15 вересня. Пам’ятні дати
День проголошений Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 2007 року. Демократія належить до універсальних і засадничих загальнолюдських цінностей і принципів Організації Об’єднаних Націй. Хоча у демократій і є загальні риси, але єдиної моделі демократії у світі не існує. Ця форма правління відома в історії ледве чи не раніше, ніж інші форми політичної організації суспільства. Державні форми демократії були досить добре відомі античному світу. У Стародавній Греції вони упродовж тривалого часу чергувалися з різноманітними формами монократії (тираніями, деспотіями), в Стародавньому Римі республіканська демократія протягом декількох сторіч передувала правлінню монархічного імперського типу. Потім було європейське Середньовіччя з його демократичними містами-державами (Венеція, Женева, Лукка). Про демократію писали Арістотель і Платон, Монтеск’є і Джон Локк, Руссо і Робесп’єр. Прикметно, що демократія, на відміну від недемократичних типів правління (тоталітарних, авторитарних), не спрощує відносин суспільства і держави, народу і влади сильними і примітивними засобами тиску, а навпаки – ускладнює їх. Динамізм політичних процесів, механізмів соціальної та політичної стабілізації відповідає динаміці розвитку сучасного суспільства – гнучка, активно і швидко реагуюча на внутрішні й зовнішні впливи політична організація демократичного суспільства забезпечує його стабільність, єдність держави, вирішення нагальних задач суспільства ефективніше, ніж жорстокі, малорухомі структури інших режимів. Але від влади і суспільства демократичне правління вимагає більшого, ніж авторитарні чи тоталітарні – не простого вміння наказувати й підкорятися, а навчанню, особливої культури політичної поведінки і такому знанню політичного життя суспільства, котре робить людину спроможною формувати демократію й жити в її умовах. Ще більш високі вимоги демократія висуває до організації постколоніального або посттоталітарного розвитку суспільства (як бачимо, з цими викликами стикається нині Україна).
Події дня:
135 років тому (15 вересня – 5 жовтня 1881 р.) в Парижі проходив 1-й Міжнародний конгрес електриків, на якому були прийняті основні міжнародні електротехнічні одиниці вимірювань (ампер, вольт, ом та ін).
100 років тому (1916) у роки Першої світової війни під час бою на річці Соммі у Франції англійські війська вперше застосували бойові танки.
80 років тому (1936) у німецькому місті Нюрнберг нацистами був ухвалений закон, за яким особи єврейської національності позбавлялися німецького громадянства, заборонялися шлюби й позашлюбні зв’язки з євреями особам арійського походження; євреям також заборонялося працювати в держустановах, на радіо, в пресі, займатися викладанням (з 1938 року заборона пошириться на медицину, юридичну практику та заняття торгівлею). Цей закон, за яким кожен єврей у нацистській Німеччині ставав парією, був черговим кроком людиноненависницької політики Гітлера та його прибічників. Наступним було вже фізичне знищення євреїв у численних таборах смерті.
Ювілеї дня:
135 років від дня народження Етторе Арко Ісидоро Бугатті (1881-1947), знаменитого італійського інженера-конструктора і промисловця, творця спортивних і гоночних автомобілів класу люкс. Чимало родичів Етторе Бугатті були дотичні до мистецтва – в родині були скульптори, архітектори, та й батько Етторе займався ювелірним дизайнером. Хлопець з дитинства долучався до світу прекрасного, а згодом закінчив Академію красних мистецтв у Мілані. Він добре розумівся на творах мистецтва: у будь-якому випадку міг розрізнити пізнього Рубенса від раннього, чи, приміром, справжнього Пуссена від його наслідувачів. Але пристрастю і головною справою всього його життя стали автомобілі, які зрештою так само прекрасні, як і будь-який із творів справжнього мистецтва. 16-річним Етторе нанявся в автомобілебудівну фірму, яка займалася проектуванням та випуском гоночних авто. Свій перший автомобіль Бугатті сконструював у 20 років, за що був нагороджений золотою медаллю на виставці в Мілані. Технічної освіти він так і не здобував – був, як кажуть, інженером «від Бога». Впродовж декількох років він працював у Німеччині, займаючись конструюванням двигунів внутрішнього згоряння, а в 1909 році відкрив в Ельзасі власну автомобілебудівну фірму, яка спеціалізувалася передусім на виробництві гоночних автомобілів. Досить швидко марка «Bugatti» зажила слави серед мільйонерів, аристократів і артистичної богеми. З’являлися перші шосейні дороги, а разом із ними – попит на спортивні автомобілі. До речі, саме на «Bugatti» у вересні 1927 року загинула танцівниця Айседора Дункан, коли її довгий червоний шарф намотався на колесо. Свій останній гоночний автомобіль «Bugatti-50b» з двигуном об’ємом 4739 куб.см. і потужністю 470 к.с. (згодом він встановлювався на літаки) він сконструював у 1939 році. Якось конструкторові зауважили, що механічні гальма безнадійно застаріли, і що варто встановлювати гідравлічні, на що Бугатті гнівно відповів: «Я роблю автомобілі для того, щоб вони рухалися, а не для того, щоб зупинялися!» Помер знаменитий конструктор через два роки після закінчення Другої світової війни. Європа була зруйнована і, навіть, найбагатшим клієнтам було не до нових елегантних авто. Фірму викупили конкуренти й одразу ж «задушили». З 1998 року марка «Bugatti» належить концерну Volkswagen AG.
110 років від дня народження Жака Беккера (1906-1960), французького кінорежисера. Поставив фільми «Антуан і Антуанетта» (приз МКФ у Канні, 1947), «Побачення в липні» (приз Луї Делюка, 1949; приз Французького синдикату кінокритиків, 1951), «Едуард і Кароліна», «Золота каска», «Не чіпай здобич», «Пригоди Арсена Люпена», «Монпарнас, 19».
90 років від дня народження Сьохея Імамури (1926-2006), японського кінорежисера, одного з найвідоміших режисерів японського кінематографа післявоєнного періоду, засновника незалежного японського кіно. Поставив фільми «Другий брат», «Свині і броненосці», «Японська комаха», «Червона спрага вбивства», «Післявоєнна історія Японії: Життя мадам Онборо», «Помста належить нам», «Чорний дощ», «11.09.01 – 11 вересня». Найвідомішими є кінострічки «Легенда про Нараяму» (головний приз МКФ у Канні, 1983) та «Вугор» (приз МКФ у Канні, 1989). У 1975 році відкрив у Йокогамі інститут кіно і телебачення, відомий тепер як Японська академія візуальних мистецтв.
70 років від дня народження Олівера Стоуна (1946), відомого американського кінорежисера, сценариста, продюсера. Автор сценаріїв фільмів: «Опівнічний експрес», «Обличчя зі шрамом», «Рік дракона». Зняв фільми: «Сальвадор», «Взвод» (премії «Оскар» і «Золотий глобус», 1987; ВАFТА, 1988; приз «Срібний ведмідь» МКФ у Берліні, 1987), «Народжений 4 липня» (премії «Оскар», «Золотий глобус», 1990), «The Doors», «JFK» (премія «Золотий глобус», 1992), «Уолл-стріт», «Природжені вбивці» (спеціальний приз журі МКФ у Венеції, 1994), «Ніксон», «Александр». Олівер Стоун народився у досить забезпеченій нью-йоркській сім’ї (батько був біржовим юристом на Уолл-стріт). Після закінчення коледжу вступив до Єльського університету, але невдовзі кинув навчання, працював шкільним учителем у В’єтнамі, матросом, таксистом. Служив у В’єтнамі, був двічі поранений; з війни повернувся з декількома нагородами. Після демобілізації навчався у Нью-Йоркському університеті, до речі у Мартіна Скорсезе. Дебютував 1971 року короткометражкою «Останній рік у В’єтнамі». У 1978 отримав свій перший «Оскар» за кращий адаптований сценарій до фільму Алана Паркера «Опівнічний експрес». Світову славу йому принесла в’єтнамська кінотрилогія. Режисер відомий своїми ліворадикальними поглядами, зокрема, критикою американської політики (як зовнішньої так і внутрішньої), підтримкою Фіделя Кастро і Уго Чавеса та ін., але межі не переступає: Голлівуд, де він працює і який дає йому непоганий заробіток, теж є певною мірою частиною системи. Стоун був декілька разів одружений, у нього троє дітей. Після гучних і фінансово виснажливих розлучень митець, врешті-решт, знайшов своє щастя. В інтерв’ю Майку Сейгеру він зазначає: «Кореянка, яку мені поталанило зустріти, дарує мені відчуття пропорції, відчуття витонченого. Це чайна церемонія, крихкість, тендітність, яка витримує будь-який тиск. Щодня бачити, як рухається ця жінка, для мене є величезною втіхою і справжнісіньким щастям!..» І про професію режисера: «Фільм де Пальми «Обличчя зі шрамом» навчив мене справлятися з власним его, відсувати час від часу себе в бік. Режисер схожий на кетчера у бейсболі. Він ловить кожен м’яч. Він повинен правильно розуміти сигнали. І працювати. Працювати як віл».
Роковини смерті:
90 років з дня смерті Рудольфа Ойкена (1846-1926), німецького філософа-ідеаліста, послідовника Йоганна Готліба Фіхте, творця концепції «метафізики духу», лауреата Нобелівської премії з літератури (1908).
