11 жовтня. Пам’ятні дати

Це свято є наступним після Рош-га-Шани – єврейського нового року, що відзначався 10 днів тому. Згідно з повір’ям, цього дня Господь судить людину за її минулорічні вчинки і виносить вирок на рік прийдешній. Духовна сутність Йом Кіпур полягає в очищенні душі, покаянні й прощенні. Власне, саме слово «покаяння» («тшува») має й ще більш широкий смисл – «повернення». Це шлях назад, до Бога, шлях самоаналізу та пошуку Воріт покаяння. В Талмуді є промовистий епізод про царя Менаше – ідолопоклонника, одного з найгірших царів Юдеї за всю її історію. Коли ангели закрили для нього всі Ворота покаяння, то Всевишній створив для нього нові. Тобто, шанс існує завжди, просто необхідно ним скористатися. Протягом доби Йом Кіпур віруючим, так само як і в Шаббат, суворо забороняється працювати, вмиватися, носити шкіряне взуття, пити та їсти. Послабити піст дозволяється лише вагітним жінкам і важко хворим. Напередодні Йом Кіпура віруючі просять пробачення у близьких та знайомих не тільки за лихі вчинки, але й за слова, адже якщо тобі не пробачили люди, то не пробачить і Бог. Також існує дуже давній звичай приносити жертву: чоловікам – півня, жінкам – курку (нині їх все частіше замінюють гроші), яких крутять над головою, примовляючи: «Нехай це буде моєю покутою». Потім птицю ріжуть і віддають бідним. Смисл цього обряду (він називається капарот) у тому, що і людину за її гріхи могла б очікувати сумна доля нещасної птиці. Ввечері віруючі запалюють спеціальну поминальну свічку, яка горить протягом доби – її називають «свічкою життя». Обов’язковим у цей день є відвідування синагоги. Молитви Йом Кіпур просякнуті проханнями про прощення і спокутування гріхів як однієї окремої людини, так і всього єврейського народу. До речі, колись давно, саме на Йом Кіпур стародавні юдеї всі свої гріхи символічно перекладали на цапа, а потім відпускали його в пустелю. Саме звідти походить вислів «козел відпущення» (він же «офірний цап» («офіра» - жертва), або «цап-відбувайло»). Після завершення Йом Кіпуру сідають до святкового столу. Приступаючи до трапези, хліб вмочують не в сіль, а в мед. Згідно з Торою, священним текстом юдеїв, у цей час з небес лунають слова: «Іди, їж у радості хліб твій і пий з веселим серцем вино твоє, адже стали бажані справи твої Богу!»

Щороку цього дня у світі відзначається Міжнародний день дівчаток. День був проголошений на 66-й ГА ООН 19 грудня 2011 року, а відзначати його почали вже в наступному, 2012. Ініціатором прийняття відповідної резолюції ООН була Канада. Мета цього Дня досить серйозна – привернути увагу світової громадськості до соціальних проблем і нерівності, з якими зіштовхуються дівчатка в усьому світі, пов’язаних безпосередньо з їхньою приналежністю до жіночої статі. На сьогодні в світі проживає понад мільярд дівчаток. Усі вони володіють величезним потенціалом щодо перетворення нашого майбутнього. Але щодня в будь-якому куточку світу вони зіштовхуються з дискримінацією і утисками. Для обліку факторів, що впливають на положення дівчаток в усьому світі, необхідним є збір інформації. Це дозволить визначити шляхи вирішення проблем, з якими зіштовхуються дівчатка, а також допоможе під час розробки відповідних стратегій і програм. Тому в цьому році ООН була обрана тема «Досягнення цілей в царині захисту прав дівчаток = досягнення глобальних цілей». Визнаючи важливість досягнення цілей в царині сталого розвитку і їхню роль у реалізації потенціалу дівчаток, а також співтовариств, у яких вони мешкають, необхідно визнати, що прогалини під час збору інформації, відсутність достовірних даних або їхній нерегулярний аналіз перешкоджають спостереженням за прогресом і добробутом майже половини населення планети. Необхідні ефективні заходи, спрямовані на використання статистичних стратегій і програм з підтримки дівчаток. Фінансування проектів у царині здоров’я, безпеки, освіти і забезпечення прав дівчаток у мирний час і під час конфліктів допоможе в зміцненні підзвітності у сферах, безпосередньо пов’язаних зі становищем дівчаток.

Події дня:

95 років тому (1921) у Києві було скликано Всеукраїнський православний собор, в якому взяло участь більше 500 представників духовенства і мирян. За результатами Собору була створена Українська православна автокефальна церква на чолі з митрополитом Василем Липківським.

Ювілеї дня:

Цього дня 1672 року народився Пилип Орлик (1672-1742), видатний український державний, військовий і політичний діяч, гетьман України, співавтор Угод та Конституційних прав і вольностей Війська Запорозького. Навчався Пилип Орлик у Вільнюсі в Єзуїтському колегіумі, згодом – у Могилянській академії в Києві, де вивчав латинську мову, стилістику, риторику, філософію та поезію. Одруження в Полтаві з донькою козацького полковника Анною Герцик відкрило йому двері до правлячої державної еліти. З 1707 року був генеральним писарем війська Запорозького, а після поразки в Полтавській битві 1709 року і смерті Мазепи – обраний гетьманом. Французький посол у Константинополі Дезайєр, котрий мав зустріч з Орликом невдовзі після обрання його (Орлика) гетьманом, доповідав міністрові закордонних справ Торсі: «Новий запорозький гетьман – людина з розумом і освітою. Він гарно тримається, зовсім молодий (38 років). Гетьман казав мені, що впевнений у визволенні України з-під москалів. Він прохав протекції для своєї нації й його християнської величності, кажучи, що в інтересах Франції, аби Порта розпочала війну з москалями». У боротьбі проти Росії Орлик уклав союз з Османською імперією і Кримським ханством. Помер гетьман в Парижі, в маєтку старшого сина – генерала Григорюса Орлі (Григорія Орлика) у віці 70 років. Як зазначив відомий історик Дмитро Дорошенко, «Орлик старався використати кожну нагоду, кожен міжнародний конфлікт на сході Європи, щоб тільки поставити українську справу на порядок дня. Але всі старання великого українського патріота були даремні. Московське царство після полтавської перемоги зробилося могутньою державою, Російською імперією, яка посіла провідне місце в північній і східній Європі».

135 років від дня народження Ганса Кельзена (1881-1973), австрійського юриста, одного з засновників нормативізму в праві. В 1917-1940 рр. професор Віденського, Кельнського, Женевського університетів, з 1942 року – Каліфорнійського університету (США).

110 років від дня народження Ігоря Андрійовича Савченка (1906-1950), українського кінорежисера. Народився у Вінниці. З тринадцяти років працював у міському театрі помічником костюмера, маляром, бутафором. Навчався в режисерській майстерні Ленінградського інституту сценічного мистецтва (1929). Викладав у ВДІКу. Серед учнів Савченка – Олександр Алов, Володимир Наумов, Сергій Параджанов. Поставив фільми: «Вершники», «Богдан Хмельницький», «Гармонь». Останній фільм – «Тарас Шевченко» (1951) завершили учні режисера.

Роковини смерті:

485 років з дня смерті Ульріха Цвінглі (1484-1531), швейцарського церковного реформатора і політичного діяча, засновника одного з напрямків протестантизму – цвінгліанства.

120 років з дня смерті Антона Брукнера (1824-1896), австрійського композитора, органіста-імпровізатора, педагога, одного з провідних композиторів-симфоністів та одного з найвизначніших майстрів поліфонії другої половини ХІХ ст. Композитором Антон Брукнер став пізно – у 40 років. До того його знали як чудового органіста і неперевершеного майстра органної імпровізації. Лише наприкінці 1884 року, коли угорський композитор Артур Нікіш (учень Брукнера) з величезним успіхом виконав його Сьому симфонію, до 60-літнього Брукнера прийшла композиторська слава. Його шлях до вершин музичного олімпу не був легким – народився у сім’ї бідного сільського вчителя в австрійській глибинці, рано залишився без батька, самотужки здобував музичну освіту, багато і важко працював: учителем, органістом. У 32 роки отримав посаду органіста в соборі Лінца, почав їздити до Відня і Мюнхена, познайомився з Вагнером, Лістом, Берліозом. У 1868 році 44-річний Брукнер отримує звання придворного органіста і стає професором Віденської консерваторії. Через декілька років він вже читав лекції з гармонії і контрапункту у Віденському університеті (серед його учнів був і Густав Малер). Наприкінці життя довго і важко хворів на водянку. Після пенсії працював над Дев’ятою симфонією. Жив у квартирі в палаці Бельведер, наданій імператором Францем Йосифом, що був палким поціновувачем його мистецтва. Прах композитора поховано у церкві монастиря Святого Флоріана, під органом. Брукнер є автором 11 симфоній, струнного квінтету, трьох мес, хорів, п’єс для органу. Тривалий час найпопулярнішими були його Четверта і Сьома симфонії, але з часом, як у виконавців, так і в слухачів, виник інтерес до Дев’ятої, Восьмої та Третьої симфоній (близьких до «бетховоцентризму»).