Ольга Берга (Чухліб), активіст української діаспори у Латвії
Я - націоналістка кожного народу, до якого маю відношення
06.09.2016 09:00 2531

- Дещо пізніше я звернула увагу, що у нас тоді досить часто пропадали фотографії. Думаю, ті, хто «пасли», якимось чином їх забирали для своїх потреб...

У січні 1990 року в балтійських республіках було неспокійно. У Вільнюсі придушили людей танками. У нас теж будувалися барикади з кругляка. Вивернули всю бруківку, ставили на вулицях зварені з рейок «їжаки». У чомусь це було схоже на нинішні українські майдани. Тоді Народний фронт Латвії звернувся до Міністерства сільського господарства республіки з проханням пригнати до Риги сільськогосподарську техніку, щоб у разі штурму перекрити доступ у Старе місто, де був парламент, Рада міністрів.

Я входила до групи Народного фронту нашого інституту. У нас тоді було позмінне цілодобове чергування. Базувалися в актовому залі нашого інституту. Готували бутерброди, чай. Іноді чути було як стріляють. Дівчата, які переді мною чергували, потрапили під обстріл. А коли була атака, загинули люди - різних національностей. Ну, й літали гелікоптери, розкидали листівки на Домську площу. Ми записували звернення до військових українського походження не стріляти в мирних людей.

- Недавно виповнилося 25 років путчу. Напевно, кожен із нас пам'ятає, де він перебував у ті дні...

Коли виїжджали з Риги, бачили, як у місто прямували танки

- Я чудово пам'ятаю. Дивовижний був час. Інтернету, соціальних мереж і мобільних телефонів тоді ж не було, але всі якось знаходили одне одного. Я познайомилася з Володею Зваричем з Українського комітету католицької молоді. Ми повинні були їхати в першу паломницьку поїздку до Франції. Я зібралася, вранці 19 серпня мали їхати до Львова, де ми всі накопичувались. Але вранці по центральних телеканалах - «Лебедине озеро». А по місцевому телебаченню - латиська дикторка плаче. Каже, що нижній поверх у них вже захоплений ЗМОПом, який, певно, скоро увірветься до стуії. І вона не знає, що з ними буде...

А у нас квитки до Львова, не знаємо, що робити - їхати, не їхати? Вирішили все ж таки їхати. Коли виїжджали з Риги, бачили, як у місто прямували танки. Всі пасажири просто вклякли на сидіннях. Увесь час путчу ми були у Львові. А коли він закінчився, все ж поїхали до Франції.

- Після того Латвія стала вільною.

- Так, але ми, і я особисто, відчули і деяке розчарування. Ми не чекали нагород на груди, але... Так, зараз я добре розумію, що право голосу не можна було давати всім підряд. Інакше в країні не відбулося б ніяких реформ. Але тоді було прикро.

До того ж, бували інші неприємні історії. Ось, наприклад, приїхав до Риги Макс ван дер Стул (1993-2001 рр. - Верховний комісар у справах національних меншин Організації з безпеки і співробітництва в Європі, - ред.). Але на зустріч із ним покликали інтерфронтівців, які виступали проти незалежності, а про нас забули...

Однак ми все одно працювали. Співпрацювали з Республіканською партією України, спілкувалися з Левком Лук'яненком. У нас був осередок Республіканської партії, який я очолювала. Багато працювали з українськими організаціями Литви й Естонії. Займалися переведенням в Україну з Латвії радянських офіцерів українського походження. Але до середини 90-х я вже якось втомилася від громадської діяльності. Це ще наклалося й на те розчарування, що вже було. Ну так, хотіли незалежності. Ось вона є - що далі? Що робити? Кому ми потрібні? До того ж, я тоді вийшла заміж. Народила доньку, сина. І пішла в сімейне життя.

- Так. Чоловік у мене латиш. Я взяла його прізвище, стала Ольгою Берга. Вивчила латиську мову. Уявіть собі, моя свекруха, працюючи начальником пошти, взагалі практично не знала російської мови. Не уявляю, як це їй вдавалося. Вона каже, колеги все підказували... Так ось, я хотіла долучити моїх дітей до українства.

- Чим займається ваш Український центр?

- Ми щороку збираємо групи в україномовний табір у Львові. Там багато дітей з нашої діаспори в різних країнах - Сербія, Румунія, Польща, Естонія, Росія... Ми вивчаємо мову, культуру. В нас, як і раніше, працює агітбригада. У 2011 році задумали провести міжнародний фестиваль української культури. З того часу він став регулярним. А з 2014 року - це Міжнародний фестиваль творчості української молоді «Балтійські зорі». До нас приїжджали молоді таланти з Естонії, Литви, Польщі, Швеції, Сербії, Словенії, України. Були справжні майстри з України. Виступати з ними на одній сцені - вже велика честь. І є до чого прагнути далі. В гостях в нас була спікер Латвійського парламенту Інара Мурнієце. Хоча, чесно кажучи, мені легше було її запросити, оскільки ми з нею однопартійці.

- Дуже цікаво. Ви перебуваєте в латвійській партії?

Націоналізм одного народу не має утискати націоналізму іншого

- Так. Вона називається «Все для Латвії». Вважається націоналістичною за ідеологією. Так, можу сказати, що я - націоналістка за поглядами. Причому націоналістка кожного народу, до якого маю відношення. Бо націоналізм одного народу не має утискати націоналізму іншого.

- Скільки голосів набрала ваша політична сила на останніх виборах?

- Моя партія об'єдналася в Національну асоціацію з Об'єднанням «Вітчизна і свобода / РННЛ (Рух за національну незалежність Латвії)». Наша Національна асоціація набрала 16,6%.

- А яка в цілому ситуація з українською діаспорою в Латвії?

З 19 українських організацій Латвії Україну підтримують 2-3. Решта перебувають під сильним впливом пропаганди РФ

- Скажу чесно - не дуже проста. Хоча за показниками все виглядає непогано. Є 45 тисяч українців. Існує 19 українських організацій.

- Скільки з них активно підтримують Україну?

- Дві-три. Решта перебувають під сильним впливом пропаганди сусідньої держави. Але, може бути, саме тому я з такою радістю працюю з молоддю. Зрозуміло ж, що це - наше майбутнє.

- Як ви в Ризі святкуєте День Незалежності України?

- 23 серпня йдемо в Посольство України на День прапора. А ввечері - на «Балтійський шлях». Ця акція відзначається в балтійських країнах з 1989 року, на 50 річницю Пакту Ріббентропа-Молотова. Тоді мешканці Литви, Латвії та Естонії вишикувалися в живий ланцюг, з'єднавши Таллінн, Ригу і Вільнюс. Тепер такого ланцюга нема, в нас у Ризі відзначається так - біля пам'ятника Свободі в цей день стоять латишка, литовка, естонка з національними прапорами. З 2014 року з ними стоїть і наша дівчина з українським прапором.

Олег Кудрін, Рита Болотська, Рига.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-