотілося б коли-небудь повернутися до Москви?

- Не знаю. Час покаже. Поки що можна спокійно, нормально працювати в Латвії, який сенс змінювати умови на гірші? Світ - маленький, Інтернет - великий. Ти можеш бути де завгодно, Інтернет все одно дасть тобі можливість працювати. Тому немає ніякого сенсу з'ясовувати, де ви знаходитесь - там чи сям. Буде краще працювати в Росії - поїдемо до Росії, буде краще в Монголії - поїдемо до Монголії. Головне - професійно і чесно займатися улюбленою справою.

Рита Болотська, Євгенія Богоявленська, Рига

Фото: rsuh.ru