14 жовтня. Пам’ятні дати

14 жовтня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні українці святкують День захисника України – свято звитяги українського лицарства, а також день пам’яті та пошани всіх, хто впродовж століть боровся за державний суверенітет України

Свято День захисника України офіційно встановлено 14 жовтня 2014 року Указом Президента «…З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи української громадськості». До цього дня Україна йшла довгим і тернистим шляхом. Нагальна потреба у такому загальнодержавному святі і саме цього дня особливо гостро постала після російської анексії Криму та початку воєнних дій на території Донецької та Луганської областей. Безпрецедентні зразки мужності та відваги, явлені нашими солдатами на передовій новітньої російсько-української війни, сотні відданих життів за Батьківщину потребували гідного вшанування з боку суспільства й держави, адже стало остаточно зрозуміло, що міфічне радянське «23 лютого» є так само мертвим, як і те, що затято мріють відродити цинічні кремлівські ляльководи. Крім того, 14 жовтня в Україні традиційно відзначається День Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, а також чергова річниця створення УПА. З давніх-давен Богородиця була покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Саме на свято Покрови в Україні відбувалася Велика рада, на якій обирали гетьмана і визначали, як козацтву жити далі. Образ козака як українського лицаря і захисника рідної землі близький кожному українцю. Таким чином, цілком логічно, що цього дня давнє героїчне минуле України поєдналося з героїчним теперішнім. Варто зауважити, що на території нашої країни споконвіків відбувалася величезна кількість воєн і збройних конфліктів. За всю історію не було ще жодного покоління українців, на чию б долю не кинула своєї зловісної тіні війна. Лише з Росією, за весь час українсько-російських відносин було 7 воєн. Вони тривають з ХVІІ століття і аж по сьогодні. І по сьогодні ллється українська кров за рідну українську землю, навіть попри те, що ця сьома, нинішня війна, з поправкою на більш гуманні часи і названа безликим словом «гібридна». Втім, одвічно справжніми і непідробними залишаються військова честь і гідність воїнів-захисників Вітчизни.

У християн східного обряду сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці. Свято Покрови здавна є одним із найулюбленіших українських свят, хоча воно і не входить до 12 головних церковних свят року (не є дванадесятим). Воно було введено у християнство тільки в 10 столітті і має під собою чи то легенду, чи то реальну подію, яка відбулася в стародавньому Царгороді (Константинополі). На ту пору місто було оточене чужинцями (за різними джерелами – то могли бути як давні руси (скити) на чолі з князем Аскольдом, так і агаряни (магометани – араби або турки), і Божа Мати начебто покрила своїм омофором городян, які молилися на всенічній службі у Влахернському храмі. Свідками чудесного видіння були святий юродивий Андрій і його учень Єпифаній: пiд церковним склепiнням з’явилася Пресвята Богородиця в оточеннi ангелiв, пророкiв i апостолiв, і накрила віруючих своїм дивовижної краси омофором. Це видіння було провістям перемоги – невдовзі ворог відступив, і місто було врятовано від знищення. Відтоді Покрова асоціюється з заступництвом і захистом від ворога як видимого, так і невидимого. Особливо шанували Богородицю-Покрову запорізькі козаки. Вони мали на Січі церкву в Її честь, а також ікону її Покрова. Йдучи в похід на ворога, козаки відправляли молебень до своєї Покровительки. Повернувшись щасливо з походу, складали Їй подяку. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай пише, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Крім того, свято Покрови було надзвичайно шанованим і серед українського селянства: другого місяця осені чекали з особливим нетерпінням, адже з Пречистої, тобто з 14 жовтня дозволялося справляти весілля. Це був період, коли в селах масово шлюбували дітей. У народі так і казали: «Жовтень на весілля багатий», а сам місяць називали ще «весільником». До початку жовтня закінчувалися всі найважливіші сільські роботи на землі й селянин міг дозволити собі відпочити. Це була найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. На Покрову в Україні закінчувався термін найманих робітників, у Карпатах поверталися з полонин пастуші отари. На честь Покрови в Україні збудовано чимало храмів. Однією з найстаріших є Покровська церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 році як фортеця. Нині ця унікальна споруда – діючий храм і музей водночас.

Події дня:

165 років тому (1851) була заснована інформаційна служба Рейтер. Нині – провідне світове агентство новин і фінансової інформації.

45 років тому (1971) набрала чинності Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаазька конвенція). Ухвалена на міжнародній конференції з повітряного права 16 грудня 1970 року. 

Ювілеї дня:

110 років від дня народження Ханни Арендт (1906-1975), видатного німецько-американського філософа, політолога, соціолога єврейського походження, фундаторки теорії тоталітаризму, однієї з найяскравіших інтелектуалок ХХ ст. Учениця Мартіна Гайдеґґера і Карла Ясперса. Сучасники називали її «філософською мадонною». Ханна Арендт досліджувала природу волі та свободи, зла і влади, сіонізму й антисемітизму, Голокосту, тобто – болючі проблеми непростого ХХ століття. А ще писала спогади про відомих (чи не дуже) сучасників: Розу Люксембург, Бертольда Брехта, Германа Броха, Вальтера Беньяміна тощо. Лауреатка низки престижних премій у США і Європі, володарка багатьох почесних титулів. Викладала в Берклі, Єлі та інших американських університетах, а також стала першою жінкою, удостоєною професорського звання в Прінстоні. Основні праці: «Джерела тоталітаризму» (1951, книга одразу набула статусу політичного шедевра), «Люди за темних часів», «Банальність зла. Айхман у Єрусалимі». Публікація «Банальності зла» (1963) була подібна до вибуху бомби й викликала шквал критики (часом дуже низької інтелектуальної якості) як серед ізраїльтян так і серед жертв Голокосту. Власне, це була серія репортажів з політичного процесу над нацистським злочинцем Айхманом у Єрусалимі, свідком якого була Арендт, надрукованих спочатку в журналі The New Yorker, а вже згодом виданих окремою книжкою. В Ізраїлі на іврит «Банальність зла» переклали тільки у 2002 році. Перша й центральна думка Арендт з приводу процесу Айхмана полягає в тому, що Айхман – зовсім не монстр, не кривавий збочинець, а «страшенно нормальна» людина, служака, кар’єрист. І це спостереження, власне, екстраполюється й на багатьох інших «нацистських злочинців», бюрократів Третього рейху, чия провина полягала зовсім не в патологічній жорстокості і не в фанатичній вірі в сумнівні ідеали, а в тому, що вони не думали, не хотіли знати, обдурювали себе, не бажали бачити факти, аналізувати їх й чинити згідно з власною совістю. Саме інтелектуальні лінощі та відсутність рефлексії, сон совісті й розуму призводять до того, що завжди знаходяться бездумні виконавці злочинних наказів. Варто зауважити, що мова Аренд досить жорстка, в її текстах немає й натяку на священний пієтет щодо жертв. Її різкість оцінок декого обурює й досі. Твори Ханни Арендт, які не втратили актуальності і в наш час,  можна прочитати й українською – книжки визначного мислителя виходили друком у видавництві «Дух і літера».

110 років від дня народження Петра Сергійовича Білинника (1906-1998), українського співака (ліричний тенор). Стефан Турчак якось зауважив, що у нас в країні є лише два довгограючі тенори – Іван Козловський і Петро Білинник. Майже тридцять років Петро Білинник співав на сцені Київського театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка, де створив не один десяток прекрасних образів (виступав майже в сорока оперних спектаклях). Публіка йшла «на Білинника», на його світлий, чистий ліричний тенор, що полонив незвичайною музикальністю, задушевністю й теплотою. Артист першим на оперній сцені відтворив образ Богуна в опері «Богдан Хмельницький» Данькевича. У 1966 році у розквіті таланту, через конфлікт із керівництвом театру, змушений був залишити сцену. І майже тридцять років артист був у забутті. Про нього майже не писали, не брали інтерв’ю, його голос рідко можна було почути по радіо, хоча у фондах накопичено більше двохсот записів співака. Серед них – солоспіви і дуети з Борисом Гмирею, Ларисою Руденко, Михайлом Гришком, Петром Киричком, виступи з хоровою капелою «Думка» і капелою бандуристів. Так само як і Іван Козловський, все своє життя Петро Білинник був віруючою людиною. Багато років поспіль (з 1944 року – одразу ж як переїхав до Києва і до останнього дня) він був прихожанином Володимирського собору, співав у церковному хорі. За це йому часто дорікали, але співак на подібні закиди не зважав. Якось кореспондент однієї з газет запитав у митця, чи перебував той й партії. У відповідь почув: «Пропонували. І не раз. Який з мене партієць? Я – співак. І моя улюблена партія – оперна». А ще зізнавався: «Я більше полюбляю пісні мінорні, журливі. У них знаходжу відраду. І людям прагну передати цей настрій – настрій добра, віри й любові». Помер Петро Білинник у день свого народження – на Покрову, 1998 року.

Роковини смерті:

40 років від дня смерті Олександра Леопольдовича Хвилі (Брессем; 1905-1976), українського актора. Народився на Донеччині. З 1924 року працював в українських театрах. Грав в фільмах: «Іван», «Кармелюк», «Богдан Хмельницький», «Тарас Шевченко», «Кінець Чирви-Козиря», «Штепсель женить Тарапуньку», «Королева бензоколонки» тощо. Створив чимало прекрасних образів комедійних і характерних персонажів у фільмах-казках Олександра Роу - «Майська ніч», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Варвара-краса, довга коса», «Морозко». 

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-